Обговорення користувача:Бережнюк Валентина

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Ласкаво просимо!

   Основні засади Вікіпедії   
Ласкаво просимо до україномовної Вікіпедії, Бережнюк Валентина!
   Для чого ми розвиваємо Вікіпедію

Вітаємо Вас як нового учасника україномовного розділу Вікіпедії. Сподіваємось на плідну співпрацю з Вами над спільним відкритим проєктом.

Зверніть увагу на наріжні принципи участі: сміливо редагуйте, а в конфліктних ситуаціях, якщо такі виникнуть, завжди розраховуйте на добрі наміри опонента.

Можете скористатися шпаргалкою, якщо Ви ще не знайомі з основами вікірозмітки.

Якщо виникли запитання щодо проєкту або потрібні якісь підказки, пошукайте відповідь на сторінці Довідки. Якщо відповіді на Ваше питання там немає, поставте його у нашій Кнайпі чи комусь із постійних дописувачів.

Кнопка вставки підпису у вікні редагування

На сторінках обговорень бажано ставити автоматичний підпис за допомогою чотирьох тильд (~~~~) або за допомогою позначки підпису у вікні редагування (зображено на малюнку). У статтях, написаних або редагованих Вами, підпис не ставиться.

Ви також можете розповісти про свої інтереси на сторінці інтересів користувачів. Якщо у Вас виникнуть додаткові питання, можете звернутися за порадою до будь-якого користувача з цієї категорії.

Бажаємо успіхів та якнайбільше творчого задоволення!

Велика Британія США Irrespective of your language skills, you are welcome to create your own user page, add interwiki links, upload images, correct data, discuss problems, communicate & cooperate with the community. Please, use language templates from Вікіпедія:Вавилон or create your own ones. You can ask for our help on the Community Portal (help).
   Як створити статтю
   Як редагувати статті
   Ілюстрування статей
   Потренуйтеся тут!
   Правила і настанови
   Стиль оформлення статей
   Авторські права
   Довідка
   Користувачі, що допоможуть Вам
   Словничок вікітермінів

-- Automatic welcomer (обговорення) 09:11, 20 березня 2018 (UTC)[відповісти]

конкурсу Культурна спадщина та видатні постаті краю[ред. код]

СПОГАДИ ПРО СЕМЕНА КОСТЯНТИНОВИЧА КАЛЕЖНЮКА. 

     Немає нічого в світі вічного.  І людина теж не вічна. Вона  приходить у цей світ на певний  час. За цей період  вона має побудувати будинок, виховати дітей, посадити сад.  Тоді вважається, що вона прожила недаремно.  Коли людина відходить у вічність, вона залишає після себе слід. Він буває різним. Один осипаний грошима, але черствий душею, жорстокий. Інший світлий, зігрітий теплом, ласкою, овіяний великими добрими справами. Такий глибокий слід залишив після себе наш земляк Семен  Костянтинович Калежнюк

Семен Костянтинович Калежнюк народився в с. Бочаниця, Рівненської обл, Гощанського району. Ім'я його відоме багатьом у нашій країні. Виходець з бідняцької сім'ї, він пройшов довгий і славний шлях від наймита до генерала, від простого сільського юнака до визначного проектувальника - гідробудівника, керівника найбільших гідротехнічних будов Радянського Союзу. Орденами Леніна, Трудового червоного прапора та десятками інших високих нагород відзначила Батьківщина працю С. К. Калежнюка. А в 1965 р. він удостоєний високого звання лауреата Ленінської премії.

Про славний шлях нашого земляка ми хочемо розповісти. На щастя, коли ми розпочали пошукову роботу, була жива рідна сестра нашого талановитого земляка, Ярина. Ось її розповідь – спогад: «Сім'я наша була багатодітною. Найстарший - Семен, сестри: Харитина, Тетяна, брати Андрій та Макар. Сім'я жила бідно, мати хворіла, батько по людях шив чоботи. Але хліба до наступного урожаю не вистачало. 

  Семен в дитячі роки   дуже любив  гратися  із дітьми. Під  час  виготовлення атрибутів  до  гри, на біду, Семену  було  відрубано два  пальці -  вказівний і  середній.

 Коли йому  виповнилося  10 років, батько  відвів  до школи, але  батюшка, який  на той  час  навчав дітей, відмовився  вчити  Семена через  відсутність  пальців. Батько  все ж  таки  добився, щоб Семен  відвідував  школу в  інших  вчителів.

Серпанок ще тільки займався багрянцем на сході, як батько торкнувся синового плеча.

— Вставай, Семене! - тихесенько так, щоб не розбудити меншеньких, вкритих старенькою рядниною, які видивлялися сни. Час он худобу виганяти на пашу.

Солодко потягнувся Семенко. Не вперше отак раненько вставати, кус хліба з'їсти та й бігти підтюпцем до графських стаєнь.

Незадовго перед жнивами хтось пустив чутку, що біля Бочаниці прокладуть залізницю. Ніхто ще тоді не знав, що такі плани в царського уряду справді були. Невдовзі приїхав у село інженер - проектувальник з групою спеціалістів. Розпочалися роботи по спорудженню залізниці.

- Дядю, можна подивитися, як ви працюєте? 

 - Семенко по п'ятах бігав за поважним інженером.

Але яке здивування охопило видатного інженера, коли отой простий хлопчак, що досі не бачив ніяких проектів, швидко зорієнтувався в схемах.

- Талант, талант! - захоплено вигукнув інженер.

Ось такою була випадкова зустріч підлітка з Бочаниці і вченого інженера.

Пізнав інженер у Семенові природжений талант передбачив, що з бідняцької дитини часом може бути велика людина. Кілька розмов з інженером і вже Семенко допомагає йому в розв'язуванні складних проектів.

- Єлисейовичу! - поважно звертався до батька - бідняка, я візьму вашого сина в Росію, він буде вчитися в найвищому закладі. Якщо він залишиться тут, то ніхто й ніколи не знатиме про цього талановитого - самородка.

Щовечора навідувався інженер до нашої хати. Завалював наш бідняцький стіл дорогими харчами. Лягали на стіл пачки грошей.

- Продай мені хлопця! - канючив годинами в батька. Я зроблю

з нього велику людину.

- Мати хвора в нас, пане. А дітей он скільки - їсти треба. Ми й заробляємо вдвох. 

 -  Я вам дам стільки грошей, що до віку на проживання хватить. – гаряче вмовляв інженер.

 -  Ось що, пане, - сказав в одній розмові (а це була остання) батько, - сина я не продам, бо діти то найсвятіше. І їх не можна купувати чи продавати. Будемо жити побачимо…

  Розійшлися шляхи інженера з сім'єю Калежнюків назавжди. Прощаючись,  він  сказав:

- А жаль. Жаль, талант дарма пропаде… 

 Коли Семен підріс, вир його закрутив у громадянську війну. Один із ескадронів зробив короткий перепочинок в Бочаниці і знову шлях проліг на захід. Семена тепер і впізнати не можна було - лихий будьоновець.

 Несуть вперед коні. А в нього перед очима та ж картина - стара батьківська хата, заплакані брати і сестри. В 1915 році померла мати Ганна Павлівна. Хіба відав тоді Семен Костянтинович, що розлучається надовго. Кидала його буремна молодість у різні атаки. А потім хлопець з Бочаниці воюватиме з Врангелем в Криму, громитиме банди Махна, в далекому Туркменістані підніматиме Радянську владу, знищуючи зі своїми побратимами загони басмачів. В 1921 році Семен Костянтинович одержав партійний квиток і поклявся до кінця бути вірним Батьківщині.

 Я - згодом напише він батькові - кілька років не бачив рідного краю. Через рік закінчую Ленінградський військово-політичний інститут. Приходять вісточки в Бочаницю з далеких країв. Не все міг написати син. Батьківщина направила його в розпорядження політвідділу Туркменського фронту помічником комісара. Згодом Семен Костянтинович комісар 2- особливого авіаційного загону .

 Спливали роки. Партія і уряд направили його в Середазбюро ЦК ВКП (б). Згодом Семен Костянтинович - начальник управління будівництва в Узбекистані. В 1929-1930 роках очолює будівництво Савайського каналу через рік - Дальверзинського. Там, де віками лежали піски і безкраї пустелі, пішла вода. Це була його праця, його проекти. Це він увів у дії Воїнський канал в Таджикистані, Кайта - Курганське водосховище в Узбекистані.

  Як у вікопомному 1939-му одержали від Семена відомості, востаннє невідомо, де він.

 Затихло відлуння Вітчизняної війни. Бідкався старий батько – якби живий був то вісточку прислав би. Шукав Семен Костянтинович рідних роками. Війна не дозволила писати на окуповану територію. Вже після визволеня слав він листи в Бочаницю, яка в той час була територією Острозького району. Але з Гощі, невідомо з якої причини, листи відправлено назад.

  Читав одного дня брат Семена Костянтиновича Андрій «Правду» (а то було 13 вересня 1950 року) і випадково в одній статті, де йшлося про Будівництво Туркестанського каналу, побачив знайоме прізвище.

     -Дивись, про що написано, «очолив будівництво Головного Туркестанського каналу

С. К. Калежнюк». 

     -Чи не брат бува? - радісно затрепетало серце.

 Полетів у далекий Туркенстан лист. А невдовзі звідти хвилююча відповідь: «Дорогі мої рідні, - писав брат. Уже давно я залишив рідні краї. Зараз я вже немолодий - 51 рік. Дочка вчиться третьому курсі в медінституті. За 33 роки, що не був удома, об'їздив всю  Середню Азію, Закавказзя, Північний Кавказ, Ленінград. Нині працюю начальником  Головного Туркестанського каналу. Протяжність будівництва . Партія і уряд високо оцінюють мою роботу ...»

              м.Нукус, Кара-Калпенської АССР. До зустрічі.

 І він приїхав у березні 1953 року, ставний і вже не молодий генерал, зовсім несхожий на того юнака, що батько проводжав у дев'ятнадцятім з будьонівцями.

  А батько мовби на десять років помолодшав.  Зрадливі сльози лилися з старих очей.

     -Ну розповідай, де тебе носило?

   17.05.2012 А  він був на різних роботах. Керував ескалаторним трестом Наркомзему СРСР, будував Північний Ташкентський канал, каскад Нижньогобозсуйських гідроелектростанцій, очолював будівництво

 Краснополянського ГЕС в Краснодарському краї, а після її спорудження був призначений начальником будівництва Ангародгесбуду.

    -Ось тепер, батьку, ще слід закінчити Головний Туркменський канал. Людям води треба. Бо в ній життя.

     Після більш як тридцятилітньої розлуки кілька днів відпустки злинули швидко і ненароком згадав батько слова колишнього царського інженера.

   -А побачив отой торговець, що в тебе голова є. Тільки помилився, що талант не розкриється. А ти, дивись, до генерал-лейтенанта дослужився, до керівника найбільших будов.

«Велике довір’я виявили мені партія іуряд, - пасав невдовзі додому

Семен Костянтинович-будувати Каракумський канал. Це, мабуть, найвідповідальніше завдання з усіх попередніх. Ашхабаду потрібна вода.

«Ні, ти. мабуть, не уявляєш - писав С.К. Калежнюк до брата Андрія в Бочаницю, - яка це будова. Кругом пустеля, а тисячі людей не покладають рук, щоб ввести в дію якнайшвидше важливий об'єкт».

Темпів, яких було досягнуто при спорудженні каналу, не знає світова практика будівництва гідротехнічних споруд. Більше 500 чоловік нагородили орденами і медалями Радянського Союзу. А групі талановитих інженерів-проектувальників, в тому числі і

С.К. Калежнюку та іншим присуджено високе звання лауреата Ленініської премії.

«Ось тепер піду на заслужений відпочинок, - писав у листі до рідного брата. - Здається, я зробив для людства чимало». Але й після цього не сиділося ветеранові. Остання його робота - будівництво Нурекської ГЕС. 

       Я. Костянтинівна згадує останній приїзд брата в Бочаницю. Недовго пробув тут і знову назад – справа. А потім, у 1964 році, підступна хвороба звалила його.

    — Як зараз бачу говорить крізь сльози, той листопадовий день телеграму . Проводжала його в останній путь вся Москва. Не припинявся потік людей  на Новодівиче кладовище. Були там люди всіх національностей. Приїхали з  Середньої Азії. А в пам'яті спливали рядки з некрологу «він трудився чесно і добросовісно, віддав всі свої сили, знання і багатий досвід господарського керівника».

    Так буває часто: читаєш книжки, захоплюєшся героями творів. Але ніколи не задумуєшся хто вони, звідки. А глибини торкнешся - твої земляки. Прототипом героїв роману Бруно Ясинського «Человек меняет кожу»  є  С. К. Калежнюк.

   До 50-річчя утворення СРСР кореспондент газети «Радянське життя написав документальний нарис про С. К. Калежнюка «Будівничий з Бочаниці».

   Він народився в сім'ї колишнього сина бідняка Костянтина Єлисейовича  Калежнюка, щоб згодом віддати частину свого серця і знання людям. А це - найвищий подвиг на землі.     Але Семена ми будемо пам’ятати, поки буде жити наша родина.

Стаття написана зі слів Ярини Калежнюк та Євгена Лановця.

щодо спогадів про Семена Калежнюка та Василь Романюта[ред. код]

Вітаю! Дякую вам за те, що долучилися до написання статей. Зверніть увагу (див. вище) на наріжні принципи створення та редагування статей, в тому числі стосовно їх оформлення, на правила і настанови Вікіпедії. Прошу ознайомитися з ними перед створенням статей. Енциклопедичної значимості спогади про осіб, подані з діалогами з місцевих журналів - не становлять. Також зверніть увагу на стиль. Вікіпедія - це енциклопедія, а не газета. Дякую за розуміння. Щасти вам! Користувач:Flavius1 15:06, 23 березня 2018 (UTC)

Чернетка[ред. код]

Шановна пані Валентина, у Вікіпедії є зручне місце для створення статей/проектів — це додаткова сторінка "Чернетка", яка є у кожного Користувача, Ваша, наприклад ось тут: http://uk.wikipedia.org/wiki/Користувач:Бережнюк_Валентина/Чернетка
Можете її створити (наповнити) і користуватися. Бажаю вдачі. --ℵntonyahu(τaλk) 17:12, 23 березня 2018 (EET/KYVT)

Порушення авторських прав у статті Каплиця –костел села Симонів.[ред. код]

Дякуємо, що Ви зробили свій внесок у статтю Каплиця –костел села Симонів., але, на жаль, ми не можемо його прийняти, оскільки цей текст захищений авторськими правами і скопійований без змін із таких джерел: http://symoniv.at.ua/publ/kaplicja_kostel/1-1-0-8. Як явне порушення авторських прав ми змушені вилучити Ваш внесок у статтю Каплиця –костел села Симонів..

Надалі пропонується:

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Обговорення_користувача:Бережнюк_Валентина&oldid=22467792