Одрина Дмитро Антонович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дмитро Антонович Одрина
Одрина Дмитро Антонович.jpeg
Народження 1892(1892)
село Телешівка Васильківського повіту Київської губернії
Смерть 16 листопада 1919(1919-11-16)
Кам'янець-Подільський
тиф
Громадянство Flag of the Ukrainian State.svg УНР
Приналежність Coat of Arms of UNR.svg Армія УНР
Освіта Медичний факультет Київського імператорського університету Святого Володимира
Командування начальник санітарної управи Дієвої армії УНР.
Війни / битви Українсько-радянська війна

Дмитро́ Анто́нович Одри́на (1892, село Телешівка Васильківського повіту Київської губернії, нині Рокитнянського району Київської області — 16 листопада 1919, Кам'янець-Подільський) — український політичний і державний діяч, лікар за фахом. Начальник санітарної управи Дієвої армії УНР.

Біографія[ред. | ред. код]

За словами дружини лікаря, Олени Одрини, Дмитро був другим з восьми дітей. Під час навчання виявив непересічні здібності і вчитель поклопотав, аби йому надали можливість учитися в чотирикласній земській школі коштом земства (родина грошей для навчання не мала). Дмитро закінчив навчання на відмінно і земство (виборний орган місцевого самоврядування) надало йому стипендію, аби зміг закінчити Київську фельдшерську школу. Закінчив земське фельдшерське училище в Києві, у 1911 році зміг здати екстерном іспити за курс Жмеринської чоловічої гімназії і поступити до медичного факультету Київського університету Святого Володимира. У серпні 1914 року Дмитро Одрина побрався зі своєю однокурсницею Оленою Користенською. Закінчив медичний факультет Київського університету (1916 рік). В університеті став членом Української партії соціалістів-революціонерів. Керував санітарним потягом на фронті під час Першої світової війни, який курсував в районі Тернопіля і регулярно привозив до Кам'янця поранених.

Брав активну участь в українізації військових частин російської армії. На II Всеукраїнському військовому з'їзді 5-11 червня 1917 р. був обраний членом Українського Генерального Військового Комітету. З кінця липня 1917 р. — завідувач санітарно-медичного відділу, став заступником Симона Петлюри з військово-санітарних питань. Безпосередньо прилучився до створення українського відділення Міжнародного Червоного Хреста. У грудні 1917 року Одрина призначений головою Генерального військово-санітарного управління армії УНР. 31 грудня 1917 і Петлюра, і Одрина відправлені у відставку, опинилися в Гайдамацькому Коші Слобідської України, Петлюра — командиром, Одрина лікарем. У ніч на 27 липня 1918 Петлюра, М. Порш, Ю. Капкан, Одрина і багато інших заарештовані. З 4 грудня 1918 р. — начальник санітарної управи військ Директорії, згодом — Дієвої армії УНР. До санітарного управління на службу приймав людей, незалежно від їхніх політичних переконань — соціалістів, гетьманців, колишніх царських чиновників. Разом з Одриною працював голова Українського Червоного хреста й колишній гетьманський міністр юстиції Андрій В'язлов.

Був заступником голови Трудового конгресу 23 січня 1919 року, та делегатом від партії українських есерів. 

З червня 1919 р. — міністр охорони здоров'я та заступник голови ради міністрів УНР. Начальник штабу 14-ї бригади армії УНР Карл Аріо про події літа — осені 1919 року: «Шпиталі що були в Жмеринці, цивільні й військові, були переповнені… Смертні випадки були так часті що про домовини і думати не було можна… І рятунку не було. Не було середників, способів, ліків, ані лікарів».

28-31 серпня 1919 в Кам'янці-Подільському міністр народного здоров'я і опікування Д. Одрина провів екстрений лікарський з'їзд, на якому зібралося 62 делегати, проте були відсутні військові лікарі з огляду на київський похід. З'їзд обговорив питання боротьби з пошестями, особливо холерою, розробив практичні протиепідемічні заходи. Констатував брак персоналу, перев'язочних засобів, недостатнє медико-санітарне та харчове постачання.

8 вересня 1919 року у Вінниці відбулася демократична нарада представників уряду УНР (Д. Одрина, П. Христюк, Н. Григоріїв, А. Степаненко) та соціалістичних партій — українських, єврейських, російських (меншовики), польських. Ухвалено рішення про об'єднання усіх демократичних сил навколо Директорії на допомогу їй у державницькій роботі, створення у Вінниці об'єднання організацій соціалістичної орієнтації.

Позаяк Антанта була союзницею білогвардійців, УНР підпала під торговельну блокаду, яка поширювалася і на ліки. 16 жовтня 1919 Директорія УНР звернулася з проханням про допомогу до Міжнародного Червоного хреста — той проігнорував прохання. Того самого дня голова УЧХ Андрій В'язлов помер від епідемічного висипного тифу в шпиталі Кам'янця-Подільського. До цього ж самого шпиталю 2 листопада потрапив і Дмитро Одрина. За спогадами очевидців міністр народного здоров'я працював на виснаження, намагаючись бодай якось поліпшити ситуацію. На своє здивування, і більшовики і білі, з подивом знаходили в українських шпиталях поруч з українськими пораненими одужуючих солдат і білої, і червоної, і польської армій. Міністр здоров'я до кінця лишився вірним клятві на вірність Україні і клятві Гіппократа.

«Був дуже вичерпаний і знесилений тією працею, що ніс так віддано на своїх плечах, працюючи по 16-18 годин денно. Лежачи тяжко хворим, увесь час викликав до себе урядовців і робив розпорядження. На 8-ий день захворювання було ясно, що він має тяжку форму плямистого тифу[1]. Нічого не їв і часто тратив свідомість від високої горячки» — Олена Одрина. Помер він від епідемічного висипного тифу в Кам'янці-Подільському на руках у дружини. Олена Одрина: «Положення уряду в Кам'янці-Подільському було катастрофальне; він був оточений большевиками і мусів тікати, не гаючи часу. Тому уряд вирішив поховати д-ра Одрину якнайскорше. В 11 -ій год. ранку тіло його занесено до Собору, відправлено урочисто заупокійну літургію в присутністі Уряду і великої маси народу. Поховали його на Польських Фольварках (біля тюрми). В 5-ій год. вечора Уряд мусів вже виїхати з Кам'янця».

За рік Олена Одрина, яка залишилася в УРСР, поставила чоловікові пам'ятник, на якому був зроблений напис: «Не жив, а палав. Не вмер, а згас».

Література[ред. | ред. код]

Статті в енциклопедіях, довідниках[ред. | ред. код]

Спогади[ред. | ред. код]

  • Одрина Олена. Д-р Дмитро Одрина // Лікарський вісник: Журнал Українського лікарського товариства в Америці. — 1964. — Число 1 (32). — Січень. — С. 56—57.
  • Мазепа Ісак. Україна в огні й бурі революції. 1917—1921. — К.: Темпора, 2003. — С. 85, 99, 103, 118, 165—167, 203, 227, 238, 239, 247, 251, 270, 272, 286, 295, 312, 536.

Некрологи[ред. | ред. код]

  • Дмитро Антонович Одрина (Некролог) // Трудова громада: Орган Кам'янецької організації Української партії соціалістів-революціонерів. — 1919. — № 110. — 19 листопада. — С. 1.
  • Шраг М. Памяти погибших товаришів. Дмитро Одрина (1893—1919) // Борітеся — Поборете! — Випуск 4. — Відень, 1920. — С. 63—64.

Дослідження; статті в журналах, збірниках, газетах[ред. | ред. код]

  • О Булгакове, Петлюре, котах и китах, а также об украинском министре здравоохранения // Тинченко Ярослав. Белая гвардия Михаила Булгакова. — Киев — Львов, 1997. — С. 158—163. (рос.)
  • Бойчак М. П. Дмитро Одрина — перший начальник військово-медичної служби Української армії і міністр народного здоров'я та опікування Української Народної Республіки (до 110-річчя від дня народження) // Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров'я України: Щоквартальний науково-практичний журнал. — № 1. — Київ — Тернопіль: Укрмедкнига, 2003. — С. 79—84.
  • Дмитро Одрина // Завальнюк О. М., Комарніцький О. Б., Стецюк В. Б. Минуле і сучасне Кам'янця-Подільського: політики, військові, підприємці, діячі освіти, науки, культури й медицини: Історичні нариси. — Випуск 2. — Кам'янець-Подільський: Аксіома, 2007. — С. 112—117.
  • Бевз Тетяна. Українські есери у пошуках компромісу між різними політичними силами доби Директорії // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень. — 2009. — Випуск 43. — С. 162—189.
  • Будзей Олег. Міністр, скошений грипом[2] у Кам'янці // Подолянин. — 2012. — 16 листопада. — С. 8.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Так тоді часто називали епідемічний висипний тиф
  2. Помилка, він помер від епідемічного висипного тифу.

Посилання[ред. | ред. код]