Акіньшина Оксана Олександрівна
| Акіньшина Оксана Олександрівна | ||||
|---|---|---|---|---|
_(cropped).jpg) | ||||
| Народилася |
19 квітня 1987[1][2] (37 років) Ленінград, РРФСР, СРСР | |||
| Громадянство |
 Росія | |||
| Діяльність | кіноакторка, акторка | |||
| Роки діяльності | 2000 — тепер. час | |||
| IMDb | nm0968541 | |||
| Нагороди та премії | ||||
|
| ||||
 Акіньшина Оксана Олександрівна у Вікісховищі | ||||
Оксана Олександрівна Акіньшина (рос. Оксана Александровна Акиньшина; нар. 19 квітня 1987, Ленінград) — російська кіноакторка та співачка.
Біографія[ред. | ред. код]
Народилася 19 квітня 1987 року в Ленінграді в родині автослюсаря і бухгалтера, у неї є молодша сестра[3][4]. Займалася в модельному агентстві, керівник якого зобов'язала всіх дівчаток прийти на кастинг до режисера Сергія Бодрова-молодшого. Оксана прийшла на проби без ентузіазму[5], але пройшла кастинг, і вперше з'явилася на екрані в драмі Бодрова «Сестри» у 13 років. За цей фільм на кінофестивалі 2001 року в Сочі, в конкурсі «Дебют», Оксана і Катя Горіна отримали нагороду «За найкращий акторський дует».
Міжнародну популярність Оксана набула після роботи у фільмі «Ліля назавжди» шведського режисера Лукаса Мудіссона. Знялася в нідерландському фільмі «Південь», де грала молоду дівчину, матір-одиначку, яка нелегально приїхала до Нідерландів. У фільмі Оксана говорить голландською мовою. 2004 року була затверджена на роль Есфірь Литвинової у фільмі «Статський радник», але не з'явилася на перший день зйомок і її замінили акторкою Емілією Співак. У цьому ж році вона зіграла епізодичну роль Ірини Неської у фільмі «Перевага Борна».
У фільмі «Вовкодав з роду Сірих Псів», що вийшов у прокат 28 грудня 2006 року, Оксана грає кнесінку Єлень, одну з головних ролей. 2008 року зіграла головну жіночу роль у мюзиклі «Стиляги» Валерія Тодоровського.
2011 року Оксана зіграла головну жіночу роль — студентки Тетяни, подруги Висоцького у фільмі «Висоцький. Дякуємо, що живий», а 2012-го знялася в головній ролі у фільмі «8 перших побачень».
Особисте життя[ред. | ред. код]
До п'ятнадцяти років зустрічалася з актором Олексієм Чадовим, після чого жила з Сергієм Шнуровим аж до 2007 року, коли вона познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком — Дмитром Литвиновим (нар. 6 листопада 1976[6]), генеральним директором піар-компанії «Планета Інформ». 2 червня 2009 року в них народився син Філіп. Оксана зустрічалася з актором і співаком Олексієм Воробйовим[7]. Вони розлучилися на початку травня 2011 року[8], але через місяць Олексій повернувся до Оксани[9].
Погляди[ред. | ред. код]
Акіньшина дотримується антифеміністичних поглядів, вважаючи фемінізм «долею некрасивих жінок»: «Визначаю фемінізм проблемою непривабливих жінок. Жінки, залиште мужиків в спокої, вони теж хочуть бути щасливими! » Вона трактує відносини між чоловіком та жінкою, як, «задані самою природою»: «Ми живемо в чоловічому світі, це ж очевидно, і це чудово. Ці правила задані самою природою» .” [10]
Нагороди[ред. | ред. код]
- Приз на фестивалі «Кінотавр» за «Найкращий акторський дует» (2001)
- Приз на фестивалі «Сузір'я» в номінації «Дебют» (2001)
- Приз на Всеросійському фестивалі візуальних мистецтв за «Найкращу жіночу роль» (2001)
- Приз на тринадцятому Міжнародному кінофестивалі у Стокгольмі (2002) — номінація «Найкраща жіноча роль»
- Кінопремія Шведської кіноакадемії «Золотий Жук» — номінація «Головна жіноча роль»
- Приз глядацьких симпатій у конкурсі «Найкраща актриса Швеції» (2002)
- Приз на третьому фестивалі Європейського кіно в Штутгарті — «Найкращій молодій перспективній актрисі» (2003)
Фільмографія[ред. | ред. код]
| Рік | Назва | Роль | |
|---|---|---|---|
| 2001 | ф | Сестри | Свєта |
| 2002 | ф | Ліля назавжди | Ліля |
| 2002 | ф | У русі | Аня |
| 2003 | ф | Ігри метеликів | Зойка |
| 2003 | ф | Південь | Зоя |
| 2003 | с | Каменська 3 | Іра Терехіна |
| 2004 | ф | Перевага Борна | Ірина Неська |
| 2004 | с | Жінки в грі без правил | Алка |
| 2005 | с | Жіночий роман | Оксана |
| 2006 | с | Капітанові діти | Поліна Гриньова |
| 2006 | ф | Москва-нуль | Люба |
| 2006 | ф | Зворотний відлік | Анна |
| 2006 | ф | Вовкодав з роду Сірих Псів | Кнесінка Єлень |
| 2008 | ф | Стиляги | Поліна (Поллі) «Польза» |
| 2008 | ф | Райські птахи | Катенька |
| 2008 | ф | Ворог номер один | Катя |
| 2009 | ф | Я | Ніна |
| 2010 | ф | Заметіль | Варя |
| 2011 | ф | Висоцький. Дякуємо, що живий | Татьяна |
| 2012 | ф | 8 перших побачень | Віра |
| 2012 | ф | Самогубці | Марина |
| 2015 | с | Петля Нестерова | Ольга |
| 2020 | с | Політ | Ірина Ковальова |
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ FemBio database
- ↑ Prabook — 2018.
- ↑ Оксана Акіньшина
- ↑ Оксана Акіньшина peoples.ru. Архів оригіналу за 3 жовтня 2018. Процитовано 22 грудня 2012.
- ↑ Катя Горіна: Сергій Бодров забороняв акторам випивати. Архів оригіналу за 27 травня 2017. Процитовано 22 грудня 2012.
- ↑ Дмитрій Литвинов. Архів оригіналу за 24 квітня 2013. Процитовано 22 грудня 2012.
- ↑ Акіньшина закрутила роман з Олексієм Воробйовим (російською) . сьогодні.ua. 27 Січня, 2011. Архів оригіналу за 16 лютого 2012. Процитовано 12 травня 2011.
- ↑ Олена Лаптєва, Марія Ремізова (11.05.2011). Олексій Воробйов розлучився з Оксаною Акіньшиною (російською) . Комсомольская правда. Архів оригіналу за 16.02.2012. Процитовано 12 травня 2011.
- ↑ Воробйов повернувся до Акіньшиної — Рамблер-Новини. Архів оригіналу за 5 травня 2012. Процитовано 22 грудня 2012.
- ↑ «У меня тяга к самоуничтожению и саморазрушению» (рос.). Известия. 11 січня 2021. Архів оригіналу за 20 січня 2021. Процитовано 20 січня 2021.
Посилання[ред. | ред. код]
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Оксана Акіньшина |
- Ленінградка: інтерв'ю з Оксаною Акіньшиною. 2005 Журнал «Чайка».
- Оксана Акіньшина [Архівовано 18 січня 2013 у Wayback Machine.]
- Оксана Акіньшина на сайті IMDb (англ.)
- Оксана Акіньшина «Пісня про білого слона» на YouTube
- Ролі та чоловіки Оксани Акіньшиної (Фотострічка РІА Новини) [Архівовано 19 вересня 2012 у Wayback Machine.]
- Сторінка актриси на сайті, присвяченому фільму «Сестри» [Архівовано 4 травня 2017 у Wayback Machine.]
|
