Оксид берилію

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Оксид берилію

Кристалічна структура BeO
Назва за IUPAC Берилій оксид
Ідентифікатори
Номер CAS 1304-56-9
Номер EINECS 215-133-1
ChEBI 62842
RTECS DS4025000
SMILES [Be]=O[1]
InChI InChI=1S/Be.O
Номер Бельштейна 3902801
Властивості
Молекулярна формула BeO
Молярна маса 25,011 г/моль
Зовнішній вигляд білі кристали
Густина 3,01 г/см³[2]
Тпл 2577 °C[2]
Розчинність (вода) нерозчинний
Розчинність (кислоти) розчинний
Розчинність (луги) розчинний
Діелектрична проникність (ε) 13,8 кВ/мм
Показник заломлення (nD) 1,7184
Структура
Кристалічна структура гексагональна
Термохімія
Ст. ентальпія
утворення
ΔfHo
298
-609,4 кДж/моль
Ст. ентропія So
298
13,77 Дж/(моль·К)
Теплоємність, co
p
25,6 Дж/(моль·К)
Пов'язані речовини
Інші катіони оксид алюмінію
Якщо не зазначено інше, дані наведено для речовин у стандартному стані (за 25 °C, 100 кПа)
Інструкція з використання шаблону
Примітки картки

Окси́д бери́лію — неорганічна бінарна сполука Берилію та Оксигену складу BeO. Являє собою білі гексагональні кристали. Проявляє амфотерні властивості.

Завдяки своїй тугоплавкості застосовується для виготовлення тиглів та облицювання печей. Поширений у складі мінералів берилу, хризоберилу, фенакіту та гельвіну. Дана сполука є канцерогеном.

Поширення у природі

[ред. | ред. код]
Хризоберил

Оксид берилію поширений у природі переважно у вигляді силікатів. Найважливішими мінералами для добування BeO є берил, хризоберил, фенакіт та гельвін. Дещо менший вміст BeO спостерігається також у бромеліті, евклазі, даналіті.

Хімічні властивості

[ред. | ред. код]

Оксид берилію не реагує з водою. Проявляє амфотерні властивості — взаємодіє як із кислотами, так і з лугами (та відповідними оксидами):

Оксид легко піддається флуоруванню:

За допомогою сильних відновників, наприклад, магнію чи графіту, берилій можна відновити з оксиду:

Отримання

[ред. | ред. код]

Окрім добування з мінералів, оксид берилію також можна синтезувати в лабораторних умовах. Оксид утворюється в результаті згоряння металічного берилію на повітрі, а також при термічній дисоціації кисневмісних сполук берилію:

Безпека

[ред. | ред. код]

Оксид берилію, як і інші його сполуки, належать до канцерогенів. Тривалий контакт зі сполукою здатен спричиняти появу берилієвої хвороби або бериліозу.

Застосування

[ред. | ред. код]

Берилій оксид застосовують як каталізатор, а також як вогнетривкий матеріал для виготовлення тиглів та внутрішнього облицювання електричних печей.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. BERYLLIUM OXIDE
  2. а б За тиску 101,3 кПа

Джерела

[ред. | ред. код]
  • CRC Handbook of Chemistry and Physics / D. R. Lide. — 86th. — Boca Raton (FL) : CRC Press, 2005. — 2656 p. — ISBN 0-8493-0486-5. (англ.)
  • Рипан Р., Четяну И. Неорганическая химия: Химия металлов / В. И. Спицын. — М. : "Мир", 1971. — Т. 1. — 561 с. (рос.)
  • Лидин Р. А., Молочко В. А., Андреева Л. Л. Химические свойства неорганических веществ / Р. А. Лидин. — 3-е. — М. : Химия, 2000. — 480 с. — ISBN 5-7245-1163-0. (рос.)