Магній

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Магній (Mg)
Атомний номер 12
Зовнішній вигляд
простої речовини
Легкий, ковкий,
сріблясто-білий метал
Властивості атома
Атомна маса
(молярна маса)
24,305 а.о.м. (г/моль)
Радіус атома 160 пм
Енергія іонізації
(перший електрон)
737,3(7,64) кДж/моль (еВ)
Електронна конфігурація [Ne] 3s2
Хімічні властивості
Ковалентний радіус 136 пм
Радіус іона 66 (+2e) пм
Електронегативність
(за Полінгом)
1,31
Електродний потенціал
Ступені окиснення 2
Термодинамічні властивості
Густина 1,738 г/см³
Молярна теплоємність 1,025 Дж/(K моль)
Теплопровідність 156 Вт/(м К)
Температура плавлення 649°C K
Теплота плавлення 9,20 кДж/моль
Температура кипіння 1363 K
Теплота випаровування 131,8 кДж/моль
Молярний об'єм 14,0 см³/моль
Кристалічна ґратка
Структура ґратки гексагональна
Період ґратки 3,210 Å
Відношення c/a 1,624
Температура Дебая 318,00 K
Періодична система елементів
H He
Li Be B C N O F Ne
Na Mg Al Si P S Cl Ar
K Ca Sc Ti V Cr Mn Fe Co Ni Cu Zn Ga Ge As Se Br Kr
Rb Sr Y Zr Nb Mo Tc Ru Rh Pd Ag Cd In Sn Sb Te I Xe
Cs Ba * Hf Ta W Re Os Ir Pt Au Hg Tl Pb Bi Po At Rn
Fr Ra ** Rf Db Sg Bh Hs Mt Ds Rg Cn Uut Fl Uup Lv Uus Uuo
* La Ce Pr Nd Pm Sm Eu Gd Tb Dy Ho Er Tm Yb Lu
** Ac Th Pa U Np Pu Am Cm Bk Cf Es Fm Md No Lr

Commons-logo.svg Магній (Mg) у Вікісховищі

Ма́гній (англ. magnesium, нім. Magnesium n ) – хімічний елемент. Символ Mg. Атомний номер - 12; атомна маса - 24,312. Відкритий Г. Деві у 1808 р.

Уперше металевий магній отриманий в 1829 р. французьким хіміком А. Бюссі. Магній – легкий сріблясто-білий метал. Хімічно активний. На повітрі окиснюється й тьмяніє. При нагріванні горить яскравим полум’ям. Густина 1,739 г/см³ при 293 К, в рідкому стані 1,540 г/см³ при 973 К; t_плав 650 °С, t_кип 1095 °С. Ступінь окиснення +2. Утворює металорганічні сполуки. Магній – характерний елемент мантії Землі, роль якого зменшується при переході у верхні горизонти літосфери.

Магній застосовують в основному для виробництва легких магнієвих сплавів, а також для легування сплавів алюмінію, які застосовуються в різних галузях машино- і приладобудування. Магній використовується також як розкисник у виробництві високоміцного чавуну і сталі, для одержання важковідновлюваних металів (Ti, V, Zr, U, Cr) витісненням їх із сполук. Знаходить застосування в піротехніці, фотографії, військовій техніці, медицині.

Історія та походження назви[ред.ред. код]

У 1695 з мінеральної води Епсомского джерела в Англії виділили сіль із гірким смаком і послаблюючою дією. Аптекарі називали її гіркою, англійською або епсомською сіллю, мінерал епсоміт має склад MgSO4 · 7H2O. А хіміки, діючи на розчини цієї солі содою або поташом, отримували білий осад — основний карбонат магнію, який може мати різний склад, наприклад 3MgCO3 · Mg(OH)23H2O. Це була біла магнезія (magnesia alba), її застосовували (і зараз застосовують) зовнішньо як присипку, а внутрішньо — при підвищеній кислотності і як легке проносне. Основний карбонат магнію зрідка зустрічається в природі, і біла магнезія також відома з давніх часів. Ймовірно, цей мінерал знаходили біля Магнесії, але скоріше за все — інше. Річ у тому, що жителі Магнесії заснували в Малій Азії два міста з тією ж назвою, що могло привести до плутанини. Одне з цих міст зараз називається Манісою і знаходиться на східному краю Туреччини. Околиці цього міста прославлені оповідями про Ніобе. Інша Магнесія була південніша, там знаходився знаменитий храм Артеміди.

Лавуаз'є вважав білу магнезію простим тілом. У 1808 англійський хімік Гемфрі Деві при електролізі злегка зволоженої білої магнезії з ртутним катодом отримав амальгаму нового металу (вона містить до 3 % магнію), який виділив відгонкою ртуті і назвав магнезієм. З тих пір у всіх європейських мовах цей елемент називається magnesium і лише в східних слов'ян — магнієм: так його назвав Г.І. Гесс у своєму підручнику хімії, виданому в 1831 і що витримав сім видань. По цій книзі вчилися багато вітчизняних хіміків.

Розповсюдження[ред.ред. код]

Кларк магнію в Землі 11,25% (мас.), кларк в земній корі 2,1-1,87%, в ультраосновних породах 25,9%, основних 4,50%, середніх 2,18%, кислих 0,56%, осадових 1,34%, кам'яних метеоритах 14%, у морській воді 0,13% (1,35 г/л), в ґрунті 0,63%, в рослинах 0,1%.

Магній у вільному стані в природі не зустрічається. Входить до складу силікатів, хлоридів, карбонатів, сульфатів. Різке падіння вмісту магнію при переході від ультраосновних порід до кислих свідчить про більшу активність магнію на ранніх стадіях кристалізації. Магній входить до складу олівінів, піроксенів, утворює ізоморфічні ряди, заміняючи залізо, кальцій, манґан.

У процесі геохімічного кругообігу магній надходить в океан. Концентратори магнію – деякі водорості (до 3% Mg), форамініфери (до 3,5%), вапнякові губки (до 4%). Основні магнієві мінерали: олівін, ромбічний піроксен, шпінель, тальк, флогопіт, карналіт, бішофіт, магнезит, брусит, епсоміт, кізерит, доломіт, каїніт. Металевий магній отримують електролітичним або термічним способами. Сировиною служить MgCl2 або зневоднений карналіт.

Застосування[ред.ред. код]

Завдяки своїй здатності горіти на повітрі, з виділення великої кількості світла, застосовувався у фотосправі як спалах, до винаходу електричних ламп спалахів.

Сплави на основі магнію є важливим конструкційним матеріалом в автомобільній і авіаційній промисловості завдяки їх легкості і міцності. Ціни на магній в злитках в 2006 році склали в середньому 3 долл/кг.

Гідрид магнію — один з найбільш ємких акумуляторів водню, що вживаються для його зберігання. Оксид магнію застосовується в медицині і як вогнетривкий матеріал для виробництва тиглів і спеціальної футеровки металургійних печей.

Перхлорат магнію (ангидрон) застосовується для глибокого осушення газів в лабораторіях. Природний мінерал бішофіт як натуральне джерело іонів магнію та мікроелементів широко застосовується у медицині - реабілітації опорно-рухового апарату, серцево-судинної та нервової систем, санаторно-курортному оздоровленні.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]