Олесь Воля

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Олесь Воля
Міщенко Олександр Володимирович
Дата народження 13 квітня 1952(1952-04-13) (64 роки)
Місце народження село Винники Козельщинського району, Полтавської області
Національність українець
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Мова творів українська
Рід діяльності письменник, журналіст
Напрямок документальні свідчення, роздуми
Magnum opus: «Мор. Книга буття України»
Нагороди:
Державна літературна премія імені Олеся Гончара
Міжнародна літературно-мистецька премія імені Григорія Сковороди

Олесь Воля (справжнє ім'я Міщенко Олександр Володимирович; 13 квітня 1952, село Винники Козельщинського району, Полтавської області) — український письменник, журналіст, мислитель, дослідник Голодомору в Україні 1932–1933 рр.

Життєпис[ред.ред. код]

Закінчив факультет журналістики Київського університету.

Працював журналістом у районній газеті, провідником у поїздах далекого сполучення, різноробочим, клерком, розповсюджувачем книжок на Петрівці. Будував Байкало-Амурську магістраль, викладав літературу у вечірній школі в Сибіру. Власний кореспондент газети «Селянська правда від Івана Бокого»[1].

Досліджувати Голодомори в Україні почав ще студентом за радянської влади, переходив з хати в хату в селах Полтавщини, розпитуючи про стражденні долі співвітчизників, про голодомор 1932–1933 років та політичні репресії. Окремі розповіді тих, хто пережив голодовку 1921-1923-го, та історії про війну видавав у районній газеті. Молодого колегу в його дослідженнях підтримував Олесь Гончар, закликаючи:

Відкладіть усе, Олександре, а книгу про голод напишіть!..

Молодший Олесь пообіцяв спершу самому собі, а затим принагідно й класикові вітчизняної літератури написати книгу неодмінно, чого б це не вартувало. І встиг подарувати свою вистраждану роками книгу Олесеві Терентійовичу Гончару.

Твори[ред.ред. код]

Починав писати традиційну прозу, але потім звернувся до інших жанрів — документальних свідчень, роздумів, лаконічних суджень.

  • «Я плакав на ранкову траву»
  • «Безкровна війна: книга свідчень»
  • «Через все пройти»
  • «Все починається з любові»
  • «Українські катрени»
  • «Степівщина»
  • «Мор. Книга буття України» — щоб написати фундаментальний народний епос обсягом 1152 сторінки, кілька разів обійшов рідні краї й занотував спогади 10 тисяч очевидців про голодомор 1932-33 років.
  • «Діалог з великими»
  • «Афоризми. Піраміда духу»
  • «Щоденник. Сорок років. 1969–2009» — автобіографічна оповідь на 1112 сторінок; представлені документи епохи, розповіді свідків, роздуми, аналіз-дослідження того, що чинили й чинять вороги і недруги над підневільним, ошуканим українським народом.
  • «Перегін»

Літературні премії та нагороди[ред.ред. код]

Лауреат літературних премій імені Олеся Гончара (2004)[2] та Григорія Сковороди (2009), грошову частку якої письменник побажав передати на благодійні цілі[3].

Олесь Воля про український народ і українську владу[ред.ред. код]

Ідеалізую мій український народ за його муки і страждання; в іншому він розчаровує...
При владі або патріоти, або дурисвіти — інших не буває. В Україні, на жаль, переважно дурисвіти...

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]