Голодомори в Україні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Пам'ятник жертвам Голодомору 1932—1933 років у Києві.

Голодомо́ри в Украї́ні[1] — неодноразова масова загибель людей від голоду на території УРСР, спричинена зумисними діями сталінської влади і спрямована на геноцид корінного населення. Найвідомішим і визнаним на міжнародному рівні голодомором є масове вимирання українців у 1932—1933 роках. Визначення «голодомор» вживається також для голоду 1921—1923 та 1946—1947 років.[2][3][4][5]

Голодомор в Українській СРР у 1921—1923[ред. | ред. код]

Голодомор в Україні 1921—1923 — масове знищення корінного українського населення з ознаками етнічної чистки через мор голодом,[6][7] головно у південних областях Української СРР, в 19211923 роках, спричинене конфіскацією у селян і вивезенням хліба з УСРР до Російської СФРР,[8][9] Західної Європи та Америки радянською владою в Українській СРР, під тиском влади Радянської Росії.[10] В середньому по територіях, де компактно на той час мешкали українці, урожай був трохи нижчим від норми через посуху на півдні Української СРР, Кубані та Поволжі.

Голодомор в Українській СРР у 1932—1933[ред. | ред. код]

Жертви голоду. Харківщина, 1933 рік

Голодомор 1932—1933 років — масовий, навмисно зорганізований радянською владою голод 19321933 років, що призвів до багатомільйонних людських втрат у сільській місцевості на території Української СРР (землі сучасної України за винятком семи західних областей, Криму і Південної Бессарабії, які тоді не входили до УСРР) та Кубані, переважну більшість населення якої становили українці. Викликаний свідомими і цілеспрямованими заходами вищого керівництва Радянського Союзу і Української СРР на чолі зі Сталіним, розрахованими на придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян[11].

Спланована конфіскація урожаю зернових та усіх інших продуктів харчування у селян представниками радянської влади впродовж Голодомору 1932—1933 безпосередньо призвела до вбивства селян голодом у мільйонних масштабах, при цьому радянська влада мала значні запаси зерна в резервах та здійснювала його експорт за кордон під час Голодомору[12]. Попри те, що злочинні дії представників сталінської влади, що спричинили смерть людей голодом, кваліфікувалися згідно з нормами тогочасного радянського кримінального законодавства як вбивство[13], причини цього масового злочину ніколи в СРСР не розслідувалися та ніхто з можновладців, причетних до злочину, не поніс покарання при тому, що навіть найвище керівництво СРСР, включаючи Сталіна, знало про факти загибелі людей від голоду[14]. Впродовж десятиліть масове вбивство людей штучним голодом не лише навмисно замовчувалося радянською владою, але й взагалі заборонялося про нього будь-де згадувати. У порівнянні, Голод на Поволжі 1921—1922 роках та голод під час блокади Ленінграду в роки Другої світової війни висвітлювались в радянських засобах масової інформації та історичній літературі. Бездіяльність радянської прокуратури та інших органів влади стосовно факту злочину масового вбивства людей штучним голодом яскраво демонструє дійсний, а не декларований,— на словах чи на папері, — стан реалізації «радянської законності» у тоталітарній радянській державі.

У дослідженнях Джеймса Мейса та Роберта Конквеста автори доводять, що Голодомор відповідає загальноприйнятому[15] визначенню геноциду. 24 країни офіційно визнали Голодомор геноцидом українського народу. Відповідно до соціологічного опитування, проведеного 2010 року, 60 % громадян України вважають Голодомор геноцидом[16]. 2003 року Український парламент назвав, а 2006 — офіційно визнав Голодомор геноцидом українського народу. 2010 року судовим розглядом завершилася кримінальна справа за фактом здійснення злочину геноциду. Винними суд визнав сім вищих керівників СРСР та УСРР, і констатував, що за даними науково-демографічної експертизи загальна кількість людських втрат від Голодомору становить 3 мільйони 941 тисяча осіб. Також за даними слідства було визначено, що втрати українців у частині ненароджених становлять 6 мільйонів 122 тисячі осіб.[17][18]

У тому ж таки 1933 році, користуючись заляканістю і фізичною нездатністю до будь-якого опору серед селян, було заборонене вживання української мови у пресі, школах і при веденні документів на Кубані та на території теперішніх Ростовської, Воронізької, Курської, Білгородської, Брянської областей РФ, на території яких існували українські села і містечка, а також розстріляно тих, хто намагався підраховувати кількість жертв. В Росії ця тема досі під негласним табу. Співробітники ФСБ проводять бесіди з українцями Кубані, які намагаються хоч якось висловити власну позицію.

Голодомор в Українській РСР у 1946—1947[ред. | ред. код]

Перепоховання останків тіл жертв Голодомору і репресій 1946-47 років. Личаківський цвинтар у Львові.

Третій голодомор,[19][20] який влаштувала народам СРСР російсько-комуністична диктатура 19461947, був спричинений не так повоєнним неврожаєм, як спланованою акцією сталінського Політбюро з метою забрати в селян залишки зерна і продати чи подарувати його братнім режимам в соціалістичному таборі.[21] Так 1946 з СРСР вивезено 350 тисяч тонн зерна до Королівства Румунія, у 1947 — 600 тисяч тонн зерна — до Чехословацької республіки, за тих два роки Польська республіка отримала з Радянського Союзу 900 тисяч тонн хліба. А в Молдавській РСР й південних областях Української РСР шаленів голод і лише за перше півріччя 1947 офіційно зареєстровано 130 випадків людоїдства.

Ушанування пам'яті жертв голодоморів[ред. | ред. код]

В Україні з 1998 року Указом Президента України[22] установлено День пам'яті жертв голодоморів, який відзначають щороку у четверту суботу листопада.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Голодомори в Україні 1921—1923, 1932—1933, 1946—1947. Матеріали до бібліографії документальних публікацій / Упорядники: Л. П. Одинока, Л. Ф. Приходько, Р. В. Романовський. — К., 2005. — ISBN 966-625-026-8.
  2. Музей тоталітарних режимів «Територія Терору». Словник термінів.
  3. Веселова О.М., Марочко В.І., Мовчан О.М. Голодомори в Україні, 1921–1923, 1932–1933 1946–1947: Злочини проти народу. — Київ — Нью-Йорк : М. П. Коць, 2000. — С. 174.
  4. «Три голодомори в Україні в XX столітті: погляд із сьогодення»: Звернення учасників Міжнародної наукової конференції до органів вищої державної влади України. Київ. 07.11.2002 // Персонал. — 2002. — № 11. — С. 6—7.
  5. Белебеха І. Українці у пеклі голодоморів: [20-х, 30-х, 40-х років] // Персонал. — 2005. — № 2. — С. 10—13. (Із матеріалів конференції «Голодомори в Україні: геноцид і спротив»)
  6. Сергійчук В. Петлюра кричав про голод в Україні, а Ленін забирав звідси хліб: [Стаття з архів. документами періоду 1921—1922 рр.] // Освіта. — 1996. — 6 листоп. — С. 6.
  7. Україна в ХХ столітті: Зб. документів і матеріалів: (1900—1939) /Ін-т змісту і методів навчання; Київський нац. ун-т ім. Т. Шевченка; Упоряд.: А. Г. Слюсаренко та ін. — К. : Вища школа, 2000. — 351 с.
  8. Документи трагічної історії України (1917—1927 рр.) / Ред.-упоряд. П. П. Бачинський. — К., 1999. — 640 с.
  9. Україна в ХХ столітті: Зб. документів і матеріалів: (1900—1939) / Ін-т змісту і методів навчання; Київський нац. ун-т ім. Т. Шевченка; Упоряд.: А. Г. Слюсаренко та ін. — К., 1997. — 447 с.
  10. Сербин Р. Документи про вивіз за кордон українського збіжжя під час голоду 1921—1923 рр. // Укр. археогр. щорічник. Нова серія. — К., 1993. — Вип. 2. — С. 308—313.
  11. Постанова апеляційного суду м. Києва у кримінальній справі за фактом вчинення геноциду в Україні в 1932—1933 роках
  12. Володимир ВАСИЛЕНКО, професор, доктор юридичних наук Спроба з негідними засобами. Хто й навіщо прагне переглянути Закон «Про Голодомор 1932—1933 років в Україні»
  13. Уголовный кодекс РСФСР в редакции 1926 г. (рос.)
  14. «Государство против своего народа» Первая часть справочного издания «Черная книга коммунизма» Глава 8. Великий голод. (рос.)
  15. Конвенція про геноцид, ухвалена ООН у 1948 р.
  16. 60 % українців визнають Голодомор геноцидом, — опитування (рос.)
  17. Голова СБУ назвав точну кількість жертв Голодомору
  18. Стенограма прес-конференції «Рішення Апеляційного суду Києва про визнання винними в Голодоморі, присвоєння звання „Герой України“ Степанові Бандері та інші питання історичної спадщини України.». Архів оригіналу за 14 березень 2016. Процитовано 18 червень 2012. 
  19. Веселова О. М., Панченко П. П. Ще одна трагічна сторінка історії України: [Публікація документів про голод 1946—1947 рр. У підготовці документів до друку брали участь також Т. Т. Гриценко, Р. Я. Пиріг, А. А. Соловйова] // Український історичний журнал — 1995. — № 6. — С. 112—123; 1996. — № 1. — С. 129—142; № 2. — С. 116—132.
  20. Ні могили, ні хресного знаку: Голодомори 1932—1933 і 1946—1947 років у Чорнухинському районі Полтавщини: Документи і матеріали. Свідчення / Асоціація дослідників голодоморів в Україні; НАН України. Інститут історії України; Чорнухинська центральна районна б-ка ім. Г. С. Сковороди; Упоряд. М. Булда. — Чорнухи; К., 2004. — 480 с.
  21. Задніпровський, О. І. (2007). Хроніка голоду 1946—1947 років у Донбасі.. Донецьк: Східний видавничий дім. с. 372. Процитовано 23 червня 2016. 
  22. Указ Президента України від 26 листопада 1998 № 1310/98 Про встановлення Дня пам'яті жертв голодоморів

Посилання[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  1. Голод 1921—1923 років в Україні: Зб. документів і матеріалів /АН України. Ін-т історії України; Голов. архів. упр. при КМ України. ЦДАВО України; Упоряд.: О. М. Мовчан, А. П. Огінська, Л. В. Яковлєва; Відп. ред. С. В. Кульчицький. — К. : Наукова думка, 1993. — 237 с.
  2. Голод в Україні у першій половині ХХ століття: причини та наслідки (1921—1923, 1932—1933, 1946—1947). Матеріали Міжнародної наукової конференції. Київ, 20-21 листопада 2013 р. / Інститут демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи НАН України; Інститут історії України НАН України; Київський національний університет імені Тараса Шевченка; Національний університет «Києво-Могилянська академія». — К., 2013. — 364 с.
  3. Голодомор в Україні 1932—1933 рр.: Бібліогр. покажчик / Одеська держ. наук. б-ка ім. М. Горького; НАН України. Ін-т історії України; Фундація українознавчих студій Австралії. — О.; Л., 2001. — 654 с.
  4. Голодомор в Україні 1932—1933: Офіційні документи. Бібліографія публікацій джерел. Огляди джерел. Інтернет-ресурси / Держкомархів України. ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного. — К., 2003.
  5. Даниленко В. Документи радянських спецслужб про голодомори в Україні: 1921—1923; 1932—1933; 1946—1947 // Пам'ять століть. — 2003. — № 3. — С. 104—122.
  6. Даниленко В. Документи радянських спецслужб про голодомори 1921—1923, 1932—1933, 1946—1947 років в Україні // Три голодомори в Україні в ХХ ст.: Погляд із сьогодення: Матеріали міжнар. наук. конф. [Київ, 7 листоп. 2002 р.] / Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. Центр українознавства. — К., 2003. — С. 62–86.
  7. Данильченко О. П. Голод 1921—1923 рр. на Україні: нові архівні документи // Укр. археогр. щорічник. Нова серія. — К., 1993. — Вип. 2. — С. 306—307.
  8. Задніпровський О. Голод в історії України: короткий нарис (Х-ХХ ст.). — Донецьк : Український культурологічний центр, 1999. — 88 с.
  9. Мироненко О. М. Законодавчі акти Тимчасового уряду Росії, Української Народної Республіки, Української Держави та Директорії УНР про вилучення в селян хліба й інших видів продовольства // Енциклопедія історії України  : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України . — К.  : Наук. думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 223. — ISBN 966-00-0610-1.
  10. Сербин Р. Фотодокументи про український голод 1921—1923 років // Кримська світлиця. — 2004. — 12 берез. — С. 21.
  11. Сергійчук В. Документи Політбюро ЦК КП(б)У про три голодомори в Україні у ХХ ст. // Голодомор 1932—1933 років як величезна трагедія українського народу: Матеріали Всеукр. наук. конф. (Київ, 15 листоп. 2002 р.) / Міжрегіон. Академія упр. персоналом; Міжнар. кадрова академія. — К., 2003. — С. 80–90.
  12. Сергійчук В. Як нас морили голодом: 1921—1923, 1932—1933, 1946—1947 / Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. Центр українознавства. — 2-е вид., доп. — К. : Укр. Вид. Спілка, 2003. — 251 с.
  13. Улянич В. Терор голодом і повстанська боротьба проти геноциду українців у 1921—1933 роках. — К. : МАУП, 2004. — 84 с. — ISBN 966-608-516-Х.
  14. Чорна книга України: Зб. документів, архів. матеріалів, листів, доп., статей, досліджень, есе / Упоряд., ред. Ф. Зубанича; Передм. В. Яворівського. — К. : Вид. центр «Просвіта», 1998. — 784 с.
  15. Советская деревня глазами ВЧК–ОГПУ–НКВД. 1918—1939 гг. Документы и материалы. В 4-х т. Т. 1. 1918—1922 гг. / Под. ред. А. Береловича, В. Данилова. — М. : РОССПЭН, 1998. — 864 с. (рос.)