Голодомори в Україні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Пам'ятник жертвам Голодомору 1932—1933 років у Києві.

Голодомо́ри в Украї́ні[1] — неодноразова масова загибель людей від голоду на території УРСР, спричинена зумисними діями влади і спрямована на геноцид корінного населення. Найвідомішим і визнаним на міжнародному рівні голодомором є масове вимирання українців у 1932—1933 роках. Визначення «голодомор» вживається також для голоду 1921—1923 та 1946—1947 років.[2][3][4][5]

Голодомор в Україні в 1921—1923[ред.ред. код]

Голодомор в Україні 1921—1923 — масове знищення корінного українського населення з ознаками етнічної чистки через мор голодом,[6][7] головно у південних областях України, в 19211923 роках, спричинене конфіскацією у селян і вивезенням хліба з України до Росії,[8][9] Західної Європи та Америки радянською владою в Україні, під тиском влади Радянської Росії.[10] В середньому по територіях, де компактно на той час мешкали українці, урожай був трохи нижчим від норми через посуху на півдні України, Кубані та Поволжі.

Голодомор в Україні в 1932—1933[ред.ред. код]

Жертви голоду. Харківщина, 1933 рік

Голодомор 1932—1933 років — масовий, навмисно зорганізований радянською владою голод 19321933 років, що призвів до багатомільйонних людських втрат у сільській місцевості на території Української РСР (землі сучасної України за винятком семи західних областей, Криму і Південної Бессарабії, які тоді не входили до УРСР) та Кубані, переважну більшість населення якої становили українці. Викликаний свідомими і цілеспрямованими заходами вищого керівництва Радянського Союзу і Української РСР на чолі зі Сталіним, розрахованими на придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян[11].

Спланована конфіскація урожаю зернових та усіх інших продуктів харчування у селян представниками радянської влади впродовж Голодомору 1932—1933 безпосередньо призвела до вбивства селян голодом у мільйонних масштабах, при цьому радянська влада мала значні запаси зерна в резервах та здійснювала його експорт за кордон під час Голодомору[12]. Попри те, що злочинні дії представників сталінської влади, що спричинили смерть людей голодом, кваліфікувалися згідно з нормами тогочасного радянського кримінального законодавства як вбивство[13], причини цього масового злочину ніколи в СРСР не розслідувалися та ніхто з можновладців, причетних до злочину, не поніс покарання при тому, що навіть найвище керівництво СРСР, включаючи Сталіна, знало про факти загибелі людей від голоду[14]. Впродовж десятиліть масове вбивство людей штучним голодом не лише навмисно замовчувалося радянською владою, але й взагалі заборонялося про нього будь-де згадувати. У порівнянні, Голод у Поволжі 1921-1922 роках та голод під час блокади Ленінграду в роки Другої світової війни висвітлювались в радянських засобах масової інформації та історичній літературі. Бездіяльність радянської прокуратури та інших органів влади стосовно факту злочину масового вбивства людей штучним голодом яскраво демонструє дійсний, а не декларований,— на словах чи на папері,— стан реалізації «радянської законності» у тоталітарній радянській державі.

У дослідженнях Джеймса Мейса та Роберта Конквеста автори доводять, що Голодомор відповідає загальноприйнятому[15] визначенню геноциду. 24 країни офіційно визнали Голодомор геноцидом українського народу. Відповідно до соціологічного опитування, проведеного 2010 року, 60 % громадян України вважають Голодомор геноцидом[16]. 2003 року Український парламент назвав, а 2006 — офіційно визнав Голодомор геноцидом українського народу. 2010 року судовим розглядом завершилася кримінальна справа за фактом здійснення злочину геноциду. Винними суд визнав сім вищих керівників СРСР та УРСР, і констатував, що за даними науково-демографічної експертизи загальна кількість людських втрат від Голодомору становить 3 мільйони 941 тисяча осіб. Також за даними слідства було визначено, що втрати українців у частині ненароджених становлять 6 мільйонів 122 тисячі осіб.[17][18]

У тому ж таки 1933 році, користуючись заляканістю і фізичною нездатністю до будь-якого опору серед селян, було заборонене вживання Української мови у пресі, школах і при веденні документів на Кубані та на території теперішніх Ростовської, Воронізької, Курської, Білгородської, Брянської областей РФ, на території яких існували українські села і містечка, а також розстріляно тих, хто намагався підраховувати кількість жертв. В Росії ця тема досі під негласним табу. Співробітники ФСБ проводять бесіди з українцями Кубані, які намагаються хоч якось висловити власну позицію.

Голодомор в Україні в 1946—1947[ред.ред. код]

Перепоховання останків тіл жертв Голодомору і репресій 1946-47 років. Личаківський цвинтар у Львові.

Третій голодомор,[19][20] який влаштувала народам СРСР російсько-комуністична диктатура 19461947, був спричинений не так повоєнним неврожаєм, як спланованою акцією сталінського Політбюро з метою забрати в селян залишки зерна і продати чи подарувати його братнім режимам в соціалістичному таборі.[21] Так 1946 з СРСР вивезено 350 тисяч тонн зерна до Румунії, у 1947 — 600 тисяч тонн зерна — до Чехословаччини, за тих два роки Польща отримала з Радянського Союзу 900 тисяч тонн хліба. А в Молдові, Бессарабії й південних областях України шаленів голод і лише за перше півріччя 1947 офіційно зареєстровано 130 випадків людоїдства.

Ушанування пам'яті жертв голодоморів[ред.ред. код]

В Україні з 1998 року Указом Президента України[22] установлено День пам'яті жертв голодоморів, який відзначають щороку у четверту суботу листопада.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Голодомори в Україні 1921—1923, 1932—1933, 1946—1947. Матеріали до бібліографії документальних публікацій / Упорядники: Л. П. Одинока, Л. Ф. Приходько, Р. В. Романовський. — К., 2005. — ISBN 966-625-026-8.
  2. Музей тоталітарних режимів «Територія Терору». Словник термінів.
  3. Веселова О.М., Марочко В.І., Мовчан О.М Голодомори в Україні, 1921–1923, 1932–1933 1946–1947: Злочини проти народу.. — Київ — Нью-Йорк : М. П. Коць, 2000. — С. 174.
  4. «Три голодомори в Україні в XX столітті: погляд із сьогодення»: Звернення учасників Міжнародної наукової конференції до органів вищої державної влади України. Київ. 07.11.2002 // Персонал. — 2002. — № 11. — С. 6—7.
  5. Белебеха І. Українці у пеклі голодоморів: [20-х, 30-х, 40-х років] // Персонал. — 2005. — № 2. — С. 10—13. (Із матеріалів конференції «Голодомори в Україні: геноцид і спротив»)
  6. Сергійчук В. Петлюра кричав про голод в Україні, а Ленін забирав звідси хліб: [Стаття з архів. документами періоду 1921—1922 рр.] // Освіта. — 1996. — 6 листоп. — С. 6.
  7. Україна в ХХ столітті: Зб. документів і матеріалів: (1900—1939) /Ін-т змісту і методів навчання; Київський нац. ун-т ім. Т. Шевченка; Упоряд.: А. Г. Слюсаренко та ін. — К. : Вища школа, 2000. — 351 с.
  8. Документи трагічної історії України (1917—1927 рр.) / Ред.-упоряд. П. П. Бачинський. — К., 1999. — 640 с.
  9. Україна в ХХ столітті: Зб. документів і матеріалів: (1900—1939) / Ін-т змісту і методів навчання; Київський нац. ун-т ім. Т. Шевченка; Упоряд.: А. Г. Слюсаренко та ін. — К., 1997. — 447 с.
  10. Сербин Р. Документи про вивіз за кордон українського збіжжя під час голоду 1921—1923 рр. // Укр. археогр. щорічник. Нова серія. — К., 1993. — Вип. 2. — С. 308—313.
  11. Постанова апеляційного суду м. Києва у кримінальній справі за фактом вчинення геноциду в Україні в 1932—1933 роках
  12. Володимир ВАСИЛЕНКО, професор, доктор юридичних наук Спроба з негідними засобами. Хто й навіщо прагне переглянути Закон «Про Голодомор 1932—1933 років в Україні»
  13. Уголовный кодекс РСФСР в редакции 1926 г. (рос.)
  14. «Государство против своего народа» Первая часть справочного издания «Черная книга коммунизма» Глава 8. Великий голод. (рос.)
  15. Конвенція про геноцид, ухвалена ООН у 1948 р.
  16. 60 % українців визнають Голодомор геноцидом, — опитування (рос.)
  17. Голова СБУ назвав точну кількість жертв Голодомору
  18. Стенограма прес-конференції «Рішення Апеляційного суду Києва про визнання винними в Голодоморі, присвоєння звання „Герой України“ Степанові Бандері та інші питання історичної спадщини України.»
  19. Веселова О. М., Панченко П. П. Ще одна трагічна сторінка історії України: [Публікація документів про голод 1946—1947 рр. У підготовці документів до друку брали участь також Т. Т. Гриценко, Р. Я. Пиріг, А. А. Соловйова] // Український історичний журнал — 1995. — № 6. — С. 112—123; 1996. — № 1. — С. 129—142; № 2. — С. 116—132.
  20. Ні могили, ні хресного знаку: Голодомори 1932—1933 і 1946—1947 років у Чорнухинському районі Полтавщини: Документи і матеріали. Свідчення / Асоціація дослідників голодоморів в Україні; НАН України. Інститут історії України; Чорнухинська центральна районна б-ка ім. Г. С. Сковороди; Упоряд. М. Булда. — Чорнухи; К., 2004. — 480 с.
  21. Задніпровський, О. І. (2007). Хроніка голоду 1946—1947 років у Донбасі.. Донецьк: Східний видавничий дім. с. 372. Процитовано 23 червня 2016. 
  22. Указ Президента України від 26 листопада 1998 № 1310/98 Про встановлення Дня пам'яті жертв голодоморів

Література[ред.ред. код]

  1. Голод 1921—1923 років в Україні: Зб. документів і матеріалів /АН України. Ін-т історії України; Голов. архів. упр. при КМ України. ЦДАВО України; Упоряд.: О. М. Мовчан, А. П. Огінська, Л. В. Яковлєва; Відп. ред. С. В. Кульчицький. — К. : Наукова думка, 1993. — 237 с.
  2. Голод в Україні у першій половині ХХ століття: причини та наслідки (1921—1923, 1932—1933, 1946—1947). Матеріали Міжнародної наукової конференції. Київ, 20-21 листопада 2013 р. / Інститут демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи НАН України; Інститут історії України НАН України; Київський національний університет імені Тараса Шевченка; Національний університет «Києво-Могилянська академія». — К., 2013. — 364 с.
  3. Голодомор в Україні 1932—1933 рр.: Бібліогр. покажчик / Одеська держ. наук. б-ка ім. М. Горького; НАН України. Ін-т історії України; Фундація українознавчих студій Австралії. — О.; Л., 2001. — 654 с.
  4. Голодомор в Україні 1932—1933: Офіційні документи. Бібліографія публікацій джерел. Огляди джерел. Інтернет-ресурси / Держкомархів України. ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного. — К., 2003.
  5. Даниленко В. Документи радянських спецслужб про голодомори в Україні: 1921—1923; 1932—1933; 1946—1947 // Пам'ять століть. — 2003. — № 3. — С. 104—122.
  6. Даниленко В. Документи радянських спецслужб про голодомори 1921—1923, 1932—1933, 1946—1947 років в Україні // Три голодомори в Україні в ХХ ст.: Погляд із сьогодення: Матеріали міжнар. наук. конф. [Київ, 7 листоп. 2002 р.] / Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. Центр українознавства. — К., 2003. — С. 62–86.
  7. Данильченко О. П. Голод 1921—1923 рр. на Україні: нові архівні документи // Укр. археогр. щорічник. Нова серія. — К., 1993. — Вип. 2. — С. 306—307.
  8. Задніпровський О. Голод в історії України: короткий нарис (Х-ХХ ст.). — Донецьк : Український культурологічний центр, 1999. — 88 с.
  9. Мироненко О. М. Законодавчі акти Тимчасового уряду Росії, Української Народної Республіки, Української Держави та Директорії УНР про вилучення в селян хліба й інших видів продовольства // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 223. — ISBN 966-00-0610-1.
  10. Сербин Р. Фотодокументи про український голод 1921—1923 років // Кримська світлиця. — 2004. — 12 берез. — С. 21.
  11. Сергійчук В. Документи Політбюро ЦК КП(б)У про три голодомори в Україні у ХХ ст. // Голодомор 1932—1933 років як величезна трагедія українського народу: Матеріали Всеукр. наук. конф. (Київ, 15 листоп. 2002 р.) / Міжрегіон. Академія упр. персоналом; Міжнар. кадрова академія. — К., 2003. — С. 80–90.
  12. Сергійчук В. Як нас морили голодом: 1921—1923, 1932—1933, 1946—1947 / Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. Центр українознавства. — 2-е вид., доп. — К. : Укр. Вид. Спілка, 2003. — 251 с.
  13. Улянич В. Терор голодом і повстанська боротьба проти геноциду українців у 1921—1933 роках. — К. : МАУП, 2004. — 84 с. — ISBN 966-608-516-Х.
  14. Чорна книга України: Зб. документів, архів. матеріалів, листів, доп., статей, досліджень, есе / Упоряд., ред. Ф. Зубанича; Передм. В. Яворівського. — К. : Вид. центр «Просвіта», 1998. — 784 с.
  15. Советская деревня глазами ВЧК–ОГПУ–НКВД. 1918—1939 гг. Документы и материалы. В 4-х т. Т. 1. 1918—1922 гг. / Под. ред. А. Береловича, В. Данилова. — М. : РОССПЭН, 1998. — 864 с. (рос.)


Історія Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.