Оногури

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Европа 600 AD

Оногури (грец. ’Ονόγουροι, ’Ονογούρων) — також відомі як (булгарські) утигури, племена кінних кочівників, що мешкали протягом V—VIII століть у степах Північної Євразії на схід від річки Дон (над Чорним морем і в Кубані). Оногури переправилися через Волгу і вступили в Європу близько 460 року в більш широкому контексті Великого переселення народів і тюркських розселень. Також згадується, як гунське плем'я (гуно-гандурів).

Короткий період слави оногурів припадає на першу половину сьомого століття, коли почала слабшати імперія Тюрків. Засновником був Орхан, якому 619 року вдалося встановити дипломатичні відносини з Візантією. Хрещення в Константинополі і визнаний імператором Іраклієм за римського патриція, вступив в союз з Візантією, спрямованих проти аварів. Його наступник Кубрат відвоював у тюрків землі, що лежать між Кубанню й Доном, а потім, після розгрому аварів 635 року, підпорядкував землі, що розташовані далі на захід від землі кутригурів. Створена Кубратом держава не протривала довго після його смерті. Між 660 і 670 років вона розпалася під ударами хозарів.

У старій інтерпретації тюркської мови оногур: О ~ означає «10» і Гар ~ ~ Гюрсу Гур ~ Gundur, означає «плем'я», так оногур означає «10 союзних племен», тобто союз племен (так само, як і гуни вважаються не самоназвою народу, а спільнотою племен). Угорці вважають, що з них: три племені оселилися в угорській Трансильванії, а сім племен — в Паннонії. Проводять також аналогію між оногурами та булгарами, оскільки: Бюль ~ Бол означає «багато» і Гар ~ ~ Гюрсу Гур ~ Gundur означає «плем'я», тобто «люди з багатьох племен». Існували також історичні взаємовідносини між оногурами та імперією хазарів, до смерті Алмоша та його сина великого князя Арпада.


Джерела[ред.ред. код]

  • Lang D. M., Bułgarzy, Państwowy Instytut Wydawniczy, Warszawa 1983, ss. 33 — 39. ISBN 83-06-00831-6. (пол.)
  • Wasilewski T., Dzieje Bułgarii, Ossolineum, Wrocław 1970, ss. 34 — 42. (пол.)
  • Джафаров Ю. Р., Оногуры византийских писателей и хайландуры Елишэ // Византийский временник. — 1980. — Т.41. — С.153—162. (рос.)
  • Артамонов М. И., История хазар. — Л.: Государственный Эрмитаж, 1962. — 522 с. (рос.)
  • Кулаковский Ю., К истории готской епархии (в Крыму) в VIII веке // Журнал Министерства Народного Просвещения. — 1898. — Ч. 315. — С. 173—202. (рос.)
  • Науменко В. Е., К вопросу о времени и обстоятельствах образования Хазарского каганата // Хазарский альманах. — М.: Мосты культуры; Гешарим, 2004. — Т. 2. — С. 52—76.
  • Петрухин В. Я., Раевский Д. С., Очерки истории народов России в древности и раннем средневековье. — М.: Языки славянской культуры, 2004. — 416 с. (рос.)
  • Хауссиг Г. В., К вопросу о происхождении гуннов // Византийский временник. — 1977. — Т. 38. — С. 59—71. (рос.)
  • Шушарин В. П., Ранний этап этнической истории венгров. Проблемы этнического самосознания. — М.: РОССПЭН, 1997. — 512 с. (рос.)