Опольське князівство

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Опольське князівство
нім. Herzogtum Oppeln
чеськ. Opolské knížectví
пол. Księstwo Opolskie
POL województwo dolnośląskie COA.svg
1172 – 1532 Blason Boheme.svg
Прапор Герб
Прапор Герб
Столиця Ополе
Релігія католицтво

Опольське князівство (пол. Księstwo Opolskie; чеськ. Opolské knížectví; нім. Herzogtum Oppeln) — одне з Сілезьких удільних князівств зі столицею в місті Ополе.

Середньовічне удільне князівство XII-XVII століть, історичний регіон на південному заході сучасної Польщі. Входило спочатку до Королівства Польщі, пізніше до Богемської корони, Священної Римської імперії. Певний час було незалежним князівством.

Історія[ред.ред. код]

Після поділу Польського королівства на удільні князівства відповідно до Заповіту Болеслава III 1138 року землі Опольського князівства відійшли його старшому сину Великому князю Польському Владиславу II. Проте вдова Болеслава ІІІ (мачуха Владислава ІІ) зі своїми синами виступила проти Великого князя.

До весни 1146 року Владислав ІІ зміг втримати владу й навіть захопив Мазовію, вигнавши свого молодшого брата Болеслава Кучерявого, проте несподівано почався заколот в його власних землях. Владислав з родиною був змушений втікати в Священну Римську імперію, де його прихистив король Німеччини Конрад III, а молодші брати захопили всю Польщу й перерозподілили удільні князівства між собою. 1159 року Владислав ІІ помер

1163 року сини Владислава ІІ Болеслав I Довготелесий і його молодший брат Мешко I Пласоногий за підтримки Імператора Фрідріха I Барбаросси повернули собі Сілезійські князівства. Після цього вони розділили територію князівств між своїми синами. Спочатку Болеслав мав намір повністю передати Вроцлавське князівство своєму сину від другого шлюбу Генріку I Бородатому, але це обурило його старшого сина Ярослава. Матір'ю князя Ярослава була українська княжна, донька Великого князя Київського Звенислава Всеволодівна.

Ярослав не змирився з тим, що його позбавляють спадку, й почав боротьбу за підтримки свого дядька Мешка Пласоногого. У 1172-1173 роках Болеслав Довготелесий в результаті повстання шляхти був вигнаний з країни. Після втручання імператора Фрідріха Барбаросси Болеслав повернувся, проте він був змушений виділити Ратиборське князівство для Мешка, а Опольське князівство для Ярослава.

З 1173 по 1201 рік Опольське князівство існувало як самостійне, автономне князівство. Ознакою примирення Ярослава з батьком служать викарбувані в той час монети, на яких можна побачити поруч імена їх обох. Ярослав помер 1201 року, коли ще був живий його батько. У нього не було спадкоємців, тому Опольське князівство повернулися під владу Болеслава І і на короткий час включено до складу Вроцлавського князівства. Однак Болеслав сам незабаром помер.

1202 року Опольське князівство дісталося його брату Мешку I, який об'єднав Ополе зі своїм князівством, створивши єдине Верхньосілезьке Опольського-Ратиборьское князівство.

З 1277 року князь Болеслав I Опольский був співправителем свого батька Владислава Опольського в Опольському-Ратиборському князівстві. В 1281/1282 роках після смерті свого батька, Болеслав разом зі старшим братом Казимиром Битомським тримав у спільному володінні Опольсько-Битомськое князівство.

У 1284 після розділу князівства між братами Болеслав став самодержавним князем окремого Опольського князівства, отримавши у володіння Ополе, Немодлін і Стрельце. 1313 року після смерті Болеслава І Опольським князівством став керувати його син Болеслав II.

1327 року Опольське князівство стало васалом короля Богемії Яна Сліпого.

1356 року після смерті Болеслава ІІ наслідним Опольського князівства стає Владислав Опольчик, проте права на нього пред'являли пред'явили також його брати - Болеслав III і Генріх. Однак Владиславу вдалось відмовити братів від розділу і без того невеликої території, яким було Опольське князівство, і вони стали його співволодарями.

Князівство претерпить безліч територіальних змін, в основному стаючи все меншим аж до середини XV століття. При князі Миколі І Опольському воно знову почне розширюватися, що в кінцевому рахунку призведе до відтворення Опольського-Ратиборського князівства за князя Яна II Доброго в 1521 році. 1532 року Ян ІІ помер не залишивши спадкоємця і Опольська лінія Сілезький П'ястів перервалася, після чого Ополе і Ратибор остаточно потрапили під правління Богемської корони. Опольським князівством почав правити Маркграф Бранденбург-Ансбахський Георг Гогенцоллерн, який підписав договір успадкування з Яном II в 1522 році.

З 1645 по 1666 рік Опольське князівство знаходилося під владою князів з польської гілки династії Ваза. Після чого знову перейшло під контроль королів Богемії та Австрії з династії Габсбурґів.

В результаті Війни за австрійську спадщину, 1742 року Ополе було анексовано та включено до складу Пруссії.

Опольські князі[ред.ред. код]

  • Ярослав Опольський (1173—1201)
  • Болеслав I Опольський (1284—1313)
  • Болеслав II Опольський (1313—1356)
  • Владислав Опольчик (1356—1401)
  • Болеслав III Опольський (1356—1370)
  • Генрих Опольський (1356—1365)
  • Ян Кропидло (1396—1421)
  • Бернард Немодлинський (1396—1400)
  • Болеслав III Опольський (1396—1437)
  • Ян I Опольський (1437—1439)
  • Микола I Опольський (1437—1476)
  • Людовик Опольський (1476)
  • Микола II Немодлинський (1476)
  • Ян II Добрий (1476—1532)


Джерела[ред.ред. код]

  • Dolny Śląsk. Pod redakcją W. Wrzesińskiego, Wrocław 2006, s. 57-58.
  • Theodor G. Ahrens, "The Present Status of the European Bison or Wisent" Journal of Mammalogy, Vol. 2, No. 2. (May, 1921), pp. 58–62. JSTOR link.
  • Esther Caukin Brunauer, "The Peace Proposals of December, 1916 —January, 1917", The Journal of Modern History, Vol. 4, No. 4. (Dec., 1932), pp. 544–571.