Королівство Польське

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Польське королівство)
Jump to navigation Jump to search
Królestwo Polskie
Regnum Poloniae
Королівство Польське
1025 – 1385 Королівство Польське (1385—1569) Flag
Прапор Герб
Прапор Герб
Розташування Королівство Польське
Королівство Польське у 1039 — 1058 роках.
Столиця Гнєзно
Краків
Познань
Вроцлав
Мови Латинська
Польська
Релігії Католицизм
Форма правління монархія
Історія
 - Засновано 1025
 - Ліквідовано 1385
Історичні польські держави

Королівство Польське (лат. Regnum Poloniae, пол. Królestwo Polskie) — польська середньовічна і ранньомодерна монархія утворена у 1025 році, коли був коронований великопольський князь Болеслав І Хоробрий. Пізніше титул польського короля носив син Болеслава, Мешко ІІ (1025—1031), Болеслав ІІ Сміливий (1076—1079), Пшемислав ІІ (1290—1295) та Вацлав II (1300—1305). Після подолання політичної роздробленості Польщі та коронації 1320 року Владислава I Локетка й аж до 3-го поділу Речі Посполитої у 1795 році королями були всі наступні володарі Польщі. Разом з тим, у середині XIV ст. відбулося відокремлення в рамках польської монархії інституту держави від особи конкретного короля: власне інститут держави, що міг функціонувати незалежно від наявності чи відсутності короля, оформився як Корона Королівства Польського. За умовами Люблінської унії 1569 року, Королівство Польське («Корона») стало однією з двох частин Речі Посполитої поруч з Великим князівством Литовським.

Передумови[ред.ред. код]

Першим достовірно відомим правителем Польщі був великопольский князь Мешко I з роду П'ястів (966—992); при ньому в 966 році почався процес християнізації країни за західним обрядом.

У 999 році його син, Болеслав I Хоробрий відняв у Чехії майбутню Малу Польщу з Краковом; Болеслав був чеським князем з 1003 по 1004 рік.

Важливим напрямком польської експансії була Київська Русь. У рік смерті Мешка, Володимир Святославич захопив Червенські городи. Але потім проти Володимира виступив його син Святополк, одружений на дочці Болеслава, а після смерті Володимира Болеслав підтримав Святополка проти його брата Ярослава і за допомогу в оволодінні Києвом отримав Червенські городи назад.

Історія[ред.ред. код]

Раннє Польське королівство (1025—1038)[ред.ред. код]

Після смерті Болеслава (1025) від Польщі відокремилися Помор'я і Мазовія, де утвердилися місцеві династії. У 1038 в Польщу вторгнувся чеський князь Бржетіслав I, який захопив Гнезно, вивіз мощі святого Войцеха-Адальберта і знову приєднав Сілезію до володінь чеської корони. Казимир I Відновитель за допомогою німецького імператора Генріха III в 1039 затвердив свою владу в Польщі, але ціною за це стало визнання Польщею сюзеренітету Священної Римської імперії.

У 1042 року Казимир одружився з сестрою великого князя київського Ярослава Мудрого, Добронегою (у хрещенні — Марії). За допомогою руських військ Казимиру вдалося в 1047 році повернути під владу Польщі Мазовію. Позиція імператора, проте, не дозволила повернути князю Померанію: лише Східне Помор'я визнало владу Польщі, а Західне залишилося в складі імперії. У 1054 році польській державі ціною сплати данини Чехії була повернута Сілезія.

Правнук Болеслава I Болеслав II Сміливий (1058—1079) також зміг втрутитися у внутрішні справи Русі, виступивши на боці одруженого на його тітці Ізяслава Ярославича, який втратив Київ після повстання 1068 року.

Болеслав II втрутився в боротьбу за інвеституру між німецьким імператором Генріхом IV і римським папою Григорієм VII. У 1072 році він відмовився виплачувати данину імператору і оголосив про незалежність Польщі, а в 1074 році визнав польську державу леном папського престолу.

Болеслав III Кривоустий (1102—1138) здобув перемогу в боротьбі за владу, розбивши в 1109 році 10-тисячну армію Генріха V в Глогувской битві. У 1122 році приєднав до Польщі практично все Помор'я. Згідно «Статуту Болеслава Кривоустого» (1138), Польща була розділена між чотирма його синами з титулом великого князя і великокнязівською часткою (частина Великої Польщі з Гнезно і Мала Польща з Краковом) за старшим. Утворюється ряд князівств: Куявія, Мазовія, Сілезія, Помор'я, Сандомир та інші.

Польські землі за часів роздробленості[ред.ред. код]

У 1181 році князь Західного Помор'я визнав себе васалом Фрідріха I Барбаросси.

В ході боротьби за владу після загибелі першого галицько-волинського князя Романа Мстиславича в битві з поляками під Завихостом (1205) краківському князю Лешку Білому довгий час вдавалося впливати на боротьбу за владу в Галичині і на Волині.

У XIII столітті, з утворенням Великого князівства Литовського, польські князі, насамперед мазовецькі, були змушені захищатися від їх нападів. У 1226 мазовецький князь Конрад закликав Тевтонський орден для боротьби з пруссами, після чого протягом декількох років орден зайняв Пруссію і став загрожувати самій Польщі.

У 1241 році в Польщу вторглись монголи, розорили основні міста південної частині країни та завдали полякам кілька поразок, особливо важку під Легницею.

Після остаточного затвердження в Галичі династії Романовичів (1239), Польща неодноразово ставала жертвою галицько-ординських походів: в 1259, 1282 і 1287 роках; 1279 року галицький князь Лев Данилович безуспішно претендував на краківський престол, який виявився в результаті в руках Лешека Чорного — родича польського короля Болеслава Сором'язливого. Галицькі князі змогли на кілька десятиліть захопити Люблін.

Відновлення Польського королівства у XIV ст.[ред.ред. код]

У 1320 році куявський князь Владислав Локетек (1305—1333), приєднавши до своїх володінь Великопольщу, коронувався в Кракові польським королем (однак з титулом «король краківський»). При його наступникові, Казимиру III у 1349 році до Королівства було приєднане Галицьке князівство. Також він зійснив спробу захопити Волинь і Берестейщину, однак русько-литовським силам на чолі з Любартом-Дмитром і Кейстутом Гедиміновичами вдалось відстояти цю частину Галицько-Волинського князівства у своїх руках. 1370 року королем Польщі, за заповітом Казимира, у якого не було спадкоємців чоловічої статі, став його племінник — король Угорщини Людовик (Лайош), який видав в 1374 році Кошицький привілей, згідно з яким магнати і шляхта були звільнені від усіх повинностей, крім військової служби і незначного податку в 2 гроша з лану землі.

Після смерті Людовика особиста унія Польщі та Угорщини була розірвана, польські шляхтичі обрали новою королевою його дочку, Ядвігу, яка офіційно іменувалась не королевою а «королем польським». Одразу ж Ядвізі почали шукати нареченого який посів б польський престол і зберіг польську державу, вибір досить швидко впав на молодого великого князя литовського, Ягайла Ольгердовича, який також був зацікавлений у такому альянсі з огляду на опозицію його владі у самій Литві.

Польська держава за Ягеллонів[ред.ред. код]

1385 року в Креві була укладена польсько-литовська унія, згідно з якою Ягайло охрестився за католицьким обрядом, ввів католицтво як державну релігію в Литві, одружився з Ядвігою і вступив на польський престол під іменем Владислава II.

Після поразки литовського князя Вітовта в битві з татарами на Ворсклі (1399) Польща надала допомогу Литві по захопленню Смоленська (1405) і по боротьбі з Тевтонським орденом, яким в 1410 році було нанесено вирішальної поразки під Грюнвальдом.

Син Ягайла, Владислав III (1424—1444) був коронований також і угорським королем, проте у двадцятирічному віці відправився у хрестовий похід проти турків й загинув у битві з ними під Варною. Новим королем у 1447 році було обрано молодшого сина Ягайла, Казимира IV.

У 1454 році за Нешавським статутом Польща перетворилася в конституційну монархію, де вища влада належала сейму.

У 1466 році за Другим Торунським миром Польща приєднала Померанію з Гданськом і вийшла до Балтійського моря, Тевтонський орден визнав васалітет від корони. Син Казимира Владислав у 1471 році став королем Чехії, а з 1490 року і Угорщини.

У 1505 році був прийнятий закон Nihil novi, що обмежив владу короля на користь шляхти.

У царювання останнього Ягеллона, Сигізмунда II Августа, Польща вступила в Лівонську війну на боці Литви після того, як війська останньої зазнали важкі поразок від Московської держави.

Корона у складі Речі Посполитої[ред.ред. код]

Союз між двома державами — Королівством Польським та Великим князівством Литовським що поклав початок федеративній державі, відомій як Річ Посполита, був укладений в 1569 році в результаті Люблінської унії. За її умовами Короні були передані Волинське, Київське і Брацлавське воєводства на території України, а також Підляшшя, що раніше входили до складу Великого князівства Литовського.

Протягом приблизно століття після припинення чоловічої лінії династії Ягеллонів країною правили королі з шведської династії Ваза, нащадки Сигізмунда II Августа через сестру, Катерину Ягеллонку.

Правителі[ред.ред. код]

Джерела та література[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • J. Dąbrowski, R. Grodecki, S. Zachorowski, Dzieje Polski Średniowiecznej, tom 1, Wydawnictwo Platan, Kraków 1995 (wyd. pierwsze 1926), ISBN 83-7052-230-0
  • G. Labuda, Korona i infuła, Krajowa Agencja Wydawnicza, Kraków 1996, ISBN 83-03-03659-9
  • G. Labuda, Pierwsze państwo polskie, Krajowa Agencja Wydawnicza, Kraków 1989, ISBN 83-03-02969-X
  • G. Labuda, Studia nad początkami państwa polskiego, tom II, Wydawnictwo Naukowe UAM, Poznań 1988, ISBN 83-232-0025-4
  • J. Strzelczyk, Od Prasłowian do Polaków, Krajowa Agencja Wydawnicza, Kraków 1987, ISBN 83-03-02015-3
  • S. Szczur, Historia Polski średniowiecze, Wydawnictwo Literackie 2002, ISBN 83-08-03272-9
  • J. Bieniak, Polska elita polityczna XII w. [w:] Społeczeństwo Polski średniowiecznej, t. 2, Warszawa 1982, s. 26—61
  • D. Borawska, Kryzys monarchii wczesnopiastowskiej w latach 30-tych XI wieku, Warszawa 1964
  • N. Davies, Boże Igrzysko, Tom I, Wydawnictwo Znak, Kraków 2006, s. 79-116, ISBN 83-240-0654-0
  • J. Dąbrowski, Studia nad początkami państwa polskiego, «Rocznik Krakowski», t. 34 (1958), s. 3—57
  • A. Gieysztor, Mieszko I [w:] Poczet królów i książąt polskich, s. 16-25, Czytelnik, Warszawa 1993, ISBN 83-07-01822-6
  • Z. Górczak, Bunt Bezpryma jako początek tzw. reakcji pogańskiej w Polsce [w:] Nihil superfluum esse, pod red. J. Strzelczyka i J. Dobosza, Poznań 2000, s. 111—121, ISBN 8386650486
  • K. Jasiński, Rodowód pierwszych Piastów, Oficyna wydawnicza Volumen, 1993, ISBN 83-85218-32-7
  • A. Jureczko, Testament Krzywoustego, Krajowa Agencja Wydawnicza, Kraków 1988, ISBN 83-03-02040-4
  • P. Kaczanowski, J. Kozłowski Najdawniejsze dzieje ziem polskich (do VII w.), Wyd. Fogra, Kraków 1998, ISBN 83-85719-34-2
  • G. Labuda, Mieszko I, Wyd. Ossolineum, Wrocław 2002, ISBN 83-04-04619-9
  • G. Labuda, Mieszko II król Polski, Wyd. Secesja, Kraków 1992, ISBN 83-85483-46-2
  • G. Labuda, O badaniach nad zjazdem gnieźnieńskim roku 1000, «Roczniki Historyczne», t. 68 (2002), s. 145—151
  • G. Labuda, Św. Stanisław Biskup krakowski Patron Polski, Wydawnictwo Poznańskie, Poznań 2000, ISBN 83-86650-88-5
  • G. Labuda, Testament Bolesława Krzywoustego [w:] Opuscula Casimiro Tymieniecki septuagenario dedicata, Poznań 1959, s. 179—194
  • H. Łowmiański, Początki Polski, t. VI, cz. 1, Warszawa 1985
  • K. Olejnik, Cedynia, Niemcza, Głogów, Krzyszków, Krajowa Agencja Wydawnicza, Kraków 1988, ISBN 83-03-02038-2
  • M. Rożek, Polskie koronacje i korony, Krajowa Agencja Wydawnicza, Kraków 1987, ISBN 83-03-01913-9
  • red. M. Salamon, Kształtowanie średniowiecza, s. 423—429, Wydawnictwo Fogra, Kraków 2005, ISBN 83-85719-85-7
  • red. H. Samsonowicz, Ziemie polskie w X wieku i ich znaczenie w kształtowaniu się nowej mapy Europy, UNIVERSITAS, Kraków 2000, ISBN 83-7052-710-8
  • J. Strzelczyk, Mieszko Pierwszy, Poznań 1992, ISBN 83-900370-2-5
  • B. Zientara, Mieszko II [w:] Poczet królów i książąt polskich, s. 35—42, Czytelnik, Warszawa 1993, ISBN 83-07-01822-6
  • B. Zientara, Siemowit, Lestek, Siemomysł [w:] Poczet królów i książąt polskich, s. 9—15, Czytelnik, Warszawa 1993, ISBN 83-07-01822-6