Владислав Опольчик

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Владислав Опольчик
Dei Gracia Dux Opoliensis Wieloniensis et Terre Russie Domin et Heres
Władysław Opolczyk.PNG
Король Русі
Правління 1372-1378
Попередник Людвік I Угорський
Наступник Марія I Угорська
Біографічні дані
Дата народження 1326/1332
Дата смерті 18 травня 1401(1401-05-18)
Ополе
Місце поховання каплиця св.Анни в костелі Святої Трійці при францисканському монастирі в Ополю
Дружина Єлизавета (?Лакфі)
Другий шлюб Євфемія Мазовецька
Діти Кінга, Єлизавета (Аґнеса), Катерина (всі від 1-ої дружини), Ядвіґа, Євфемія (всі від 2-ої дружини)
Династія Сілезькі П'ясти
Батько Болеслав II Опольський
Мати Ельжбета Свідницька
POL województwo opolskie COA.svg

Владисла́в Опо́льчик (іноді Володислав Опольський; пол. Władysław Opolczyk, нім. Wladislaus von Oppeln, угор. Oppelni László; *1326/1332 — †18 травня 1401) — князь Опольський (1356-1401; як ленник Чеської Корони, до 1370 формально правив з братами, з 1396 вважався князем тільки формально), палатин угорський (1367-1372), князь-ленник люблінецький (1368-1372), велюньський і ченстоховський (1370-1392), болеславецький (1370-1401; пожиттєво), пщинський (1375-1396), намісник угорського короля Людвіка І Угорського у Галичині (13721378 та 13851387, формально, як титулярний «Король Русі») та Польщі (1378), князь-ленник крновський (1385-1392), глоговський (з 1383), князь добжинський і куявський (1378-1392; як ленник Польщі), регент в Стшельцях і Немодліні.

Коротка біогафія[ред.ред. код]

Печатка Владислава II Опольчика з 1379 року

Після смерті в 1370 році польського короля Казимира III Великого владу у Польщі зосередив у своїх руках угорський король Лайош I Великий (відоміший в історіографії, як Людвік I Угорський). Останній у 1372 році передав владу над Галичиною своєму наміснику — сілезькому князю Владиславу Опольському (обіймав посаду у 1372–1379 та 1385–1387 роках). Владислав Опольський титулував себе «Божою милостю пан і дідич Руської землі», мав велику печатку з гербом, карбував монету з галицьким гербом. Але він не вживав своїх прав на користь Галичини, нехтував інтересами населення, оточив себе чужинцями, головним чином німцями. Із виданих ним 120 привілеїв лише 15 стосувалися до галицьких бояр, решта — до чужинців. Він протегував німецькій колонізації (як приклад можна навести грамоту від 15 липня 1386 року, якою село Дунаїв в Львівському повіті (дистрикті) віддавалось у вічне володіння шляхтичу Денгарту)[1]. В церковному питанні рішуче підтримував католицизм, дістав папську буллу на заснування єпископств в Галичі, Перемишлі, Володимирі, Холмі, зокрема, 11 жовтня 1377 р. віддав у власність львівським монахам-домініканцям села Зашків, Кротошин, Костеїв[2]. Надав Матею з Еґеру ділянку у Львові під палац католицьких архієпископів.

1378 року Людвік усунув Владислава, а наступним угорським губернатором лишився Емерик Бебек (1378–1386) (як староста руський)[3].

Засновник (1352 рік) монастиря на Ясній Горі. Бартоломей Зиморович у своїй праці «Leopolis triplex» стверджував, що король Лев I Данилович віддав Святоонуфріївському монастирю на зберігання ікону Богородиці, мальовану нібито самим Лукою Євангелістом, яку Владислав Опольський підступом викрав і вивіз до Ченстохови.


Шлюби[ред.ред. код]

Був двічі одружений: 1-й шлюб: Елізабет Лацкфіх (пол. Elżbieta Lackfich). Зустрів в Угорщині, одружилися у 1353 році, дітей не мали; померла у 1364 році. 2-й шлюб: дружина — донька Земовита III з Мазовії Eвфемія (пол. Eufemia), яка народила йому 5 дочок:

  • Ім'я невідоме, кларисинка в Будьжу
  • Ельжбета
  • Катажина
  • Ядвіґа
  • Евфемія (померла малою).

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Попередник
Людвік I Великий
Alex K Halych-Volhynia.svg Король Русі
1372-1378
Alex K Halych-Volhynia.svg Наступник
Марія I Угорська