Владислав Опольчик

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Владислав Опольчик
Dei Gracia Dux Opoliensis Wieloniensis et Terre Russie Domin et Heres
Władysław Opolczyk.PNG
Король Русі
Правління 1372-1378
Попередник Людовик Угорський
Наступник Марія I Угорська
Біографічні дані
Дата народження 1326/1332
Дата смерті 18 травня 1401(1401-05-18)
Ополе
Місце поховання каплиця св.Анни в костелі Святої Трійці при францисканському монастирі в Ополю
Дружина Єлизавета (?Лакфі)
Другий шлюб Евфемія Мазовецька
Діти Кінга, Єлизавета (Аґнеса), Катерина (всі від 1-ої дружини), Ядвіґа, Евфемія (всі від 2-ої дружини)
Династія Сілезькі П'ясти
Батько Болеслав II Опольський
Мати Ельжбета Свідницька
POL województwo opolskie COA.svg

Владисла́в Опо́льчик, чи Владислав Опольський[a] (пол. Władysław Opolczyk, нім. Wladislaus von Oppeln, угор. Oppelni László; 1326/1332 — 18 травня 1401) — князь Опольський (1356-1401; як ленник Чеської Корони, до 1370 року формально правив з братами, з 1396 вважався князем тільки формально), палатин угорський (1367-1372), князь-ленник люблінецький (1368-1372), велюньський і ченстоховський (1370-1392), болеславецький (1370-1401; пожиттєво), пщинський (1375-1396), намісник угорського короля Людовика Угорського у Галичині (13721378 та 13851387, формально, як титулярний «Король Русі») та Польщі (1378), князь-ленник крновський (1385-1392), глоговський1383), князь добжинський і куявський (1378-1392; як ленник Польщі), регент в Стшельцях і Немодліні.

Біографія[ред.ред. код]

Печатка Владислава II Опольчика з 1379 року

Після смерті в 1370 році польського короля Казимира III владу у Польщі зосередив у своїх руках угорський король Людвік I Великий (відомий в іноземній історіографії також як Лайош I), який у 1372 році передав владу над Галичиною своєму наміснику — сілезькому князю Владиславу Опольському. Останній обіймав посаду у 1372-1379 та 1385-1387 роках.

Владислав Опольський титулував себе «Божою милостю пан і дідич Руської землі», мав велику печатку з гербом, карбував монету з галицьким гербом. Але він не вживав своїх прав на користь Галичини, нехтував інтересами населення, оточив себе чужинцями, головним чином німцями. Із виданих ним 120 привілеїв лише 15 стосувалися до галицьких бояр, решта — до чужинців. Він протегував німецькій колонізації (як приклад можна навести грамоту від 15 липня 1386 року, якою село Дунаїв в Львівському повіті (дистрикті) віддавалось у вічне володіння шляхтичу Денгарту)[1]. В церковному питанні рішуче підтримував католицизм, дістав папську буллу на заснування єпископств у Галичі, Перемишлі, Володимирі, Холмі, зокрема, 11 жовтня 1377 року віддав у власність львівським монахам-домініканцям села Зашків, Кротошин, Костеїв[2]. Надав Матею з Егера ділянку у Львові під палац католицьких архієпископів.

У грудні 1378 року Людовик Угорський видав у Вишеграді грамоту, якою постановив взяти від Владислава Опольського «землю нашу Руську з усіма її правами, землями й приналежностями в володіння своє, своїх дітей і сьвятої корони нашої»[3], чим усунув Владислава, перетворював Галичину на звичайну провінцію Угорського королівства. Наступним угорським губернатором (чи староста руський) лишився Емерик Бебек[4].

Засновник (1352 рік) монастиря на Ясній Горі. Бартоломей Зиморович у своїй праці «Leopolis triplex» стверджував, що король Лев I Данилович віддав Святоонуфріївському монастирю на зберігання ікону Богородиці, мальовану нібито самим Лукою Євангелістом, яку Владислав Опольський підступом викрав і вивіз до Ченстохови.

Шлюби[ред.ред. код]

Був двічі одружений: 1-й шлюб: Елізабет Лацкфіх (пол. Elżbieta Lackfich). Зустрів в Угорщині, одружилися у 1353 році, дітей не мали; померла у 1364 році. 2-й шлюб: дружина — донька Земовита III з Мазовії Eвфемія (пол. Eufemia), яка народила йому 5 дочок:

  • Ім'я невідоме, клариска в Будьжу
  • Єлизавета
  • Катерина
  • Ядвіґа
  • Евфемія (померла малою).

Зауваги[ред.ред. код]

  1. іноді Володислав Опольський

Примітки[ред.ред. код]

  1. Akta grodzkie i ziemskie… — Т. 2. — S. 22—23.
  2. Akta grodzkie i ziemskie… — Т. 2. — S. 10—11.
  3. Грушевський М. Історія України-Руси. — Т. IV. — С. 112.
  4. Akta grodzkie i ziemskie… — Т. 2. — S. 18—20.

Джерела[ред.ред. код]

  • Грушевський Михайло. Історія України-Руси. — T. IV.
  • Sperka J. Otoczenie Władysława Opolczyka w latach 1370—1401. — Katowice : Wydawnictwo Uniwersytetu Śląskiego, 2006. — 477 s. (пол.)
  • Zubryćkyj D. Kronika miasta Lwowa. — Lwów : w księngarni Kajetana Jabłońskiego, 1844. — 492 s. — S. 491. (пол.)

Посилання[ред.ред. код]

Попередник
Людовик Угорський
Alex K Halych-Volhynia.svg Король Русі
1372-1378
Alex K Halych-Volhynia.svg Наступник
Марія I Угорська