Остерман Андрій Іванович
Андрій Іванович Остерман (спр. Генріх Йоганн Фрідріх Остерман, нім. Heinrich Johann Friedrich Ostermann; 30 травня (9 червня) 1686, Бохум, Священна Римська імперія — 20 (31) травня 1747, Березов, Тобольська губернія, Російська імперія) — російський державний та політичний діяч німецького походження, граф, віцеканцлер Російської імперії, в часи правління Анни Іванівни керував всією зовнішньою політикою Російської імперії. Після приходу до влади Єлизавети Петрівни заарештований, підданий опалі та висланий у Сибір, де й помер.
| Андрій Іванович Остерман | |
|---|---|
| Андрей Иванович Остерман | |
 | |
| Віцеканцлер Російської імперії | |
| 1725 — 1741 | |
| Монарх | Катерина I, Петро II, Анна Іванівна, Анна Леопольдівна, Іван VI |
| Президент Колегії закордонних справ | |
| 1734 — 1740 | |
| Монарх | Анна Іванівна |
| Попередник | Головкін Гаврило Іванович |
| Наступник | Черкаський Олексій Михайлович |
| Народився |
9 червня 1686 Бохум, Німеччина |
| Помер |
31 травня 1747 Березов, Тобольська губернія, Російська імперія |
| Похований | Тюменська область і Березово |
| Відомий як | дипломат, політик |
| Країна | Російська імперія і County of Markd |
| Alma mater | Єнський університет |
| У шлюбі з | Марфа Іванівна Остерман |
| Діти | Остерман Іван Андрійович |
| Нагороди |
   |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Початок кар'єри[ред. | ред. код]
Син протестанського пастора. В юності вчився в Єнському університеті, але покинув там навчання через дуель[1]. З 1704 року — на російській службі. Перебравшись в Росію досить добре вивчив російську мову, через що в 1707 році став перекладачем Посольського приказу. Із 1710 року — секретар Посольського приказу. В той же час познайомився з Петром I і швидко став одним з його найвірніших соратників. У 1711 році брав участь у Прутському поході, у 1713 році вів переговори з шведськими представниками.
У 1721 році брав участь в укладенні Ніштадтського мирного договору зі Швецією, за що отримав титул барона. У 1723 році уклав російсько-перський торговий договір. У 1723 — 1725 роках — віцепрезидент Колегії закордонних справ.
Активно підтримував прихід до влади Катерини I. За її правління у 1725 році став віцеканцлером, президентом Коммерц-колегії і членом Верховної таємної ради. Фактично Остерман очолив всю зовнішню політику Російської імперії. У 1726 році уклав військово-політичний союз із Австрією[2]. Із 1727 року — вихователь імператора Петра II[3].
На чолі російської зовнішньої політики[ред. | ред. код]
У 1730 році брав активну участь у приведенні до влади імператриці Анни Іванівни, дуже швидко став довіреною особою імператриці, отримав від неї титул графа. За пропозицією Остермана було засновано кабінет міністрів.
За правління Анни Іванівни Остерман очолював всю зовнішню політику Російської імперії. Він дотримувався проавстрійського вектору, намагався впливати на ситуацію в Речі Посполитій та в Курляндії. Із 1734 року — президент Колегії закордонних справ[3]. На цій посаді виступав проти війни з Османською імперією, натомість пропонував втрутися у справи Речі Посполитої.
У 1732 році провів реформу флоту. В Архангельську було відновлено порт та суднобудівні верфі.
Опала і смерть[ред. | ред. код]
Після смерті Анни Іванівни деякий час продовжував зберігати свої посади за Бірона та Анни Леопольдівни. Але після палацового перевороту в листопаді 1741 року і приходу до влади Єлизавети Петрівни позбавлений всіх посад і заарештований. Був звинувачений у спробі усунення Єлизавети Петрівни від престолу та роздачу державних постів іноземцям. Був засуджений до колесування, але в день страти, 18 січня 1742 року, імператриця замінила її пожиттєвим засланням в Сибір[4]. Разом з дружиною був засланий у Березов, де й помер від подагри.
Сім'я[ред. | ред. код]
Був одружений на Марфі Іванівній Стрешньовій, від якої мав дочку Анну і трьох синів: Петра, Федора та Івана.
Нагороди[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Welle (www.dw.com), Deutsche. Портрет: Андрей Иванович Остерман | DW | 16.06.2003. DW.COM (ru-RU) . Процитовано 11 січня 2022.
- ↑ Нелипович С. Г. Союз двуглавых орлов. Русско-австрийский военный альянс второй четверти XVIII в. — М.: Объединённая редакция МВД России, Квадрига, 2010. — С. 20.
- ↑ а б Остерман Андрей Иванович (Генрих Иоганн). hrono.ru. Процитовано 11 січня 2022.
- ↑ Рудаков В. Е. Остерман, Генрих Иоганн // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1890—1907.
Джерела[ред. | ред. код]
- Рудаков В. Е. Остерман, Генрих Иоганн // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1890—1907.
- Шубинский С. Гр. А. И. Остерман (биографический очерк). // «Северное Сияние», 1863, т. II.
- Harm Klueting, Edeltraud Kluetin: Heinrich Graf Ostermann. Von Bochum nach St. Petersburg 1687 bis 1747, 1976. — ISBN 3-921543-38-X.
- Гельбиг Г. Русские избранники и случайные люди в XVIII в. // «Русская Старина», 1886, № 4.