П'яте управління КДБ СРСР
П'яте управління КДБ СРСР — структурний підрозділ КДБ СРСР, відповідальний за роботу за лінією боротьби з «ідеологічними диверсіями», тобто з радянськими дисидентами.
Генерал-полковник Пилип Бобков, начальник Управління, 1999 року зазначав, що «термін „ідеологічна диверсія“ не зовсім точно відображав функції П'ятого управління. Його завдання згодом були визначені більш точно — захист конституційного ладу. Так формулював їх ще Ю. В. Андропов»[1].
Історія[ред. | ред. код]
3 липня 1967 року голова КДБ СРСР Юрій Андропов направив до ЦК КПРС записку про доцільність створення в рамках КДБ самостійного управління, яке б відповідало за боротьбу з ідеологічними диверсіями. Як пояснював Андропов у записці
|
Доцільність цього зумовлена, зокрема, тим, що нинішня функціональність контррозвідки в центрі та на місцях передбачає зосередження її основних зусиль на організації роботи серед іноземців в інтересах виявлення насамперед їхніх розвідувальних дій, тобто вона звернена назовні. Лінія ж боротьби з ідеологічною диверсією та її наслідками серед радянських людей ослаблена, цій ділянці роботи належної уваги не приділяють.[2] Оригінальний текст (рос.)
Целесообразность этого вызывается, в частности, тем, что нынешняя функциональность контрразведки в центре и на местах предусматривает сосредоточение её основных усилий на организации работы среди иностранцев в интересах выявления прежде всего их разведывательных действий, т.е. она обращена вовне. Линия же борьбы с идеологической диверсией и её последствиями среди советских людей ослаблена, этому участку работы должного внимания не уделяется.[3] |
|
17 липня 1967 року Політбюро ЦК КПРС розглянуло записку Андропова і ухвалило постанову № П 47/97 про утворення 5-го управління КДБ СРСР, дозволивши збільшити штатну чисельність органів КДБ на 2250 одиниць і 250 легкових автомобілів[4].
25 липня 1967 року було видано наказ голови КДБ СРСР № 0096, згідно з яким штат 5-го управління визначали у 201 посадову особу. Куратором цього Управління по лінії керівництва став перший заступник голови КДБ Семен Цвігун[5].
З утворенням у структурі Управління нових відділів його штат до 1982 року збільшився до 424 осіб. Усього ж, за спогадами Бобкова, за лінією Управління в СРСР служило 2,5 тисячі співробітників[5].
11 серпня 1989 року було видано постанову Ради міністрів СРСР, згідно з якою 5-те управління КДБ СРСР було перетворено в Управління із захисту радянського конституційного ладу КДБ СРСР (управління «З»). Начальником нового управління призначили генерал-лейтенанта Євгенія Іванова.
Ідейним спадкоємцем П'ятого управління КДБ СРСР і Управління «З» як такого нерідко визнають Службу захисту конституційного ладу та боротьби з тероризмом ФСБ РФ, створену в листопаді 1998 року після об'єднання Управління конституційної безпеки ФСБ і Департаменту з боротьби з тероризмом ФСБ[6].
Структура[ред. | ред. код]
- 1-й відділ (утворений 1967 року) — робота з каналами культурного обміну, з творчими спілками, НДІ, медичними та культурними установами, іноземцями;
- 2-й відділ (утворений 1967 року) — робота спільно з ПГУ проти центрів ідеологічних диверсій імперіалістичних держав, припинення діяльності націоналістичних і шовіністських елементів, а також «Народно-трудового союзу»;
- 3-й відділ (утворений 1967 року) — робота по лінії студентського обміну, студентів і викладачів;
- 4-й відділ (утворений 1967 року) — робота по лінії релігійних організацій; кураторство над церквою;
- 5-й відділ (утворений 1967 року) — розшук авторів анонімних антирадянських документів і листівок, перевірка сигналів про факти тероризму, допомога місцевим органам держбезпеки щодо запобігання масовим антигромадським проявам;
- 6-й відділ (утворений 1967 року) — планування та інформаційна робота, аналіз даних про ідеологічні диверсії: «узагальнення та аналіз даних про діяльність противника зі здійснення ідеологічної диверсії. Розробка заходів щодо перспективного планування та інформаційної роботи»;[7]
- 7-й відділ (утворений 1969 року) — «виявлення і перевірка осіб, які виношують наміри застосувати вибухові речовини і пристрої в антирадянських цілях»[8]. Цьому відділу було також передано функції з розшуку авторів анонімних антирадянських документів і перевірку сигналів про погрози на адресу вищих керівників країни;
- 8-й відділ (утворений 1973 року) — «виявлення і припинення акцій ідеологічної диверсії підривних сіоністських центрів»;
- 9-й відділ (утворений 1974 року) — «ведення найважливіших розробок на осіб, яких підозрюють в організованій антирадянській діяльності (окрім націоналістів, церковників, сектантів); виявленням і припиненням ворожої діяльності осіб, які виготовляють та поширюють антирадянські матеріали; проведенням агентурно-оперативних заходів щодо розкриття на території СРСР антирадянської діяльності зарубіжних ревізіоністських центрів»;
- 10-й відділ (утворений 1974 року) — «проведення контррозвідувальних заходів (спільно з ПГУ) проти центрів ідеологічної диверсії імперіалістичних держав і зарубіжних антирадянських організацій (крім ворожих організацій українських і прибалтійських націоналістів)»;
- 11-й відділ (утворений 1977 року) — «здійснення оперативно-чекістських заходів щодо зриву підривних акцій противника і ворожих елементів у період підготовки та проведення Літніх Олімпійських ігор у Москві». Після проведення Олімпіади на відділ було покладено завдання зі спостереження за науковими, профспілковими, медичними та спортивними організаціями;
- 12-та група (на правах відділу) — координація роботи 5-го управління з органами держбезпеки соцкраїн;
- 13-й відділ (утворений 1982 року) — «виявлення і припинення проявів, що мають тенденцію до переростання в політично шкідливі угруповання, які сприяють проведенню противником ідеологічних диверсій проти СРСР»;
- 14-й відділ (утворений 1982 року) — «робота із запобігання акціям ідеологічної диверсії, спрямованої у сферу Спілки журналістів СРСР, працівників засобів масової інформації та суспільно-політичних організацій»;
- 15-й відділ (утворений 1983 року) — робота по об'єктах спортивного товариства «Динамо»;
- Фінансовий відділ;
- Група кадрів;
- Група мобілізаційної роботи;
- Секретаріат.
Керівництво[ред. | ред. код]
Начальники[ред. | ред. код]
- О. Ф. Кадашов (4 серпня 1967 — 8 грудня 1968)
- П. Д. Бобков (23 травня 1969 — 18 січня 1983)
- І. П. Абрамов (18 січня 1983 — травень 1989)
- Є. Ф. Іванов (травень — вересень 1989)
Заступники начальника[ред. | ред. код]
- П. Д. Бобков (1967—1969)
- В. П. Воротніков
- М. М. Голушко (1983—1984)
Начальники 2-го відділу[ред. | ред. код]
- М. М. Голушко
- В. Ф. Лебедєв (1983—1987)
Начальники 4-го відділу[ред. | ред. код]
Начальники 8-го відділу[ред. | ред. код]
- Є. Д. Кубишкін
- А. П. Благовидов (1989 — ?)
Відомі співробітники[ред. | ред. код]
- В. О. Орєхов — колишній капітан П'ятого управління КДБ СРСР, який допомагав радянським дисидентам.
- В. В. Черкесов — оперуповноважений 5-го відділу УКДБ по Ленінграду та Ленінградській області[9]
- В. О. Щукін — заступник начальника 5-го відділу УКДБ по Пермській області[9]
- В. С. Цибізов — старший оперуповноважений 1-го відділу 5-го управління, майор[10]
- О. М. Карбаїнов — у минулому перший секретар Красноярського крайового комітету комсомолу[10]
- О. П. Комельков — заст. начальника 2-го відділення (курування телебачення) 14-го відділу 5-го управління КДБ, випускник Московського Інституту культури, майор, прізвисько «Баклажан»[10]
- О. П. Кондауров
- О. В. Литвиненко
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ План Лиотэ, или диверсионный характер "холодной войны". www.whoiswho.ru (рос.). Архів оригіналу за 18 квітня 2012. Процитовано 12 січня 2019.
- ↑ Политбюро и органы государственной безопасности / сост., вступ. ст., коммент. О. Б. Мозохина. — М. : Кучково поле, 2017. ISBN 978-5-9950-0862-0. С. 735-738
- ↑ Политбюро и органы государственной безопасности / сост., вступ. ст., коммент. О. Б. Мозохина. — М. : Кучково поле, 2017. ISBN 978-5-9950-0862-0. С. 735-738
- ↑ Политбюро и органы государственной безопасности / сост., вступ. ст., коммент. О. Б. Мозохина. — М. : Кучково поле, 2017. ISBN 978-5-9950-0862-0. С. 734—735
- ↑ а б Публикация :: Федеральная Служба Безопасности
- ↑ Служба по защите конституционного строя и борьбе с терроризмом (Вторая служба). Досье. 17 лютого 2020. Архів оригіналу за 10 липня 2021. Процитовано 23 липня 2021.
- ↑ Аналитика в органах госбезопасности. www.agentura.ru (рос.). Архів оригіналу за 16 липня 2015. Процитовано 12 січня 2019.
- ↑ Как боролся с террором КГБ СССР. www.whoiswho.ru (рос.). Архів оригіналу за 7 лютого 2013. Процитовано 12 січня 2019.
- ↑ а б КГБ во власти и бизнесе. Коммерсантъ (рос.). Архів оригіналу за 30 жовтня 2010. Процитовано 12 січня 2019. // Ъ-Власть
- ↑ а б в ОФИЦЕРЫ ДЕЙСТВУЮЩЕГО РЕЗЕРВА. rzskaliningrad.livejournal.com. Архів оригіналу за 23 жовтня 2017. Процитовано 12 січня 2019.
Посилання[ред. | ред. код]
- О. М. Хлобустов. «КГБ — шаги становления». archive.is. Процитовано 12 січня 2019.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) - Владимир Тольц (11 серпня 2012). "Пятерка" и "Пятерышники" -5 Управление КГБ (3). Аналитики из КГБ, генерал А.Михайлов и артист С.Юрский. Радио «Свобода». Процитовано 23 липня 2021.
- «„Пятерка“ и пятерышники. — 45-летие 5 Управления КГБ». realaudio.rferl.org. Архів оригіналу за 16 липня 2012. Процитовано 12 січня 2019. — передача Радіо «Свобода» з циклу «Різниця в часі», 14 липня 2012 року
- Хиппи, панки, ПТУшники: ветеран КГБ вспомнил методы борьбы. Как боролись с идеологическими диверсиями во времена СССР. www.mk.ru (рос.). Процитовано 12 січня 2019.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) - Олег Мозохін. 5-е Управление – Управление «З» (рос.). История отечественных спецслужб и правоохранительных органов. Архів оригіналу за 6 червня 2023.