Голушко Микола Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Голушко Микола Михайлович
Голушко Микола Михайлович

Голова КДБ УРСР
Час на посаді:
21 травня 1987 — 20 вересня 1991

Час на посаді:
20 вересня 1991 — 6 листопада 1991
ПрезидентЛеонід Кравчук
ПопередникМуха Степан Нестерович
НаступникМарчук Євген Кирилович

Народився21 липня 1937(1937-07-21) (82 роки)
Кокчетавська область
ГромадянствоСРСР, Російська Федерація
Нагороди
Орден Трудового Червоного Прапора — 1987Орден Червоної Зірки  — 1982Орден «Знак Пошани»  — 1977
Орден «За особисту мужність»
Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»
Медаль «20 років перемоги у ВВВ»
Медаль «50 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «60 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «За бездоганну службу» III ст. (СРСР)
Медаль «За бездоганну службу» II ст. (СРСР)
Медаль «За бездоганну службу» III ст. (СРСР)
Почесний співробітник держбезпеки

Микола Михайлович Голушко (21 червня 1937, Андріївка, Казахстан) — останній голова Комітету державної безпеки Української РСР. Генерал-полковник, в. о. Голови Служби безпеки України (20 вересня 1991 — 6 листопада 1991), вивіз частину фондів КДБ УРСР до Російської Федерації.

Член ЦК КПУ у 1990 — 1991 р. Депутат Верховної Ради УРСР 11-го скликання (у 1987—1990 роках). Депутат Верховної Ради СРСР 11-го скликання (у 1988—1989 роках). Народний депутат СРСР у 1989—1991 роках.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 21 червня 1937 в українській родині (с. Андрєєвка Рудаєвського району Кокчетавської області Казахстан) на Сірому Клину.

Закінчив юридичний факультет Томського державного університету ім. В. В. Куйбишева (1959).

У вересні 1959 — травні 1961 року — слідчий прокуратури Центрального району міста Кемерово. У травні 1961 — березні 1963 року — старший слідчий Кемеровської обласної прокуратури.

З березня 1963 року — співробітник органів державної безпеки СРСР. У 1963—1971 роках — оперуповноважений, старший оперуповноважений, заступник начальника 1-го відділення 2-го відділу Управління КДБ при РМ СРСР по Кемеровській області. У квітні 1971 — лютому 1974 року — начальник 1-го відділення, згодом — заступник начальника 5-го відділу УКДБ при РМ СРСР по Кемеровській області.

У 1974—1987 роках — співробітник центрального апарату КДБ при РМ СРСР (з липня 1978 року — КДБ СРСР).

З березня 1976 року — заступник начальника, начальник 2-го відділу 5-го Управління КДБ СРСР.

У квітні 1983 — травні 1984 року — заступник начальника 5-го Управління КДБ СРСР.

З 1984 року — 1-й заступник начальника Секретаріату, начальник чергової служби КДБ СРСР.

З 25 травня 1987 року — голова Комітету державної безпеки (КДБ) Української РСР.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 20 вересня 1991 р. «Про створення Служби національної безпеки України» був призначений виконуючим обов'язки голови СНБ України.

Повернення до Росії[ред. | ред. код]

В листопаді 1991 р. відряджений у розпорядження Міжреспубліканської служби безпеки СРСР, де отримав нове призначення — начальник Секретаріату.

Наприкінці 1991 року — заступник міністра безпеки Російської Федерації. Одночасно очолив Службу зовнішньої розвідки РФ.

З вересня по грудень 1993 року — міністр безпеки РФ.

У грудні 1993 — лютому 1994 року — директор Федеральної служби контррозвідки РФ.

Член КПРС у 1963—1991 рр.

Нагороди[ред. | ред. код]

Нагороджений орденом «Знак Пошани» (1977 р.), знаком «Почесний співробітник держбезпеки» (1979 р.), орденом Червової Зірки (1982 р.), орденом Трудового Червоного Прапора (1987 р.), медаллю «За бездоганну службу» 1-3 ступенів (1973, 1978, 1983 рр.).

Джерело[ред. | ред. код]

Попередник: в.о. Голови Служби безпеки України
20 вересня 1991 - 6 листопада 1991
Наступник:

Марчук Євген Кирилович