Лісові брати

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Історія Латвії
Coat of arms of Latvia.svg
Історія Летуви
Coat of arms of Lithuania.svg
Доісторична Летува
Велике князівство Литовське, Жемайтійське і Руське
Річ Посполита
Російська імперія
Лісові брати (1905—1906)
Королівство Литва
Летувіська радянська республіка
Летувісько-Білоруська Радянська Соціалістична Республіка
Летувіська Республіка
(Серединна Литва • Віленський край)
Окупація Летуви СРСР
Окупація Летуви Третім Рейхом
Лісові брати (1940-1957)
Летувіська РСР
Летувіська Республіка

Портал «Летува»

Лісові брати (ест. metsavennad, латис. meža brāļi, лит. miško broliai) — загальна назва партизанського опору в країнах Прибалтики проти радянської окупації, розпочатої за Пактом Молотова-Ріббентропа. Цей рух налічував приблизно 170 тисяч вояків, з них 50 тисяч загинули або зникли безвісти.

В сучасній історіографії Литви, Латвії та Естонії цей рух характеризується як національно-визвольний, у радянській та сучасній російській — як профашистський. Аналогічний рух опору в цей період існував також на Західній Україні (УПА), Західній Білорусі (БКА), та Польщі (Армія Крайова)

Назва «лісові брати» була успадкована від латиських партизанів-революціонерів, що діяли у період Російської революції 1905-07 років[1].

Діяльність лісових братів[ред. | ред. код]

Естонія[ред. | ред. код]

Докладніше: Історія Естонії

В Естонії рух опору налічував до 15 тисяч чоловіків протягом 1944—1953 років. Найактивніше лісові брати діяли в районах Пярнумаа та Ляянемаа, Тартумаа та Іда-Вірумаа. За період з 1944 до 1947 року вони здійснили 773 збройних напади, знищивши близько 1000 бійців радянських спецслужб.

Останній естонський партизан Аугуст Саббе загинув 28 вересня 1978 в повіті Вирумаа.

Латвія[ред. | ред. код]

В Латвії ряди лісових братів значною мірою складалися з колишніх вояків Латиського легіону СС.[2] Загальна кількість партизанів налічувала до 10 тисяч, ще 20 тисяч чоловік активно допомагали партизанам провіантом і притулком.[3][4] До 1947 року центральне командування латиського спротиву утримувало штаб-квартиру на вулиці Матіса у Ризі.[4] Латиським партизанам вдалося знищити від 1,5 тисяч (за радянськими джерелами[5]), до 3 тисяч (за латиськими джерелами[3]) чекістів, бійців каральних батальйонів та партійних активістів. Натомість тисячі партизанів були арештовані, і більше десятка тисяч членів сімей та тих, хто підтримував партизан — депортовано.

Литва[ред. | ред. код]

Литовські партизани

У Литві партизанський опір був найсильнішим серед країн Балтії, окремі регіони контролювалися повстанцями до 1949 року.[6] Уникаючи прямих сутичок з червоноармійцями та військами НКВС, литовські партизани ефективно боролися методом саботажу, засідок та вбивств окремих комуністичних діячів.[7]. Керівником лісових братів в Литві був Йонас Жямайтіс (19091953), ім'ям якого з 1998 року названа військова школа у Каунасі.

В культурі[ред. | ред. код]

В документальному кіно[ред. | ред. код]

  • д/ф «Ми жили в Естонії» - 1996 року, MONOfilm, реж. Андрес Соот.
  • д/ф «Війна після війни» - 2002 Естонія, реж. Петер Симм.
  • д/ф «Литва проти СРСР» — 2004, Канал Росія, реж. Лілія В'югіна.
  • д/ф «Незламні» - 2004, Латвія, реж. Райтс Валтерс.
  • д/ф «Лісові брати» - 2004, Естонія, реж. Пекка Лехто.
  • д/ф «Один на один» - 2004, Daumanto studija, Литва, реж. Йонас Вайткус.
  • д/ф «Гаряча холодна війна - група Хаук» - 2004, Ruut Pictures, реж. Рене Вілбре.
  • д/ф «Козуля» - 2005, Литва, реж. Йозас Саболіус.
  • д/ф «Позивний - Одинак» - 2014 року, Латвія, реж. Нормунд Пуч.
  • д/ф «Лісові брати - партизани бункера Іле» - 2014 року, Німеччина, реж. Петр Грімм.
  • д/ф «Сестри лісу» - 2016, Латвія.
  • д/ф «Forest Brothers - Fight for the Baltics» — 2017, Латвія, Литва.

В художньому кіно[ред. | ред. код]

В театрі[ред. | ред. код]

  • «Заручник» — моноспектакль, реж. Олександра Кругляк, за повістю Фелікса Розінера «Ліловий дим».
  • «Межайніс» (Лісовий) — реж. Яніс Балодіс і Валтерс Сіліс, про життя останнього лісового брата.

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Малая Советская Энциклопедия. Том червертый: Ковальская—Массив.— М.: Акционерное об-во «Советская Энциклопедия», 1929.— С. 607.
  2. Plakans, Andrejs. The Latvians: A Short History, 155. Hoover Institution Press, Stanford, 1995.
  3. а б Музей окупації Латвії
  4. а б Laar, p. 24
  5. Plakans, p. 155
  6. Kaszeta, Daniel J. Lithuanian Resistance to Foreign Occupation 1940—1952, Lituanus, Volume 34, No. 3, Fall 1988. ISSN 0024-5089
  7. Dundovich, E., Gori, F. and Guercett, E. Reflections on the gulag. With a documentary appendix on the Italian victims of repression in the USSR, Feltrinelli Editore IT, 2003. ISBN 88-07-99058-X