Павло Вільчинський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Архієпископ Павло
Єпископ Астраханський та Єнотаєвський
19 грудня1892 — 13 листопада 1893
Попередник: Ісаакій Положенський
Наступник: Митрофан Невський
Єпископ Могилевський та Мстиславський
21 листопада — 19 грудня 1892
Попередник: Сергій Спаський
Наступник: Іріней Орда
Єпископ Астраханський та Єнотаєвський
16 грудня 1889 — 21 листопад1892
Попередник: Євгеній (Шерешило)
Наступник: Ісаакій Положенський
Єпископ Саратовський та Царицинський
5 квітня 1882 — 16 грудня 1889
Попередник: Тихон Покровський
Наступник: Авраамій Летницький
Єпископ Чебоксарський
вікарій Казанської єпархії
4 лютого 1878 — 5 квітня 1882
Попередник: Іоанн Жданов
Наступник: Кирило Орлов
Єпископ Сарапульський
вікарій В'ятської єпархії
8 січня 1878 — 4 лютого 1878
Попередник: Палладій П'янков
Наступник: Нафанаїл Леандров
 
Науковий ступінь: магістр богослов'я
Ім'я при народженні: Іван Єлевфер’євич Вільчинський
Народження: 1829(1829)
Україна Україна село Мала Жмеринка, Вінницький повіт, Подільська губернія
Смерть: 4 червня 1902(1902-06-04)
Балашовський Покровський монастир, Саратовська губернія
Чернецтво: 29 червня 1853
Єп. хіротонія: 8 січня 1878

Єпископ Павло (в миру Іван Єлевфер'євич Вільчинський; 1829(1829), село Мала Жмеринка — †4 (17) червня 1908, Балашов) — український релігійний та освітній діяч. Працював у Полтаві, Харкові, у фіно-угорських країнах Московії. Духовний письменник.

Єпископ РПЦ (безпатріаршої).

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в родині священика у селі Мала Жмеринка, Вінницький повіт, Подільська губернія. 1849 — закінчив Подільську духовну семінарію. 1853 — Київську духовну академію.

29 червня 1853 — пострижений у чернецтво з іменем Павло, 10 липня - ієродиякон, 15 липня — ієромонах.

30 травня 1856 — магістр богослов'я та призначений професором Полтавської духовної семінарії.

6 листопада 1857 — інспектор Харківської духовної семінарії.

14 січня 1862 — зведений в сан архімандрита.

Еміграція до Московії[ред. | ред. код]

3 квітня 1867 — ректор Володимирської духовної семінарії.

8 січня 1878 — хіротонія в єпископа Сарапульського, вікарій В'ятської єпархії (Удмуртія).

4 лютого 1878 — єпископ Чебоксарський, вікарій Казанської єпархії (Чувашія).

5 квітня 1882 — єпископ Саратовський та Царицинський (Ерзянь Мастор).

16 грудня 1889 — єпископ Астраханський та Єнотаєвський.

21 листопада 1892 — єпископ Могилевський та Мстиславський.

19 грудня 1892 — удруге єпископ Астраханський та Єнотаєвський.

13 листопада 1893 — єпископ Пензенський та Саранський.

У Пензі почав будівництво нової будівлі семінарії, яке було завершене і освячене у 1899 році. Для єпархіального жіночого училища була збудована п'ятиповерхова будівля гуртожитку, а для Пензенського духовного училища почато будівництво нового навчального корпусу.

Багато приділяв уваги будівлі храмів та монастирів, відкриттю нових церковно-приходських шкіл, навчанню священнослужителів, розповсюдженню благодійності[1].

1899 — почесний член Казанської духовної семінарії.

1901 — єпископ Павло захворів і звернувся до Синоду із проханням про звільнення на покій.

4 червня 1902 — прохання було виконане, пішов жити до Балашовського Покровського монастиря, Саратовської єпархії, де і помер 4 червня 1908.

Після революції монастир був зруйнований, місце де він похований на тепер невідоме[1].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Информационный портал «Балашов Мир» — история Балашова[недоступне посилання з квітень 2019]

Посилання[ред. | ред. код]