Феодосій (Ващинський)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Феодосій (Ващинський)
Єпископ Феодосій (Ващинський)
Єпископ Кубанський і Краснодарський
лютий 1933 — 29 липня 1933
Церква: РПЦ
Єпископ Могилевський
5 вересня 1930 — лютий 1933
Церква: РПЦ
Єпископ Сталінградський
13 серпня 1930 — 5 вересня 1930
Церква: РПЦ
Єпископ Могилевський
24 квітня 1929 — 13 серпня 1930
Церква: РПЦ
Єпископ Лузький, вікарій Ленінградської єпархії
22 травня 1928 — 7 травня 1929
Церква: РПЦ
Єпископ Подільський і Вінницький
5 серпня 1926 — 22 травня 1928
Церква: УПЦ МП
Наступник: Варлаам (Козуля)
 
Альма-матер: Казанська духовна академія, Полтавська духовна семінарія
Діяльність: священник
Ім'я при народженні: Ващинський Димитрій Васильвич
Народження: 14 травня 1876(1876-05-14)
Китай-Город, Кобеляцький повіт, Полтавська губернія
Смерть: 22 жовтня 1937(1937-10-22) (61 рік)
Далекосхідний край
Чернецтво: 3 серпня 1926
Єп. хіротонія: 5 серпня 1926

Єпископ Феодосій (в миру Димитрій Васильович Ващинський; 14 (26) травня 1876, Китай-Город, Кобеляцький повіт, Полтавська губернія - 22 жовтня 1937, Далекосхідний край) - український релігійний діяч у Російській імперії. Також єпископ Московської патріархії, єпископ Кубанський і Краснодарський у часи СССР.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 14 травня 1876 року в Китай-Город Полтавської губернії в сім'ї вчителя.

Після закінчення Полтавської духовної семінарії був висвячений на ієрея і з 1897 по 1912 рік служив на парафіях Полтавщини. У нього було в ті роки в господарстві 22 десятини землі, 4-5 коней, 2 корови. Щорічно отримував доходу від ведення господарства 500-600 пудів пшениці. Не цурався розваг, часто збирав у себе вдома сільську інтелігенцію, місцеве духовенство.

Ударом для нього стала смерть його дружини в 1910 році. Два роки він залишався на прарафії, але вже не влаштовував гулянь. Усвідомивши свій гріх перед Богом, отець Димитрій роздав своє майно нужденним і в 1912 році виїхав до Казані, де вирішив продовжити свою освіту, поступив до Духовної Академії.

Після закінчення Академії, 1916 призначений викладачем богословських предметів в Чернігівську духовну семінарію. У ній він зустрів постання Української Народної Республіки, служив там і про Гетьмані Павлі Скоропадському до червня 1918. У вересні 1918 обрали наглядачем Чернігівського духовного училища, але вже в січні 1919, після окупації Чернігова росіянами, всі духовні навчальні заклади в Чернігові були закриті.

З квітня 1919 служив священиком у церкві села Вересоч Ніжинського повіту.

З 1922 до 1926 настоятелем Василівської церкви міста Ніжин. Був затятим «тихоновцем», вів активну боротьбу з Православною Церквою СССР. Зумів не допустити широкого розповсюдження цієї конфесії на Ніжинщині. Його кілька разів заарештовували і одного разу, заарештувавши, відправили до Харкова в ДПУ України. Однак довести злочинне в його діях не змогли і в черговий раз звільнили.

Дієвий, сміливий, освічений священик звернув на себе увагу Заступника Місцеблюстителя Патріаршого Престолу митрополита Сергія (Страгородського).

3 серпня 1926 митрополитом Нижньогородським Сергієм (Страгородсбким) пострижений у чернецтво з ім'ям Феодосій. 5-го серпня по обранню Українського єпископату і духовенства Конотопа «конспіративно, без попереднього сповіщення влади» був хіротонізований на єпископа, з призначенням єпископом Подільської єпархії, кафедральним центром якої була Вінниця.

У Вінниці пробув всього лише два тижні. За прагнення «погасити» Православну Церкву СССР в Подільській єпархії викликаний до Харкова і 10 жовтня 1926 заарештований. З Харкова перевезений до Москви. Постановою Особливої ​​Наради при Колегії ОГПУ СРСР єпископа Феодосія (Ващинського) вислали на Урал строком на три роки. Перебував на засланні в селі Бонтюг.

У лютому 1928 вийшов на свободу і 22 травня отримав призначення - бути єпископом Лузьким, вікарієм Ленінградської єпархії.

З благословення Заступника Місцеблюстителя Патріаршого Престолу митрополита Сергія (Страгородського) 24 квітня 1929 отримав призначення на Могилевську кафедру і тоді ж прибув у Могилів. В його єпархії був сильним обновленський рух. Частина духовенства на чолі з єпископами Філаретом Раменським і Миколою Шеметом трималася автокефальної орієнтації.

13 серпня 1930 призначений єпископом Сталінградським, але призначення скасовано і з 5 вересня 1930 року він залишений єпископом Могилівським.

У 1932-1933 роках брав участь на зимовій сесії Св. Синоду.

Енергійно громив автокефальні парафії у Білорусі, сповідуючи єресь єдіной Руси. Викривав у проповідях політику комуністів щодо Церкви і селянства. Все це викликало різке невдоволення влади.

У лютому 1933 року указом митрополита Сергія (Страгородського) призначений на Кубанську і Краснодарскую кафедру, але виїхати туди не зміг, так як 28 лютого 1933 був заарештований.

Йому пред'явили звинувачення в створенні «контрреволюційної церковно-повстанської організації». Свою провину повністю заперечував. Постановою Особливої ​​Трійки НКВС УРСР від 9 червня 1933 року єпископ Феодосій був засуджений до 5 років ув'язнення в концтаборі.

У 1937 році він перебував в ув'язненні в Комсомольську на Амурі, де також відбував покарання ієромонах Никон Воробйов.

Перебуваючи в ув'язненні, владика Феодосій не занепав духом, не розгубився, не зрадив своїм життєвим переконанням. До осені 1937 листувався зі своєю дочкою Марією.

Рішенням Особливої ​​Трійки УНКВД Далекосхідного краю від 11 вересня 1937 єпископ Феодосій засуджений до розстрілу. 22 жовтня 1937 єпископ Феодосій був убитий.

Посилання[ред. | ред. код]