Папуа (затока)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Затока Папуа
Papua New Guinea BMNG.png
Затока Папуа. Знімок із космосу
Papua Neuguinea.jpg
Затока Папуа на мапі Папуа Нової Гвінеї
9°00′ пд. ш. 145°00′ сх. д. / 9.000° пд. ш. 145.000° сх. д. / -9.000; 145.000Координати: 9°00′ пд. ш. 145°00′ сх. д. / 9.000° пд. ш. 145.000° сх. д. / -9.000; 145.000
Море Коралове море (Тихий океан)
Прибережні країни Папуа Нова Гвінея Папуа Нова Гвінея
Довжина 360-400 км [1]
Ширина 150 км [1]
Площа 35 000 км²
Максимальна глибина 200 м [1]
Вливаються
  • Флай, Пурарі, Кікорі, Турама
  • Острови Ківай (359,1 км²), Пуруту (186 км²), Вабуда (109 км²), Айбіньйо, Доморі, Мібу і декількох сотень островів дельти річок
    Міста та поселення Дару, Керема, Порт-Морсбі
    ідентифікатори і посилання
    GeoNames 2088631
    У проекті OpenStreetMap пошук в номінатім
    Затока Папуа (Папуа Нова Гвінея)
    Затока Папуа
    Затока Папуа

    Затока Папуа (англ. Gulf of Papua, інд. Teluk Papua) — затока в Кораловому морі, в південно-східній частині острова Нова Гвінея, на півдні Папуа Нової Гвінеї.

    Географія[ред. | ред. код]

    Південною межею затоки є лінія від південно-західної частини дельти річки Флай на заході до Кабо-Саклінга (мис Саклінг), який знаходиться за 355 км на схід від гирла річки Флай, за 70 км на північний захід від міста Порт-Морсбі. Таким чином, площа затоки становить близько 35 000 км². В північній частині, затока обмежується південним узбережжям Папуа Нової Гвінеї і омиває провінції — Західна, Галф і Центральна.

    Кілька великих річок Нової Гвінеї впадають у затоку Папуа — це річки Флай, Пурарі, Кікорі, Турама, які у своїх гирлах, утворюють велику дельту. Найбільша із них, дельта річки Флай — 7100 км².

    У той час як західне узбережжя затоки характеризується болотистими низовинами, прибережні землі на схід — плоскі і піщані.

    Економіка[ред. | ред. код]

    Жителі регіону в перш за все займаються рибальством та полюванням і, а також, в залежності від району — сільським господарством і садівництвом. З початку 1990-х років населення затоки зіткнулося з інтенсивною експансією з боку транснаціональних компаній, інтереси яких полягають у пошуках корисних копалин (зокрема нафти) і доходів від вирубки тропічних лісів для добування цінної твердої деревини. Із середини 1990-х років в регіоні були створені кілька лісопильних компаній, зокрема Рімбунан Хіджау. Ведеться будівництво нафтопроводу від свердловин нафтових родовищ до морського терміналу в затоці Папуа. В затоці, також були виявлені великі поклади природного газу.[1] Довгострокові соціальні та екологічні наслідки цих проектів інтенсивного видобутку ресурсів в цьому первозданному регіоні досі не одержали оцінки.

    Етнографія[ред. | ред. код]

    Населення, яке проживає на узбережжі затоки, в прибережних мангрових лісів і в ключових регіональних поселеннях (Дару, Керема, Порт-Морсбі, Кікорі, Баймуру, Ігу, Малалауа) — вирізняється різноманітністю культурних груп і розмовляє, в основному, мовами австронезійської групи, хоча за походженням не має спільних предків. Спільноти організовані на основі племінних і кланових меж. Хоча такі межі залишилися недоторканими протягом досить довгого часу, представники громад досить часто вступають в шлюб один з одним в рамках одного регіону та за межами своїх етнічних груп.

    Примітки[ред. | ред. код]

    1. а б в г Gulf of Papua в онлайн-версії «Encyclopædia Britannica». Процитовано: 2013-01-03 (англ.)

    Джерела[ред. | ред. код]

    • Haddon, Alfred Cort (1894). The decorative art of British New Guinea. Dublin: Royal Irish Academy, Cunningham memoirs, 10.
    • Haddon, Alfred Cort (1895). Evolution in Art: As Illustrated by the Life-Histories of Designs. London: Walter Scott, LTD.
    • Haddon, Alfred Cort (1920). The migrations of cultures in British New Guinea. Journal of the Royal Anthropological Institute 50:234-280.
    • Newton, Douglas (1961). Art Styles of the Papua Gulf. New York: The Museum of Primitive Art.

    Посилання[ред. | ред. код]