Парабола (література)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Пара́бола[1] (дав.-гр. παραβολή — порівняння, зіставлення подоба) — повчальне інакомовлення, близький до притчі жанровий різновид, в якому за стислою розповіддю про певну подію приховується кілька інших планів змісту. [2]

Історія Параболи[ред. | ред. код]

Перші згадки про параболи знаходимо у працях Аристотеля. Оратори в стародавній час називали параболу порівнянням. Але в давній риториці під Параболою розуміли приклад та пояснення з дидактичною метою. Параболи досить часто зустрічаються в Біблії, особливо Новому Завіті. Також Параболи були популярні в 2-ої пол. XVII-XVIII ст. у проповідницькій літературі.

Структура[ред. | ред. код]

Парабола має двочленну структуру: фабулу і тлумачення, що має дидактичну мету. Тлумачення може реалізуватися і по ходу розповіді. Характерна особливість Параболи – це яскравість сюжетних подій та образів. Ця структура спрямована на зацікавлення читача. Розповідь у творі починається з неважливих деталей, поступово переходить до головного і потім повертається до початкової теми.

Відмінність Притчі від Параболи[ред. | ред. код]

В літературі є два терміни: Парабола і Притча. Часто їх використовують як синонімічні. А різниця між ними полягає в тому, що притча виражаються в алегоричній формі. Парабола тяжіє до символу. Параболу деколи називають символічною притчею.

Письменники, що використовували параболу у творах[ред. | ред. код]

Ф. Кафка («Процес»), Г. Гессе («Гра в бісер»), Ж.-П. Сартр («Диявол і Господь Бог»), Г. Гарсіа Маркес («Сто літ самотності»), В. Земляк («Зелені млини»,«Лебедина зграя»),Абе Кобо.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, 1975. — Стор. 61.
  2. Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007.

Посилання[ред. | ред. код]