Процес (роман)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Процес
Der Prozeß
Kafka Der Prozess 1925.jpg
Перше видання роману
Жанр роман
Автор Франц Кафка
Мова німецька мова
Видавництво Verlag Die Schmiede[d]
Опубліковано 1925
Окреме видання Il Processo[d]
Переклад 1998
Нагороди
в проекті «Гутенберг» 7849

«Проце́с» (нім. Der Prozeß) — роман Франца Кафки, опублікований після його смерті. «Процес» є центральним твором літературної спадщини Кафки. Твір особливий ще й тим, що послужив сюжетом для постмодерного театру та кінематографа. Глави рукопису не було пронумеровано, вони зберігалися в окремих конвертах. Та послідовність, в якій їх публікують, належить Максу Броду (він відсортував глави, опираючись на спогади про розмови з автором).

Твір оповідає про чоловіка Йозефа К., якого переслідує невідома сила правосуддя. Йозеф намагається з'ясувати в чому його звинувачують і хто саме, поступово усвідомлюючи абсурдність цього таємничого правосуддя і марність спроб йому протистояти.

Сюжет[ред. | ред. код]

Роман складається з низки послідовних епізодів і кількох, точне місце яких у сюжеті укладач не встановив. Кафка не залишив жодних підказок, за якими можна було б розгадати фабулу роману.

Вранці, в день свого тридцятиріччя, Йозеф К. очікує, що господиня квартири, яку він знімає, пані Ґрубах, як завжди принесе йому сніданок. Однак, цього не відбувається, до квартири заходить незнайомець, який повідомляє Йозефу, що він не повинен нікуди виходити, адже його заарештовано. К. спершу недовіряє цим словам, але незнайомець і його колеги переконують його в правдивості арешту. Той вимагає аби непрохані гості відвели його до свого начальства, та йому відмовляють. Незабаром К. кличуть до інспектора, вимагаючи суворого дотримання безглуздих церемоній. Інспектор, втім, не знає подробиць арешту. Хоча він впевнений, що це помилка, він змушений виконувати накази.

Йозефу К. дозволяють продовжити далі займатися звичними справами, та це не знімає арешту. Невідомі звинувачувачі впевнені, що Йозефу не вдасться уникнути кари. Панна Бюрстнер, де одна квартирантка Ґрубах, розпитує К. про його справу. Той побоюється, що і її в чомусь звинуватять.

К. повідомляють про проведення розслідування. Йозеф прибуває до слідчого і зауважує якісь таємні знаки, якими спілкуються колеги. Він думає, що через викриття нечесності служителів порядку його полишили в спокої. Несподівано його викликають до суду, К. намагається врешті з'ясувати причину свого арешту, але ніяк не може домогтися через бюрократію, що оточує його.

Дядько Йозефа довідується про арешт. Він обурений тим, що К. тримав його в таємниці, вимагає розповісти в чому його звинувачують, але Йозеф сам не може пояснити. Дядько наймає адвоката Гульда, але К. затримується з дівчиною Лені, що обурює адвоката.

К. відвідує художник Тітореллі, котрий повідомляє, що знає деталі процесу над Йозефом і лиш він один здатний його врятувати. Він розповідає про три шляхи звільнення від процесу: справжнє виправдання, начебто виправдання і затягування справи. К. зауважує, що за ним підглядають троє дівчат, яких художник називає причетними до правосуддя. Йозеф розуміє, що йому під силу домогтися лише «начебто виправдання» — нескінченного починання процесу заново. Випадково К. виявляє поряд з майстернею Тітореллі канцелярію суду, на що художник відповідає, що К. ще багато не знає про повсюдність і всемогутність правосуддя.

Йозеф знайомиться з купцем на прізвище Блок, про якого розкриває, що той розорився через витрати на адвокатів у ході схожого процесу. Це спонукає його відмовитися від послуг адвоката. Незабаром він супроводжує італійського партнера, але той не з'являється в назначений час біля собору. К. заходить до собору, де знайомиться з тюремним священиком, в якого запитує про допомогу. Той розповідає йому притчу, що символізує спроби К. добитися правди. Священик зізнається, що він і сам служить правосуддю, але це правосуддя нічого не хоче від Йозефа. Воно «прийме тебе, коли ти прийдеш, і відпустить, коли ти підеш».

Врешті-решт, через рік від початку процесу, за день до його 31-річчя, по Йозефа К. приходять двоє чоловіків. Вони ведуть Йозефа, той скоро розуміє — на страту. Він роздумує над тим, щоб вирватися, та бачить жителя будинку, що простягає до нього руки. Вагаючись, друг це чи ворог, Йозеф простягає руки назустріч і тоді його заколюють ножем.

Персонажі[ред. | ред. код]

  • Йозеф К. — протагоніст, працює прокуристом в банку, не одружений. Підтримує зв'язок з коханкою Ельзою і регулярно зустрічається на засіданнях. Його батько мертвий, а його мати згадується лише в одному уривку.
  • Пані Ельза — офіціантка, Йозеф К. приходить до неї раз на тиждень. Згодом в першій розмові з Лені вона згадується як коханка К. Вона не є прямою діючою особою, а лише згадується Йозефом К.
  • Пані Ґрубах — господиня квартири, в якій проживають К. і пані Бюрстнер. Вона ставиться до К. краще, ніж до інших квартирантів, оскільки він позичив їй гроші.
  • Пані Бюрстнер — нещодавня квартирантка у пані Ґрубах, має мало контактів з К. Вночі після арешту той дожидається її приходу, щоб поговорити з нею. Бюрстнер запрошує його до себе в номер; в кінці року К. накидається на неї з поцілунками, після чого йде. Вона цікавиться роботою суду, позаяк через кілька тижнів буде проходити інтерв'ювання на посаду секретаря в юридичній фірмі.
  • Жінка приставу — має особливу еротичну ауру, позаяк її з любовними цілями відвідує студент юридичного факультету та слідчий. Вона пропонує свої послуги.
  • Адвокат Гульд — знайомий дядька Йозефа. Лежачий хворий. Розмови з ним дуже виснажливі. Через це К. відмовляється від його послуг.
  • Лені — дівчина, котра «підбиває клинці» до адвоката. Виявляється дуже грайливою і комунікабельною. Під час першого візиту К. Лені заманює його в сусідню кімнату, щоб зблизитися з ним. Вона, як здається, володіє важливою інформацією про судову систему.
  • Ерна — двоюрідна сестра К. — донька дядька Альберта. Написала листа своєму батькові, в якому повідомила про процес над К. Вона не є прямим діючою особою, а тільки згадується дядьком.
  • Тюремний священик — разказує Йозефу притчу «У воротях закону». Він намагався пояснити К., що, хоча існують різні інтерпретації притчі, він не задоволений жодною з них. Неодноразово звертає увагу на те, що жодна інтерпретація не є вірною, тому К. вирішив сам знайти можливе рішення. Священник знає, що це погано впливає на процес К.
  • Директор — добре ставиться до К. і дає йому по-батьківськи хороші поради.
  • Тітореллі — художник, один з представників таємничого правосуддя, котрий дає К. поради як покращити своє становище.
  • Руді Блок — купець, який перебуває під процесом, подібно до Йозефа, клієнт Гульда. Витрати на адвокатів розорили його та змушують всіляко принижуватися. Його приклад спонукає К. відмовитися від адвоката.
  • Судові виконавці — двоє божевільних чоловіків які приводять Йозефа К. до каменоломні та вбивають його ударом ножа в серце.

Історія написання[ред. | ред. код]

Рукопис роману

Робота над «Процесом» тривала з серпня 1914 по першу половину січня 1915 року. Німецький літературознавець Г. Політцер доводив, що головним автобіографічним джерелом для написання роману були стосунки Кафки з Феліцією Бауер, які призвели до заручин (1 червня 1914) та скорого їх розірвання (12 липня 1914). Окрім того в період написання роману почалася Перша світова війна, а починаючи з осені Кафка вперше став жити в окремій від своїх батьків кімнаті.

У центрі роману стоїть образ невидимого суду: у своєму щоденнику Кафка називав сцену розірвання заручин із Феліцією «судом». Звернення до цієї метафори можна пояснити досвідом стосунків автора із судовими установами: Кафка мав юридичну освіту, проте відмовився бути адвокатом; однак, праця в «Товаристві страхування робітників від нещасних випадків» іноді змушувала його як представника бюро брати участь у судових засіданнях. Через надто чутливу вдачу ці візити завдавали Францові прикрощів, що, з огляду на його складні стосунки з жінками, й визначило застосування метафори суду до опису приватного життя. Деякі кафкознавці (наприклад, Г. Біндер) зауважують, що на це рішення вплинули також листи Достоєвського, написані в ув'язненні, а також його романи (особливо «Злочин і кара», що, імовірно, став одним із літературних джерел «Процесу»).

Публікація[ред. | ред. код]

Роман було вперше опубліковано 1925 року у видавництві «Die Schmiede» (Берлін) під заголовком «Der Prozeß». Переклад роману українською виконав Петро Таращук 1998 року.

Переклади українською[ред. | ред. код]

  • Кафка. Ф. Процес / Пер. з нім. П. Таращука; Худож.-оформлювач Б. П. Бублик. — Харків: Фоліо, 2005. — 239 с. — (Світова літ.).

Екранізації[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]