Габрієль Гарсія Маркес

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Габрієль Гарсія Маркес
Gabriel García Márquez
Габрієль Гарсія Маркес, 2002 рік
Габрієль Гарсія Маркес, 2002 рік
При народженні Gabriel José de la Concordia García Márquez
Псевдоніми, криптоніми Габо (Gabo)
Народження 6 березня 1927(1927-03-06)
  Аракатака, провінція Магдалена, Колумбія
Смерть 17 квітня 2014(2014-04-17) (87 років)
  Мехіко, Мексика
  • lymphatic system cancer[d]
  • пневмонія
  • Громадянство Колумбія
    Мова творів іспанська[1]
    Рід діяльності романіст, журналіст
    Роки активності: 1955 — 2014
    Напрямок «магічний реалізм»
    Жанр роман
    Magnum opus: Сто років самотності
    Член Academy of Arts of the GDR[d]
    Дружина Mercedes Barcha Pardo[d]
    Діти Rodrigo García[d]
    Нагороди та премії
    Кавалер ордена Ацтекського орла
    Кавалер Великого Хреста ордена Почесного легіону
    Nobel prize medal.svg Нобелівська премія з літератури (1982)
    Автограф: Автограф
    Сайт: themodernword.com/gabo/

    CMNS: Габрієль Гарсія Маркес на Вікісховищі
    Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

    Габріє́ль Хосе́ де ла Конкордія Гарсі́я Ма́ркес (ісп. Gabriel José de la Concordia García Márquez, МФА[ɡaˈβɾjel ɣarˈsi.a ˈmarkes]; прізвисько: Габо; 6 березня 1927[2], Аракатака, Колумбія — 17 квітня 2014, Мехіко, Мексика) — колумбійський письменник-прозаїк, журналіст, видавець і політичний діяч; лауреат Нейштадтської літературної премії 1972 року, лауреат Нобелівської премії з літератури 1982 року.

    Представник літературного напрямку «магічного реалізму».

    Його ім'я стоїть поряд з іменами Хорхе Луїса Борхеса, Маріо Варгаса Льйоси, Хуліо Кортасара як одного з найвизначніших письменників Латинської Америки ХХ століття[3].

    Життєпис[ред. | ред. код]

    Габрієль Гарсія Маркес з сином Гонсаліо (Гонзаліо) і дружиною Мерседес. 1982 рік, Париж.

    Габрієль Гарсія Маркес народився в місті Аракатака, провінція Магдалена, Колумбія. Він став людиною світу — жив і творив в Колумбії, у Мексиці та Європі, перед смертю переважно жив в Мехіко.

    Дитинство[ред. | ред. код]

    Габрієль Гарсія Маркес народився в місті Аракатака, провінція Магдалена, Колумбія, жив у Мексиці та Європі, перед смертю переважно жив в Мехіко.

    У дитинстві його виховували батьки матері. Саме вони познайомили майбутнього письменника з мовними особливостями, що в подальшому стали важливою частиною його творчості.[4][5]

    У 1940 році, у 12-річному віці, Габрієль отримав стипендію і почав навчання в єзуїтському коледжі містечка Сіпакіра, що за 30 км на північ від Боготи[6]. У 1946 році він вступив у Національний університет Колумбії на юридичний факультет.

    Перше оповідання Гарсії Маркеса було опубліковане 1947 року, але його автор не мислив себе професійним літератором. 1948 року внаслідок убивства лідера ліберальної партії атмосфера в столиці ускладнилася, і Гарсія Маркес переїхав у Картахену, де намагався продовжити заняття. Але адвокатська кар'єра його мало приваблювала, а невдовзі він зовсім відмовився від неї і звернувся до журналістики.

    1951 р. вийшла повість «Опале листя» (La hojarasca), у якій вперше з'являється містечко Макондо, що так нагадує рідну Аракатаку. Разом зі світом Макондо приходить і тема самотності, центральна для всієї творчості Гарсії Маркеса.

    З 1954 року Маркес працював у газеті «Ель Еспектадор», публікуючи невеличкі статті та рецензії на фільми. Як кореспондент цієї газети він побував у Польщі, Італії, Франції, Венесуелі та США. У 1959 році в Нью-Йорку в нього народився син.[7]

    Поряд із кореспондентською діяльністю Маркес почав писати оповідання і кіносценарії. У 1961 році він опублікував повість «Полковникові ніхто не пише» (ісп. El coronel no tiene quien le escriba), у 1962 році — роман «Лиха година» (La mala hora, 1966). Світове визнання йому приніс роман «Сто років самотності» (Cien años de soledad, 1967). Чилійський поет Пабло Неруда назвав цей роман найкращим іспаномовним романом з часів Дон Кіхота.

    У 1982 році Маркесу було присуджено Нобелівську премію з літератури: «за романи і оповідання, в яких фантазія і реалізм, поєднані у світі уяви, що віддзеркалює життя і конфлікти цілого континенту».

    У 1989 році у письменника виявили ракову пухлину в легенях, яка, імовірно, розвинулась через його багаторічну звичку курити під час роботи. Після операції 1992 року розвиток пухлини призупинився. Проте медичне обстеження у 1999 році виявило в нього іншу форму раку — лімфому. Його довелося двічі оперувати в США і Мексиці.

    2002 року вийшла друком перша книга зі запланованої біографічної трилогії — «Жити, щоб розповісти про це», що стала бестселером в іспаномовному світі.

    У серпні 2004 року Маркес продав права на екранізацію свого роману «Кохання в час холери» голлівудській кінокомпанії «Stone Village Pictures». Бюджет кінострічки склав 40 млн. доларів США. Фільмування відбувалося в 2006 році в Картахені, що на карибському узбережжі Колумбії.

    Останні роки та смерть письменника[ред. | ред. код]

    На схилі літ Габрієля Маркеса почали переслідувати хвороби, давалися взнаки: невтомна праця, переїзди-мандрівки та життєві звички письменника. Так під час роботи Маркес нерідко викурював по три пачки цигарок на день, ймовірно, це стало причиною виникнення ракової пухлини у легенях, яку виявили у 1989 році. Йому відводили жити лише кілька місяців чи рік … Але лікування і невідступна, після операції у 1992 році, вірна турбота Мерседес допомогли знову. На першій же прес-конференції, даної після одужання, Габріель Гарсія Маркес повідомив, що більше не писатиме: «Тепер я тільки чоловік Мерседес … я належу їй повністю»[8].

    У 1999 році Маркесу поставили новий діагноз — рак лімфатичної системи. Йому довелося перенести дві складні операції в США і Мексиці і довгий курс лікування[9]. Відтак це призвело до чималої кількості слухів та поголосів про здоров'я відомого письменника та його смерть. Спершу це його та родину дратувало, але, з роками, він уже жартував на цими вигадками. Хоча таки останні роки давалися йому все важче та важче. Оскільки до звичних болячок добавилася хвороба Альцгеймера: бували дні, коли Габрієль не реагував ні на що, не впізнавав навіть синів і брата. І тільки Мерседес він впізнавав завжди[10].

    На початку березня 2014 року, в день свого народження, Габрієль Маркес вийшов зі свого будинку для спілкування з журналістами та шанувальниками. Вони спільно відзначили його уродини, як виявилося, це була остання публічна поява письменника.

    Помер Габрієль Гарсія Маркес 17 квітня 2014 на 88-му році життя у своєму будинку в Мехіко[11][12][13] від пневмонії. Тіло Габріеля Маркеса було піддано кремації в п'ятницю 18 квітня в ході закритої церемонії за бажанням сім'ї[14]. У зв'язку зі смертю письменника влади Колумбії оголосила в країні триденний траур, а президент Колумбії Хуан Мануель Сантос висловив свої співчуття в Twitter:

    «

    Тисяча років самотності та смутку через смерть найвеличнішого колумбійця всіх часів, висловлюю свою солідарність та співчуття родині.[15][16]

    Оригінальний текст(ісп.)
    Mil años de soledad y tristeza por la muerte del más grande colombiano de todos los tiempos! Solidaridad y condolencias a la Gaba y familia.
    »

    Родина та сім'я Маркеса[ред. | ред. код]

    Габрієль народився на півночі Колумбії, в крихітному, старовинному провінційному містечку Аракатака. Відтак консервативні устої провінції повинні були поглинути юнака. До того ж його батько, будучи телеграфістом, іноді, щоб прогодувати сім'ю, працював у дві зміни і вдома бував рідко й дуже рідко спілкувався та опікувався дітьми. Маму Габрієль обожнював, але у неї було крім нього ще десять дітей, і хлопчикові завжди не вистачало її уваги. Габо пощастило, що за його виховання взялися дід і бабуся, вони ж надали основний вплив на його духовне формування. Бабуся Транкіліна — жінка XIX століття, горда, цнотлива, заправляла усім в домі (вона стала прототипом і з'являлася у багатьох романах Маркеса в образах жінок, що стоять біля витоків роду), а дід — полковник, учасник громадянської війни 1899—1903 років (теж воскресав чи не в кожному творі онука)[17].

    Ще юначе захоплення однією дівчиною стало для Маркеса визначальним на всі роки. То була Мерседес Ракель Барча Пардо[18], народжена 6 листопада 1932 року в селищі Маганга, на березі річки Магдалени. Її мати була колумбійкою, з сім'ї фермерів. А в жилах батька текла змішана палестинсько-єгипетська кров. Маркес вважав, що саме від предків-єгиптян дісталася Мерседес «таємнича краса нільської змії». Дід її був родом з Олександрії, в Колумбії йому належала мережа аптек в різних містах. Сім'я часто переїжджала, але для Мечі завжди вибирали найпрестижнішу і строгу католицьку школу де та завжди вчилася на відмінно. Вона багато читала; крім книг з біології, захоплювалася романами і поезією.

    В 1945 році сім'я Мерседес перебралася в Сукре, в якому тоді жили батьки Маркеса з молодшими дітьми. Деметріо Барча відкрив там аптеку, і сім'я оселилася біля центральної міської площі, неподалік від будинку сім'ї Габріеля. Водночас «Габ» тоді навчався в Сіпакірі та навідувався туди лише на різдвяні канікули. Саме під час канікул (1945—1946 роках) Габрієлю вдалося познайомитися з красивою сусідською дівчинкою на танцмайданчику, з тих пір романтичний юнак звабився-закохався в ту дівчину. Цілуючи на прощання їй руку, він сказав: «Тільки зараз я зрозумів, що всі вірші, які я написав, були присвячені Вам. Будьте моєю дружиною!»

    Цікавинки з життя[ред. | ред. код]

    • За часів, коли Маркес тільки починав свою кар'єру письменника, йому часто не вистачало грошей на власний кут, тому нерідко доводилося жити в будинках розпусти.
    • У 2009 році уряд Мексики визнав, що мексиканська влада вела стеження за Габрієлем Маркесом з 1967 року по 1985 рік (тобто в період президентства Луїса Ечеверрії і Хосе Лопеса Портільо) через його прихильне ставлення та зв'язки з комуністичними режимами і лідерами.
    • IV Міжнародний конгрес іспанської мови визнав «Сто років самотності» другим за важливістю твором іспанською мовою після «Дон Кіхота» Сервантеса. На сьогодні у світі продано більше 30 мільйонів екземплярів цього роману, його перекладено 35 мовами світу.
    • За місяць до офіційної презентації останньої книги Маркеса «Згадуючи моїх сумних повій» у 2004 році книжкові «пірати» викрали рукопис і почали продавати книгу. У відповідь на це письменник змінив фінал повісті, після чого мільйонний тираж розійшовся в рекордно короткий термін. Піратські екземпляри, більшість із яких конфіскувала поліція, стали предметом полювання колекціонерів.

    Творчі набутки[ред. | ред. код]

    Романи[ред. | ред. код]

    Повісті[ред. | ред. код]


    Оповідання[ред. | ред. код]

    Короткі оповідання[ред. | ред. код]

    Романи, збірки, статті[ред. | ред. код]

    • 1955: Сухе листя / La hojarasca
    • 1961: Полковникові ніхто не пише / El coronel no tiene quien le escriba
    • 1962: Недобрий час / La mala hora
    • 1962: Похорони Великої Мами / Los funerales de la Mamá Grande
    • 1967: Сто років самотності / Cien años de soledad
    • 1968: Монолог Ісабель під час дощу в Макондо / Monólogo de Isabel viendo llover en Macondo
    • 1970: Оповідь непотопельника / Relato de un náufrago
    • 1973: Очі блакитного пса / Ojos de perro azul
    • 1973: Коли я був щасливий і дурний / Cuando era feliz e indocumentado
    • 1974: Чилі, переворот і грінго / Chile, el golpe y los gringos
    • 1975: Осінь патріарха / El otoño del patriarca
    • 1947—1972, 1976: Усі оповідання / Todos los cuentos
    • 1978: Подорож соціалістичними країнами / De viaje por los países socialistas
    • 1948—1952: Журналістика 1: Берегові тексти / Obra periodística 1: Textos costeños
    • 1954—1955: Журналістика 2: Серед франтів / Obra periodística 2: Entre cachacos
    • 1955—1960: Журналістика 3: З Європи і Америки / Obra periodística 3: De Europa y América
    • 1974—1995: Журналістика 4: Задарма / Obra periodística 4: Por la libre
    • 1980—1984: Журналістика 5: Прес-релізи / Obra periodística 5: Notas de prensa
    • 1981: Хроніка смерті, про яку всі знали заздалегідь / Crónica de una muerte anunciada
    • 1982: Хай живе Сандіно / Viva Sandino
    • 1982: Викрадення / El secuestro
    • 1982: Запах гуаяви / El olor de la guayaba
    • 1983: Штурм / El asalto: el operativo con el que el FSLN se lanzó al mundo
    • 1983: Ередіра / Eréndira
    • 1985: Кохання під час холери / El amor en los tiempos del cólera
    • 1986: Таємна пригода Мігеля Літтіна у Чилі / La aventura de Miguel Littín clandestino en Chile
    • 1989: Генерал у своєму лабіринті / El general en su laberinto
    • 1992: Дванадцять дорожніх оповідань / Doce cuentos peregrinos
    • 1994: Про кохання та інших демонів / Del amor y otros demonios
    • 1996: Новина про викрадення / Noticia de un secuestro
    • 2002: Жити, щоб розповісти про це / Vivir para contarla
    • 2004: Записник з моїми сумними курвами / Memoria de mis putas tristes
    • 2010: Я тут не для того, щоб робити промови / Yo no vengo a decir un discurso

    Збірки та видання[ред. | ред. код]

    П'єси[ред. | ред. код]

    Публіцистика[ред. | ред. код]

    Кіносценарії[ред. | ред. код]

    • 1966 - «Juego Peligroso»;
    • 1982 - «El olor de la guayaba»;
    • 1982 - «El Rastro de tu Sangre en la Nieve: El Verano Feliz de la Señora Forbes»;
    • 1982 - «El secuestro»;
    • 1983 - «Erendira»;
    • 1983 - «María de mi Corazón»;
    • 1985 - «Tiempo de Morir» (Співавтор: Карлос Фуэнтес);
    • 1987 - «Diatriba de Amor para un Hombre Sentado»;
    • 1988 - «Fábula de la Bella Palomera»;
    • 1988 - «Un señor muy viejo con unas alas enormes»;
    • 1989 - «Cartas del parque»;
    • 1989 - «Milagro en Roma»;
    • 1996 - «Oedipo alcalde»;
    • 1997 - «Como se cuenta un cuento».

    Екранізації[ред. | ред. код]

    Переклади творів українською[ред. | ред. код]

    Вплив життя і творчості Габрієля Маркеса на світову культуру[ред. | ред. код]

    Нагороди та відзнаки[ред. | ред. код]

    • 1971 — Почесний доктор Колумбійського університету в Нью-Йорку;
    • 1972 — Премія Ромуло Гальєгоса;
    • 1979 — Премія Jorge Dimitrov por la Paz;
    • 1982 — Орден Почесного легіону Франції;
    • 1982 — Нобелівська премія з літератури;
    • 1982 — Орден Ацтекського орла;
    • 1993 — Почесний доктор Інституту Каро і Куерво (колумбійський центр наукових досліджень літератури, філології та лінгвістики іспанської мови та інших мов Колумбії);

    Пошанування Габрієля Маркеса[ред. | ред. код]

    Примітки[ред. | ред. код]

    1. а б data.bnf.fr: платформа відкритих даних — 2011.
    2. Gabriel García Márquez Turns 80. BBC News. 2007-03-06. Процитовано 2008-03-30. 
    3. Література Латинської Америки
    4. Saldívar, 1997, с. 102 (наведено за англійською вікіпедією)
    5. Apuleyo Mendoza та García Márquez, 1983, с. 96 (наведено за англійською вікіпедією)
    6. Габріель Гарсіа Маркес — геній «магічного реалізму»
    7. Pelayo, 2001, с. 7 (наведено за англійською вікіпедією)
    8. 55 років разом: історія любові Габріеля Гарсія Маркеса і Мерседес Барча
    9. Хвороба Маркеса та лікування
    10. Брат письменника, Хаїм, з гіркотою розповідав журналістам, що бували дні, коли Габрієль не реагував ні на що, не впізнавав навіть синів і брата.
    11. Помер Нобелівський лауреат Габріель Гарсія Маркес
    12. У Мексиці помер класик «магічного реалізму» Габріель Гарсія Маркес
    13. Прощання з Габрієлєм Гарсія Маркесом відбудеться в понеділок
    14. Поминальні на честь Габрієля Маркеса
    15. Juan Manuel Santos
    16. Помер письменник Габріель Гарсія Маркес // Табло ID, 18.04.2014, 09:02
    17. Родина та сім'я Габрієля Маркеса
    18. Мерседес Барча: ангел-охоронець великого колумбійця
    19. Габріель Гарсіа Маркес «Жінка, яка приходила о шостій»
    20. Габріель Гарсіа Маркес «Вдова Монтьєль»

    Посилання[ред. | ред. код]

    Про Маркеса та його творчість