Герман Гессе

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Герман Гессе
нім. Hermann Hesse
Герман Гессе 1925 року
Герман Гессе 1925 року
При народженні Hermann Karl Hesse
Псевдоніми, криптоніми Emil Sinclair
Народження 2 липня 1877(1877-07-02)
  Кальв (Німеччина)
Смерть 9 серпня 1962(1962-08-09) (85 років)
  Монтаньйола[en] (Швейцарія)
Громадянство Німеччина, Швейцарія
Alma mater Johannes-Kepler-Gymnasium[d]
Мова творів німецька
Рід діяльності письменник, поет, художник
Роки активності: 18961962
Напрямок модернізм
Magnum opus: Гра в бісер
Матір Marie Hesse[d]
Дружина Ruth Wenger[d] і Нінон Гессе
Діти Bruno Hesse[d] і Martin Hesse[d]
Нагороди та премії
Nobel prize medal.svg Нобелівська премія з літератури (1946)
Автограф: Автограф
Сайт: hermann-hesse.de

Герман Гессе у Вікісховищі?
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Ге́рман Ге́ссе (нім. Hermann Hesse, 2 липня 1877, Кальв (Німеччина) — 9 серпня, 1962, Монтаньйола[en] (Лугано, Швейцарія)) — німецький письменник, філософ, лауреат Нобелівської премії в галузі літератури 1946 року.

Найвідоміші твори: «Степовий вовк» (Der Steppenwolf), «Гра в бісер» (Das Glasperlenspiel).

В Україні письменника вивчають у загальноосвітніх навчальних закладах в 11 класі[2] та у вищих навчальних закладах — в обов'язковій програмі курсу зарубіжної літератури.

Біографія[ред. | ред. код]

Герман Гессе, фото з Національного архіву Нідерландів

Гессе народився 2 липня 1877 року в містечку Кальв у німецькій землі Баден-Вюртемберг. Він був сином християнських місіонерів, тому в 1891 почав вивчати теологію у Маульбронні, але вже через рік залишив це заняття, став спочатку механіком, а потім книготорговцем. У 1912 Гессе емігрував до Швейцарії, а в 1923 отримав швейцарське громадянство.

Літературну славу письменник здобув завдяки роману «Петер Каменцинд» (Peter Camenzind, 1904). Успіх цього твору дав змогу Гессе повністю присвятити себе літературі.

Починаючи з роману «Деміан»[de] (1919), Гессе опиняється під впливом герметичної традиції, а основною темою його творчості стає ідея поєднання протилежностей. У «Деміані» він формулює ідею Бога на ймення Абраксас, що поєднує у собі добро і зло, при цьому стоїть по той бік протилежностей. Можливо, вже тоді Гессе був знайомий із «Сімома настановами мертвим» Карла Юнга, особливо зважаючи на те, що Гессе вивча́в психоаналіз в учня Юнга Йозефа Ленга[3].

Підсумком цього навчання стало написання двох епохальних романів — «Сіддхартха» і «Степовий вовк». У першому з них дія відбувається у часи Будди Гаутами, де, проходячи різні стадії життя від крайнього аскетизму до гедонізму, герой осягає єдність всього і вся, приходячи до своєї Самотності.

«Степовий вовк» — книга з відкритим кінцем, багато в чому є сповіддю й описує стан душі самого Гессе в часи аналізу Ленга як Магічний театр. Неважко прослідити борсання самого Гессе — між світом духу та світом матерії, а також страх впасти в міщанство.

У часи духовної революції шістдесятих книги Гессе отримали величезну популярність серед молоді, що повставала проти звичних меж юдо-християнської моралі. Його книги стали духовним імпульсом для масового «паломництва до країн Сходу» та відвертання від метушні зовнішнього до погляду всередину.

Письменник був тричі одружений і виховав трьох синів.

Гессе помер у Монтаньйолі (зараз — район міста Лугано, Швейцарія) 9 серпня 1962 уві сні від крововиливу в мозок.

Літературна творчість[ред. | ред. код]

Романтизм та автобіографічність[ред. | ред. код]

Для творчості Гессе, особливо раннього, характерні риси романтизму. В його перших творах відчувається дуже сильний вплив таких німецьких класиків, як Гете, Шиллер, Новаліс та ін. Сучасники називали Петера Каменцинда новим Вертером, а друг і біограф письменника Уґо Баль писав у 1927 році: «Герман Гессе — останній лицар блискучої когорти романтизму»[4]. Теми й образи, властиві цьому напрямкові літератури, помітні впродовж всієї його творчості — герой протиставлений навколишньому середовищу; тема мандрів, утечі від суспільства та пошуків себе.

Іншою яскраво вираженою особливістю творів Гессе є крайня автобіографічність. Багато героїв мали реальних прототипів у житті, як, наприклад, магістр Томас — Томас Манн, батько Яків — Якоб Буркгардт. Головних героїв письменник часто наділяв власними рисами, а інколи й іменем, так Гаррі Галлер отримав ініціали автора, а Герміна — жіночий варіант імені Герман. Практично усі хоча б трохи значні події свого життя Гессе відображав на сторінках власних книг. Період навчання письменника в Маульбронні став основою роману «Під колесом», стосунки з дружиною Марією втілилися у «Росхальді», багато епізодів життя Гессе описані в «Германі Лаушері».

Психологізм[ред. | ред. код]

Великий вплив на письменника мало захоплення психоаналізом. Можливо, найяскравіше це відображено у «Деміані», де головний герой Сінклер шукає Самості, а друг Гессе, психоаналітик Йозеф Ланг, постає в образі Пісторіуса. Починаючи з цього роману, ця психологічна теорія розкривається у подальших роботах письменника. Так, у пошуках внутрішньої сутності, Сідгартга приходить до річки, а Гаррі Галлер до Магічного театру.

Близька до психоаналізу й концепція єдності протилежностей, яка проявляється в образі Галлера та в ідеї Абраксаса, божества, що поєднує в собі добро і зло. Для творчості Гессе особливо характерний прийом протиставлення людина-суспільство, головні герої вступають в конфлікт з навколишнім середовищем, як, наприклад, Галлер — бюргерство чи Златоуст — монастир.

Орієнталістський вестернізм[ред. | ред. код]

У творчості Гессе поєднуються й такі поняття, як Захід і Схід. Витоки цього криються в біографії самого письменника, який виріс у сім'ї з глибокими християнськими традиціями, та яка ввібрала в себе також частину культури Індії. На книжковій полиці Гессе завжди поряд стояли книги Ніцше та Лао-цзи. Саме так ця єдність утілилася в Йозефі Кнехті, головному героєві Гри в бісер, філософі, який певною мірою осягнув європейську й східну мудрість.

Особливо важливе місце в творах письменника займає тема мистецтва. У «Степовому вовкові» Гессе говорить про занепад музики, що стала жертвою людського безкультур'я: на зміну Моцарту прийшов саксофоніст Пабло, який розважає публіку, що нездатна зрозуміти й оцінити високе мистецтво. У «Грі в бісер» музика постає вже певним таїнством, особливою дисципліною, складовою частиною Гри, законсервованою в межах Касталії. Про мистецтво як про призначення йдеться і в романі «Нарцис і Златоуст», де головний герой намагається осягнути таїнство втілення образу в предметі.

За життя письменника звинувачували у байдужості до політики та війни, зосередженого на внутрішніх шуканнях, у той час як зовні світ мінявся й розвивався. На межі 60-70-х років Гессе стає ідолом так званої бунтівної молоді та найчитанішим європейським письменником у США та Японії.[5]

Вибрана бібліографія[ред. | ред. код]

Обкладинка українського видання «Степового вовка» і «Сіддхартхи»

Українські переклади[ред. | ред. код]

Живопис[ред. | ред. код]

Гессе почав займатися живописом з часів Першої світової війни. Один з поштовхів до цього дав його лікар Й. Б. Ланг, що просив Гессе зображувати на папері його сновидіння. Герман Гессе навчався малювати сам. Намалював близько 3000 акварелей, більшість з яких зображують природу Швейцарії чи є автопортретами.

Перша виставка акварелей Германа Гессе відбулася у Базелі у 1920 році, в цьому ж році в мюнхенському журналі «Віланд», публікуються перші його репродукції.

Після смерті Германа Гессе (1962) виставки його акварелей відбувалися у Токіо (1976 і 1996), Парижі (1977), Нью-Йорку і Монреалі (1980), Сан-Франциско та Чикаго (1981), Мадриді (1985), Люксембурзі (1987), Гамбурзі (1992) та Саппоро (1995)[7].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. data.bnf.fr: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Зарубіжна література. Навчальна програма для загальноосвітніх навчальних закладів
  3. Гессе, Герман. Архів оригіналу за 15 січня 2013 р. Процитовано 8 липня 2016. 
  4. А. Г. Березина. Герман Гессе. — Л., 1976. — С. 21
  5. Г. Гессе «Письма по кругу» М. 1987; предисловие В. Седельника
  6. Герман Гессе. Гра в бісер. Переклад Євгена Поповича. Переклад віршів Ліни Костенко. Київ. Вища школа. 1983
  7. Гессе — художник(рос.)

Посилання[ред. | ред. код]

Твори[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.