Координати: 49°10′9″ пн. ш. 28°31′51″ сх. д. / 49.16917° пн. ш. 28.53083° сх. д. / 49.16917; 28.53083

Парпурівці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Парпурівці
Країна Україна Україна
Область Вінницька область
Район Вінницький район
Тер. громада Лука-Мелешківська сільська громада
Код КАТОТТГ UA05020150050090872
Основні дані
Засноване 1600
Населення 487
Площа 0,58 км²
Густота населення 839,66 осіб/км²
Поштовий індекс 23208
Телефонний код +380 432
Географічні дані
Географічні координати 49°10′9″ пн. ш. 28°31′51″ сх. д. / 49.16917° пн. ш. 28.53083° сх. д. / 49.16917; 28.53083
Середня висота
над рівнем моря
305 м
Місцева влада
Адреса ради 23208, Вінницька обл., Вінницький р–н, с. Парпурівці, вул. Шевченка, 50а
Карта
Парпурівці. Карта розташування: Україна
Парпурівці
Парпурівці
Парпурівці. Карта розташування: Вінницька область
Парпурівці
Парпурівці
Мапа
Мапа

CMNS: Парпурівці у Вікісховищі

Парпу́рівцісело в Україні, у Лука-Мелешківській сільській громаді Вінницького району Вінницької області.

У 2010 році в Парпурівцях збудована церква, яку побудували на місці старої церкви, що була зруйнована у 1984 році.

Історія

[ред. | ред. код]

Село Парпурівці розкинулось на рівнині поблизу маленької річки Батіг. Ґрунти суглинисті, сприятливі для садівництва, що є головним заняттям селян. Є легенда, що дуже давно в часи козацтва, орієнтовно середина 16 століття в лісі на поляні поселився козак Борис Порпура та його прізвище взяло село. На підставі документів 80-90-х рр. XVI ст. можна простежити не тільки умови формування маєтностей, а й перші кроки перерозподілу власності між найбагатшими магнатами Східного Поділля - Брацлавщини. Насамперед це різноманітні форми надань, або привілеїв. Так, писар руської королівської канцелярії Євтик Висоцький отримує навічно«село новооселое Хижинцы» (1574); є привілей пожиттєвий Кропивницкому и жоне его на село Скуринцы» (1581). Тиші-Биковські в 1659 р. тримають Парпурівці та продають в 1602 р. Сутковським.

В одній територіальній громаді знаходились села Майдан-Чапельський та Соловіївка. Назва «майдан» відноситься ще до кінця 16 століття, коли на нашу землю неодноразово набігали турецькі завойовники, які і назвали вільну площу в лісі турецьким словом «майдан», яка розмістилась біля річки Чапля. В 1751 році в селі Парпурівцях побудували дерев'яну церкву на честь Покрови Пресвятої Богородиці, а в 1894 році в селі Соловіївка збудована дерев'яна однокупольна церква Свята Михайлівська. До церкви в Парпурівцях ходили 230 чоловіків і 250 жінок, у Соловіївці 120 чоловіків і 121 жінка, у Майдані 45 чоловіків і 39 жінок. В 1892 році в селі Парпурівці відкрито школу грамоти.

Об'єднання територіальних громад

[ред. | ред. код]

З 2015 року триває процес об'єднання сіл Парпурівці, Сокиринці та Хижинці в Сокиринецьку сільську територіальну громаду з адміністративним центром в селі Хижинці[1][2].

Географія

[ред. | ред. код]

Залізниця

[ред. | ред. код]

Пункт зупинки Парпурівський.

Відомі люди

[ред. | ред. код]
  • Зінченко Арсен Леонідович — український історик, громадський діяч, народний депутат 1 скликання, доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри історії України та методики навчання Київського Університету ім. Бориса Грінченка.

Галерея

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. У ВІННИЦЬКОМУ РАЙОНІ ГОТУЄТЬСЯ ДО ОБ'ЄДНАННЯ ПЕРША ГРОМАДА. Архів оригіналу за 12 вересня 2016. Процитовано 6 вересня 2016.
  2. Робоча група обласної Ради розглянула колективне звернення жителів територіальних громад, які входять до складу Сокиринецької та Парпуровецької сільрад Вінницького району. Архів оригіналу за 6 вересня 2016. Процитовано 6 вересня 2016.

Джерела

[ред. | ред. код]

Вінницька єпархія УПЦ

Література

[ред. | ред. код]
  • Parpurowce // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1886. — Т. VII. — S. 871. (пол.)
  • Парпу́рівці // Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / П.Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967 - 1974 — том Вінницька область / А.Ф. Олійник (голова редколегії тому), 1972 : 788с. — С.190