Прибузьке (Вінницький район)

село Прибузьке
Церква Успіння Пр. Богородиці в с. Прибузьке Церква Успіння Пр. Богородиці в с. Прибузьке
Країна	Україна
Область	Вінницька область
Район	Вінницький район
Тер. громада	Лука-Мелешківська сільська громада
Код КАТОТТГ	UA05020150070084401
Облікова картка	Прибузьке
Основні дані
Засноване	1582
Населення	383
Площа	0,11 км²
Густота населення	3481,82 осіб/км²
Поштовий індекс	23235
Телефонний код	+380 432
Географічні дані
Географічні координати	49°10′27″ пн. ш. 28°25′8″ сх. д.
Середня висота над рівнем моря	238 м
Місцева влада
Адреса ради	23234, Вінницька обл., Вінницький р-н, с. Лука–Мелешківська, вул. Центральна, 2
Карта
Прибузьке
Прибузьке
Мапа
Прибузьке у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші географічні об’єкти з назвою Прибузьке.

Прибу́зьке — село в Україні, у Лука-Мелешківській сільській громаді Вінницького району Вінницької області.

В середині XVI ст. в Брацлавськім воєводстві появляються нові поселення, серед них – село Скуринці, що було в держанні українського шляхтича Андрія Садовського. Село знаходилось на лівому березі Південного Бугу на відстані в 8 км. від Вінниці. Перелік жителів с. Скуринці за 1582 р. дозволяє дослідити етнічний склад жителів - засновників села. Цей перелік   засвідчує, що більшість прізвищ  закінчується на " енко", що  характерно для корінних жителів Брацлав'щини. Отже  це були корінні мешканці нашого краю, а не прийшлі колонізатори, яких розселяла шляхта з метою освоєння пустуючих земель.

Наступним державцем земель с. Скуринці після А. Садовського був теж український шляхтич Северин Кропивницький. Тоді в нашому селі було 26 тяглих людей, що працювали на пана панськими плерами, давали грошову дань на осип збіжжя (податок зерном переважно вівсом ): 12 загородників, які в додаток до городів мали свою ріллю. Був ще млин і три ставки на р. Чаплі.. Процвітаючим було і  фільваркове господарство, започатковане в селі одразу після заснування.

З 1603 року село передається в володіння польському шляхтичу А. Хрислинському.

Польська шляхта чинила жорсткий визиск селян, проте забезпечити їх надійною охороною від наскоків татарських завойовників - грабіжників не могла. Так в 1616 році татари вщент розорили Скуринці. Після нападу в селі залишилось тільки 4 осідлих людей, а було перед тим 40.

У XVIII ст. селом володів пан Шкуринецький, який запам'ятався тим, що не дав селянам обробляти рівнинні землі. З його прізвищем пов'язують назву села Шкуринці, яка проіснувала до 1964 року.

Ще одна пам'ятна дата для Шкуринців - у XVIII ст.    будівництво у  1751  році церкви. Вона   була   дерев'яна.   В    1855   році   по   "Височайшому"   велінні   храм   перебудували   за казенний рахунок і по плану у формі хреста. До парафії Шкуринці завжди належало с. Тютьки. В XIX ст. церковні землі становили 53 десятини  136 с. Також спостерігається інтенсивний ріст населення.

Церковно-приходська школа в Шкурницях відкрита в  1859 p., а шкільна будівля побудована в 1888 році.

Показовою в нашому селі була кампанія більшовиків проти церкви. Очевидці свідчать, що спроби перетворити церкву на клуб були, але громада села не допустила цього. І церква дивом залишилась і стоїть до сьогодні.

В 1964 році село Шкуринці перейменували на "Прибузьке". До 1970 р. колгосп називався "Комуніст", а з 1971 р. шовкорадгосп "Прибузький". Також до 1970 р. була Прибузька сільрада, а з 1971 року Прибузьке належить до Лука-Мелешківської сільради.

На 1987 рік в с. Прибузьке нараховувалось 212 дворів; 250 працездатних, 120 пенсіонерів, 94 дитини шкільного віку, 28 учасників Великої Вітчизняної війни, 22 вдови.

В 1991 році на краю села (біля самого берега річки Південний Буг) відкрили обеліск загиблим в 1941 році розвідникам . Це відбулось за  ініціативи колишнього командира взводу розвідки А.Б. Межерицера та комбата танкового полку І.Т.Павлова та інших ветеранів.

З 1986 року наше село з Вінницею і сусідніми селами Тютьки і Лука -Мелешківська з’єднане дорогою з твердим покриттям.

Телефонізація села почалася в 1988 році, в 1990 році з'явилася нова АТС, яка розміщувалася спочатку в Будинку культури,   а нині - в приміщенні школи.

На початку 80 - років через річку Південний Буг побудували пішохідний міст, в той же час село отримало і приміщення нового магазину.

В 1989 році побудована школа. А дитсадок, що планували почати будувати у 1989 p., так і не побудували. Коштами місцевого радгоспу цього ж року було також збудовано водогін. Деякий час він експлуатувався, правда на території , що покриває  половину села. Сьогодні водопостачання відновлено.

Ще за колгоспних часів збудовано будинок культури. Наприкінці 80-х років XX ст. в ньому було зроблено капремонт. На 1990 р. від нього не залишилось і сліду. На сьогодні цей об'єкт соціально-культурної сфери приватизовано і перебудовано. Це приватна власність, що має вигляд панського маєтку . Місцевих жителів на територію цього маєтку не пускають. Єдиним вогнищем культури залишається школа.

На початок 2008 року в селі Прибузьке нараховується 207 дворів і 380 жителів.

Функціонує відділення Укрпошти та фельдшерсько - акушерський пункт у приміщенні старої школи.[1]

Археологічні пам'ятки

У селі виявлено поселення трипільської культури. Пам'ятка розташована поблизу села.

Населення

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:

Мова	Кількість	Відсоток
українська	373	97.39%
російська	10	2.61%
Усього	383	100%

Галерея

Церква Успіння Пр. Богородиці Церква Успіння Пр. Богородиці  Церква. Ракурс Церква. Ракурс  Церковні дзвони Церковні дзвони  Могила на церковному подвір'ї Могила на церковному подвір'ї  Школа Школа  Меморіал Меморіал  Автобусна зупинка Автобусна зупинка  Файл:Маєток “Park Manor” в с. Прибузьке Вінницького району Вінницької області.jpg Маєток “Park Manor” Маєток “Park Manor”

Література

• Skurzyńce // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1889. — Т. X. — S. 741. (пол.)
• Прибу́зьке // Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / П.Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967 - 1974 — том Вінницька область / А.Ф. Олійник (голова редколегії тому), 1972 : 788с. — С.191