Партала Станіслав Юрійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Станіслав Партала
Станіслав Юрійович Партала
UA-OF1b-LT-GSB-H(2015).png Лейтенант
Партала Станіслав Юрійович.jpg
Загальна інформація
Народження 5 жовтня 1984(1984-10-05)
Харків
Смерть 2 березня 2022(2022-03-02) (37 років)
Маріуполь, Донецька область, Україна
Псевдо Метро
Військова служба
Приналежність Україна Україна
Вид ЗС Геральдичний знак - емблема МВС України.svg МВС України
Рід військ Emblem of the National Guard of Ukraine, 2017.svg Національна гвардія
Формування
AZOV logo.svg
 «Азов»
Війни / битви
Нагороди та відзнаки
Герой України
Орден «За мужність» ІІ ступеня
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Орден «Народний Герой України»

Станісла́в Ю́рійович Парта́ла (позивний — Метро[1]) (5 жовтня 19842 березня 2022) — лейтенант Національної гвардії України, учасник російсько-української війни. Герой України (посмертно).

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 5 жовтня 1984 року у Харкові[2].

Станом на листопад 2016 року сержант Станіслав Партала був старшим інструктором (заступником командира взводу) 1-го відділення взводу розвідки 1-го батальйону оперативного призначення ОЗСП «Азов»[3].

В часі виконання бойового завдання поблизу села Павлопіль — проведення спеціальної операції з пошуку й евакуації одного із загиблих солдатів «Азову», Станіслав Партала ризикуючи власним життям, з групою розвідників й саперів, здійснив спробу забрати тіло бойового побратима. Під час евакуації сапери, котрі рухалися попереду, підірвалися на вибуховому пристрої, два з них зазнали поранень. Групу почали обстрілювати терористи, однак завдяки досвідченості сержанта Партали, вдалося вивести групу, евакуювати двох поранених саперів та винести тіло загиблого[4].

Потому, вже у військовому званні старшини, Станіслав Партала відзначився у районі населеного пункту Зайцево, де завдяки його професіоналізму та вмілому керівництву боєм було вчасно помічено приховане просування ворожої диверсійно-розвідувальної групи з п’яти осіб, що наближалася до позицій батальйонної тактичної групи «Азову», по ним було вчасно відкрито вогонь, внаслідок чого чотирьох бойовиків було знищено, одного — взято у полон[5].

За роки на передовій Станіслав провів сотні вдалих бойових операцій, знищив десятки російських окупантів, навчив військової справи безліч побратимів. Будучи командиром взводу розвідки, цей офіцер належав до еліти бойових підрозділів Національної гвардії України. Саме завдяки таким воїнам, як Станіслав Партала, Маріуполь захлинається кров’ю російських загарбників, але не здається.

27 лютого 2022 року в акваторії Азовського моря з’явилися бойові кораблі рф, які розпочали обстріл узбережжя та спробували висадити морський десант. Бій прийняли морські піхотинці ЗСУ, які успішно відбили три спроби загарбників ступити на берег. Згодом морпіхи були змушені відступити для проведення перегрупування, прикриття їхнього відходу та тимчасове утримання берегових рубежів було доручено побратимам-нацгвардійцям — групі ОЗСП «Азов». Протягом 48 годин «азовці» відбили чотири спроби висадки морського десанту, завдали ворогу суттєвих втрат. Лейтенант Партала особисто знищив вісьмох загарбників та потопив два ворожі плавзасоби.

2 березня 2022 року Станіслав та його підлеглі успішно виконали завдання з мінування можливих шляхів висування ворога й уже поверталися до пункту дислокації, але в районі селища Калинівки «азовці» зіткнулися з групою противника, яка чисельно значно перевищувала нацгвардійців і спробувала їх оточити. Лейтенант Партала вміло організував відбиття нападу, у ході бою нацгвардійці знищили три бронемашини противника (причому дві з них особисто підбив лейтенант Партала), ворог удався до втечі. Командир взводу дістав важке поранення, але попри це продовжував керувати боєм і зумів вивести свій підрозділ у район зосередження. На жаль, медикам не вдалося врятувати життя мужнього командира.

Нагороди[ред. | ред. код]

  • звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (2022, посмертно) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі[6].
  • орден «За мужність» II ступеня (2020) — за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народу[7].
  • орден «За мужність» III ступеня (2016) — за особисту мужність, самовідданість і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України[8]
  • орден «Народний Герой України» (2017)[9].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Чествовали народных героев Украины // pr. — 2017. — 7 квітня.
  2. У боях за Маріуполь загинув харків'янин із полку "Азов"
  3. інтернет-представництво Президента України (21 листопада 2016). Президент нагородив добровольців, які пішли на фронт із Євромайдану. Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація. Процитовано 12 серпня 2020. 
  4. Народный Герой Украины: Десять бойцов и два врача получат негосударственные награды "Народный Герой Украины" в Мариуполе. Цензор.НЕТ. 01.04.17. Процитовано 12 серпня 2020. (рос.)
  5. Аваков нагородив державними нагородами працівників системи МВС // Головне. — 2020. — 25 серпня. (рос.)
  6. Указ Президента України від 25 березня 2022 року № 167/2022 «Про присвоєння звання Герой України»
  7. Указ Президента України від 13 березня 2020 року № 81/2020 «Про відзначення державними нагородами України»
  8. Указ Президента України від 21 листопада 2016 року № 517/2016 «Про відзначення державними нагородами України»
  9. Чествовали народных героев Украины. Приазовский Рабочий (Мариуполь). 07.04.2017. Процитовано 12 серпня 2020. (рос.)

Джерела[ред. | ред. код]