Пелетмінський Сергій Володимирович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Пелетмінський Сергій Володимирович
Народився14 лютого 1931(1931-02-14)
Тьоткіно, Глушковський район, Центрально-Чорноземна область, РСФРР, СРСР
Помер18 січня 2022(2022-01-18) (90 років)
Харків, Україна
Країна СРСР
 Україна
Діяльністьфізик
Alma materХарківський державний університет
ГалузьТеоретична фізика
ЗакладІнститут теоретичної фізики ім. О. І. Ахієзера ННЦ ХФТІ
ПосадаГоловний науковий співробітник
Вчене званняАкадемік НАН України (1990)
Науковий ступіньдоктор фізико-математичних наук
Науковий керівникАхієзер Олександр Ілліч
ЧленствоНАНУ
Відомий завдяки:Харківська наукова школа статистичної фізики
Нагороди

Пелетмінський Сергій Володимирович (14 лютого 1931 — 18 січня 2022) — вчений у галузі теоретичної фізики. Академік Національної академії наук України (1990), заслужений діяч науки і техніки України (1998).

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився 14 лютого 1931 року в селі Тьоткіно Курської області (Росія).

У 1953 році закінчив ядерне відділення Харківського державного університету і був направлений на роботу до Харківського фізико-технічного інституту.

З 1957 року працює в Національному науковому центрі «Харківський фізико-технічний інститут» (ННЦ ХФТІ) НАН України.

У 1989—2004 роках — завідувач відділу.

З 2004 року — головний науковий співробітник Інституту теоретичної фізики ім. О. І. Ахієзера ННЦ ХФТІ.

Наукова діяльність

[ред. | ред. код]

С. В. Пелетмінський зробив значний внесок у розвиток фундаментальних і прикладних досліджень у галузі фізики, підвищення міжнародного авторитету вітчизняної науки, її провідних шкіл. Його наукові праці присвячені фундаментальним проблемам статистичної механіки, різним застосуванням у фізиці квантових рідин, кристалів, фізиці плазми, кінетиці, фізиці магнітних явищ, астрофізиці. Сергій Володимирович став фундатором усесвітньо відомої харківської наукової школи статистичної фізики.

Серед досягнень ученого слід відзначити:

  • відкриття в 1956 р. явища магнітоакустичного резонансу (разом з О. І. Ахієзером і В. Г. Бар'яхтаром);
  • розроблення методу скороченого опису нерівноважних процесів у квантових системах багатьох частинок, його застосування під час реалізації низки актуальних завдань статистичної фізики;
  • узагальнення методу скороченого опису на системи зі спонтанно порушеною симетрією, встановлення асимптотичних властивостей функцій Гріна;
  • розв'язання фундаментальної проблеми статистичної фізики — побудови нерівноважної крупноструктурної ентропії системи частинок із взаємодією, доведення симетрії кінетичних коефіцієнтів;
  • розвиток і узагальнення фермі-рідинного підходу для опису надплинних станів квантових систем, його застосування для дослідження надплинності і фазових перетворень у ядерній матерії.

С. В. Пелетмінський — автор і співавтор понад 220 праць, серед яких 6 монографій. Він приділяє багато уваги підготовці молодої зміни дослідників. Протягом 48 років читав курси лекцій у Харківському національному університеті ім. В. Н. Каразіна. Він організатор міжнародних наукових конференцій зі статистичної фізики, квантової електродинаміки, член редколегії серії «Ядерно-фізичні дослідження» часопису «Питання атомної науки і техніки», протягом багатьох років належав до редколегії «Українського фізичного журналу». Його вихованці захистили 12 докторських і 20 кандидатських дисертацій.

Нагороди і почесні звання

[ред. | ред. код]

С. В. Пелетмінський — лауреат двох Державних премій України в галузі науки і техніки (1986, 1996), премій НАН України імені К. Д. Синельникова (1978), імені М. М. Крилова (1986), ім. М. М. Боголюбова (2001), імені О. І. Ахієзера (за підсумками конкурсу 2018 року)[1].

У 1998 р. ученому присвоєно почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки України».

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Цибань Валерій Олексійович. Лауреати Золотої медалі імені В. І. Вернадського та премій імені видатних учених України Національної академії наук України 2019 року. — Видавничий дім «Академперіодика» НАН України, 2019. — 30 с.

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
  1. Вісник НАН України. — 2011. N2