Печера Язичницька

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Печера «Язичницька»
Печера «Язичницька»

Печера «Язичницька»
Розташування: Україна Україна
Найближче місто: Борщів

Печера Язичницька

Печера Язичницька (Печерний монастир; інші назви: Язичеська) — печера, геологічна пам'ятка природи місцевого значення в Україні.

Розташована біля села Монастирок Борщівського району Тернопільської області на високому березі річки Серету.

Пам'ятка[ред.ред. код]

Оголошена об'єктом природно-заповідного фонду рішенням виконкому Тернопільської обласної ради № 870 від 20 грудня 1968. Перебуває у віданні Більче-Золотецької сільради.

Під охороною — печера, вимита у скелі (камінь Довбуша), складена верхньокрейдовими вапняками. Довжина ходів 42 м. Назва — від виявленого у ній храму язичників. Має науково-пізнавальну, естетичну та історичну цінність.

Загальна довжина порожнини становить 42 м.

Історія[ред.ред. код]

Названо за виявленим язичницьким святилищем — давньослов'янським печерним храмом «Язичницька святиня» IX століття.

Пізніше монахи влаштували тут печерний монастир, з вівтарем на східній стіні печери.

У печері існувала невелика дерев'яна церква, яка згоріла у 1530 році. Від колишнього храму залишився великий мармуровий куб, доставлений, імовірно, з Італії, який стояв у захристії для здійснення церковних таїнств, і ікона Богоматері. Сьогодні вони зберігаються в церкві Воздвиження Чесного Хреста.

Розмір гроту становить 9,4 на 4,8 м. Зверху він покритий скельним навісом з великим виносом довжиною 6 м. Кам'яний навіс підтримують три опори з покладених один на одного пласких каменів. Сьогоднішні кам'яні опори влаштовані наприкінці XIX століття Леоном Сапігою замість первісних природних, які руйнувались від часу. Грот, як і звичайний храм, умовно розділений на три частини: притвор, нава і вівтар. Вівтар, як це є зазвичай у церквах, звернений до сходу. За переказами, гра світла і тіней на поверхні каменю нагадала котромусь монаху обличчя з заплющеними очима, яке він потрактував як нерукотворний образ Ісуса Христа. Обвівши видіння фарбою, монахи почали йому поклонятись.

Поруч із гротом лежить великий жертовний камінь язичників, поставлений на кам'яні опори. На камені в пізніші часи вирубано хрест. На жертовнику зберігся рівчак-кровосток.

Як пише у своєму огляді дослідник печер поділля В. Добрянський[1], Одне з перших наукових повідомлень про Язичницьку печеру належить польському досліднику М.Орловичу[2].

Нині відомості про язичницький грот, колишній Василіянський монастир (УГКЦ) та Воздвиженську церкву (УПЦ КП) на цьому місці, широко розтиражовані туристичною і краєзнавчою літературою[3][4].

Світлини[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]