Печера Язичницька

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Печера Язичницька

Печера Язичницька (Печерний монастир) — пам'ятка природи, розташована біля села Монастирок Борщівського району Тернопільської області на високому березі р. Стрипи. Вимита в скелі, складеної верхньокрейдяними вапняками.
Загальна довжина порожнини становить 42 м.
Печера розташована в мальовничому місці на високому лівому березі річки Серет.

Названо за виявленим язичницьким святилищем — давньослов'янським печерним храмом «Язичницька святиня» IX століття.

Пізніше монахи влаштували тут печерний монастир, з вівтарем на східній стіні печери.

У печері існувала невелика дерев'яна церква, яка згоріла у 1530 році. Від колишнього храму залишився великий мармуровий куб, доставлений, імовірно, з Італії, який стояв у захристії для здійснення церковних таїнств, і ікона Богоматері. Сьогодні вони зберігаються в церкві Воздвиження Чесного Хреста.

Розмір гроту становить 9,4 на 4,8 м. Зверху він покритий скельним навісом з великим виносом довжиною 6 м. Кам'яний навіс підтримують три опори з покладених один на одного пласких каменів. Сьогоднішні кам'яні опори влаштовані наприкінці XIX століття Леоном Сапігою замість первісних природних, які руйнувались від часу. Грот, як і звичайний храм, умовно розділений на три частини: притвор, нава і вівтар. Вівтар, як це є зазвичай у церквах, звернений до сходу. За переказами, гра світла і тіней на поверхні каменю нагадала котромусь монаху обличчя з заплющеними очима, яке він потрактував як нерукотворний образ Ісуса Христа. Обвівши видіння фарбою, монахи почали йому поклонятись.

Поруч з гротом лежить великий жертовний камінь язичників, поставлений на кам'яні опори. На камені в пізніші часи вирубано хрест. На жертовнику зберігся рівчак-кровосток.

Як пише у своєму огляді дослідник печер поділля В.Добрянський[1], Одне з перших наукових повідомлень про Язичницьку печеру належить польському досліднику М.Орловичу[2].

В наш час відомості про язичницький грот, колишній Василіянський монастир (УГКЦ) та Воздвиженську церкву (УПЦ КП) на цьому місці, широко розтиражовані туристичною і краєзнавчою літературою[3][4].

Світлини[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]