Полива

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Рідини полив

Поли́ва або глазу́р (нім. Glasur, від Glas — «скло»)[1] — скляниста маса, що складається з оксидів металів.

У виді порошку, змішаного з водою, наноситься на керамічний виріб і згодом обпалюється при значній температурі. Полива може бути прозорою (безбарвною і кольоровою) і непрозорою. Основою поливи є кварц, польовий шпат, каолін. До складу поливи вводять також оксиди металів.

Залежно від способу приготування, глазурі підрозділяються на сирі і фритовані. Сира полива найпростіша: всі компоненти подрібнюють і змішують з водою до певної концентрації полив'яного шлікеру. Для отримання фритованої глазурі компоненти поливи змішують фритують, тобто сплавляють (зазвичай при температурі 1200—1300 °C), унаслідок чого утворюються нерозчинні силікати та інші з'єднання. Після плавлення фриту виливають в ємність з водою, де вона остигає, потім висушують і ретельно подрібнюють у ступі. Розрізняють глазур важко- і легкотопку. Важкотопку поливу застосовують для порцеляни, шамоту, твердого фаянсу. Температура її плавлення 1125—1360 °C. Для майоліки беруть глазур, яка плавиться за температури до 1000 °C. Для декорування виробів з майоліки застосовують також кольорову поливу. Колір досягається введенням у безбарвну поливу оксидів і солей металів. Так, оксид кобальту дає колір від світло- до темно-синього; оксид хрому — зелений, а за наявності олова (стануму) — розовий, червоний; оксид міді використовують для отримання зеленої і червоної глазурі, а також поливи відновного вогню; з'єднання з марганцем дають коричневі, рожеві кольори; оксиди заліза — від жовтого і червоного до коричневого і чорного і т. д.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — 632 с.

Джерела та література[ред. | ред. код]