Поліщук Василь Валерійович
| Василь Поліщук Поліщук Василь Валерійович | ||
|---|---|---|
 Молодший сержант | ||
 | ||
| Загальна інформація | ||
| Народження |
25 серпня 1995 с. Старий Іржавець Оржицької селищної громади на Полтавщині | |
| Смерть |
27 серпня 2022 (27 років) Харківська область (загинув у бою) | |
| Громадянство |
 Україна | |
| Національність | українець | |
| Псевдо | "Газон" | |
| Військова служба | ||
| Роки служби | 2014—2022 | |
| Приналежність |
Україна | |
| Вид ЗС |
 Сухопутні війська | |
| Рід військ |
 Механізовані війська | |
| Формування | ||
| Війни / битви | Російсько-українська війна | |
| Нагороди та відзнаки | ||
| ||
Василь Валерійович Поліщук — молодший сержант Збройних сил України, відзначився у ході російського вторгнення в Україну, учасник російсько-української війни, Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).
Життєпис[ред. | ред. код]
Василь Поліщук народився 25 серпня 1995 року в селі Старий Іржавець Оржицької селищної громади на Полтавщині. У сім'ї він був довгоочікуваним первістком. Після закінчення загальноосвітньої школи в рідному селі в 2013 році разом із сестрою пішов до коледжу в Лубнах здобувати лісогосподарський фах, але з початком Революції Гідності покинув навчання і поїхав до Києва на Майдан. Не маючи досвіду військової служби після закінчення Революція гідності він пройшов 40-денні курси для вступу до батальйону «Дніпро-1». Через кілька місяців служби в антитерористичній операції на сході України перейшов до «Азову» бойовим медиком та переїхав до Маріуполя. Там він познайомився зі своєю першою дружиною, яка, тікаючи від війни, переїхала в Маріуполь з Донецька. У Маріуполі в нього у 2016 році народився син. І саме в районі цього міста військовий отримав своє перше поранення. 7 вересня 2017 року разом з побратимами він пішов на завдання, де його та ще трьох хлопців було важко поранено: множинні осколкові поранення — великий осколок пройшов біля серця і пробив легеню, половину якої видалили. Він відмовився від групи інвалідності: пролікувавшись місяць у клініці, побув вдома десь пів року, а потім вирішив знову повертатися на службу. У 2018 році йому вдалося переконати лікарів та повернувся на військову службу. В цей час він розлучився з першою дружиною. Ніс військову службу в складі 30-ї окрему механізовану бригаду на Житомирщині. На «нулі» він познайомився з другою дружиною Олею, яка теж є бойовою офіцеркою та служить у 30-й бригаді. Василь Поліщук пройшов службу від старшого солдату, згодом отримав звання молодшого сержанта і став головним сержантом взводу. На Звягельщині у нього у 2020 році з'явилася на світ донька Анюта. Також у 2020 році вступив на заочне відділення до Рівного у Національний університет водного господарства та природокористування за спеціальністю історика.
Початок повномасштабного російського вторгнення в Україну Василь Поліщук з побратимами зустрів на позиціях у Донецькій області. 7 квітня 2022 року отримав друге множинне осколкове поранення, однак повернувся до служби, перебував на Харківщині. Загинув 27 серпня 2022 року. Росіяни неочікувано почали атаку — неподалік їхніх позицій вискочив ворожий танк. Василь зреагував миттєво: схопив ручний протитанковий гранатомет і відкрив вогонь, перевівши увагу ворога на себе, поки побратими заправляли снаряди у зброю. Йому вдалося підбити той танк, але, як виявилося, у кущах ховався ще один танк. Цей танк влучив у мужнього воїна прямим попаданням. Він загинув миттєво, але зробив те, що збирався — виграв час для своїх побратимів, які змогли зарядити зброю і дати відсіч росіянам. 30 серпня рідні забрали тіло Василя Поліщука й повезли до Києва на кремацію, як він заповідав. 1 вересня урну з прахом загиблого воїна поховали у рідному селі на Полтавщині[1][2][3][4].
Родина[ред. | ред. код]
У загиблого залишились батьки, дружина та двоє дітей (син Іван, донька Анна), брат та сестра[3].
Нагороди[ред. | ред. код]
- звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (29 вересня 2023, посмертно) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові. Нагороду вручив родині загиблого президент України Володимир Зеленський 13 березня 2024 року, в День українського добровольця[5].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Аріна Кот, Вікторія Бондаренко (29 серпня 2022). Василь Поліщук із Полтавщини поліг на війні з Росією. https://suspilne.media (укр) . Суспільне Новини. Процитовано 28 жовтня 2023.
- ↑ “Яку двіжуху я зібрав!” Пам’яті Василя Поліщука, що пішов на війну після Майдану і загинув у боях за Харківщину. novynarnia.com (укр.). 8 квітня 2023. Процитовано 28 жовтня 2023.
- ↑ а б Олена Сободенюк (13 лютого 2023). Взяв вогонь на себе і загинув, вигравши час для побратимів – сестра загиблого воїна Василя Поліщука збирає підписи. https://suspilne.media (укр) . Суспільне Новини. Процитовано 28 жовтня 2023.
- ↑ Василя Поліщука з Полтавщини посмертно нагородили званням Героя України. ЗМІСТ (uk-UA) . 1 жовтня 2023. Процитовано 28 жовтня 2023.
- ↑ У День українського добровольця ми дякуємо кожному й кожній, хто став на захист Української держави та суспільства – Президент вручив нагороди воїнам.
Джерела[ред. | ред. код]
- Указ Президента України від 29 вересня 2023 року № 668/2023 «Про присвоєння В. Поліщуку звання Герой України »
|
Це незавершена стаття про військового чи військову Збройних сил України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |