Почаївська духовна семінарія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук


Почаївська духовна семінарія
ПДС
Почаевская лавра. Духовная семинария..jpg
Тип духовний навчальний заклад
Розташування Помилка Lua у mw.wikibase.entity.lua у рядку 88: data.schemaVersion must be a number, got nil instead.
Засновано 1994 р.
Ректор єпископ Серафим (Залізницький)
Приналежність УПЦ (МП)
Сайт офіційний сайт

Почаївська Духовна Семінарія — духовний навчальний заклад Української Православної Церкви (Московського патріархату), що здійснює підготовку священнослужителів. Знаходиться на території Почаївської лаври.

Історія[ред.ред. код]

Архімандрит Дамаскін (Малюта)

У 1925 році на території Почаївської лаври за активної підтримки її намісника архімандрита Дамаскіна (Малюти) була заснована монастирська богословська школа з трирічним курсом навчанням, у якій спочатку навчалися послушники і ченці Почаївської лаври. У 1934 році за ініціативи предстоятеля Польської Православної Церкви митрополита Діонісія (Валединського) школа була перетворена у «Православну Чернечо-богословську школу імені преподобного Іова Почаївського при Почаївській лаврі». Щодо створення школи митрополит Діонісій пояснив, що: «зважаючи на значний притік православного народу у святкові дні у Почаєві необхідно, щоб прихожани в храмі мали можливість вознести молитву, могли б чути живе слово пастиря духовного про правду і віру Христову. Для цієї мети необхідно богословські науки поставити в школі по можливості на високому рівні. Вивчення світських наук, розширюючи розумовий кругозір учнів, сприяє до інтенсивнішого сприйняття наук богословських»[1]. Також, намагання дати быльшу освыченысть монахам зумовлювало выдвыдування лаври багатьох наукових і шкільних екскурсій. Дану школу очолював намісник монастиря архімандрит Дамаскін. Його замісником був архімандрит Веніамін (Новіцький). У школі освіту здобували монахи, іноки та послушники. Навчання було розраховане на 6 років. Перші 2 роки присвячувалися вивченню загальноосвітніх наук, а останні 4 - вивченню богословських наук. Навчальний рік тривав 8 місяців – з 1 жовтня по 31 травня. В основному заняття проводилися у вечірній час (по три години на день), бо в школі вчилися здебільшого лаврські монахи та послушники, які були зайняті послушаннями. На протязі тижня у кожному класі проходило 12 уроків, кожен з яких урок тривав 1 годину. Серед предметів були: Священна історія Старого і Нового Завіту, коротка Церковна історія, Аскетика, Віровчення, Моральне богословіє, Патрологія (коротка), Викриття сектантства та унії, Історія Лаври і Польська мова. Навчання велося на високому рівні і користувалося популярністю серед насельників монастиря (були випадки, коли заняття відвідували 80-річні монахи). Це позитивно вплинуло на лаврську братію, яка стала більш освіченою. У 1939 році за підтримки Волинської духовної семінарії чернеча школа випустила перших випускників, але з початком Другої світової війни семінарія була закрита польською владою. Під час Великої Вітчизняної війни школа відновила свою діяльність. У монастирі були організовані пастирські курси, які, незважаючи на військовий час, успішно діяли і готували священнослужителів[2]. З відновленням після закінчення бойових дій контролю Радянського Союзу над Волинню навчальний заклад припинив існування, а у його будівлі у 1960-х розташувався музей атеїзму.

Єпископ Феодор (Гаюн)

У січні 1991 року у Почаївській лаврі були відновлені пастирські курси. Для цього звільнили приміщення колишнього музею атеїзму, а пастирські курси перетворили в Духовне училище з регентським класом. У 1992 році регентський клас перевели у Кременець, у будівлю, де раніше знаходилося Волинське єпархіальне жіноче училище. 4 квітня 1994 року постановою Священного синоду Української православної церкви (Московського патріархату) духовне училище у Почаєві отримало статус семінарії. Першим ректором був призначений єпископ Феодор (Гаюн). У тому ж 1994 році семінарія випустила перших випускників у кількості 18 чоловік[3]. У 1997 році ректором семінарії став викладач Одеської Духовної Семінарії архімандрит Нафанаїл (Крикота). До 1997 року в семінарії загалом налічувалося близько 80 студентів і 18 викладачів. 19 травня 1998 року рішенням Священного Синоду УПЦ при семінарії був відкритий сектор заочного навчання[4]. У травні 1999 року випускники Сергій Сторчевой та Ігор Юрша подали прохання ректорові на розгляд про постриження усіх вихованців 4-го класу в перший ступінь священства - читці. Прохання було задоволене, і в 1999 році у семінарії відбувся перший випуск вихованців-читців. Ця традиція триває і до сьогодення. У 2004 році у семінарії почалося будівництво храму на честь преподобних Іова та Амфілохія Почаївських. 8 вересня 2007 року храм був освячений і з того часу у ньому постійно здійснюються богослужіння. 5 серпня 2016 року ректора семінарії архімандрита Нафанаїла (Крикоту) хіротонісали у єпископа Шумського (вікарія Тернопільської єпархії). 29 сiчня 2016 року Священний Синод призначив єпископа Нафанаїла вікарієм Волинської єпархії з титулом Камінь-Каширський і звільнив його від ректорських обов'язків. Новим ректором було обрано єпископа Серафима (Залізницького) із титулом Шумського єпископа[5].

Ректори[ред.ред. код]

Ректор єпископ Серафим (Залізницький)
  1. Єпископ Феодор (Гаюн) (8 грудня 1992 року - 15 квітня 1997 року)
  2. Єпископ Нафанаїл (Крикота) (15 квітня 1997 року - 29 січня 2016 року)
  3. Єпископ Серафим (Залізницький) (з 29 січня 2016 року)

Архітектура[ред.ред. код]

Будинок семінарії побудований із цегли асиметрично у стилі еклектики і є триповерховим прямокутником (35 м х 17м). У північній частині будівлі на високому рустованому цоколі є прибудова. Будинок семінарії оперізує з трьох сторін замкнений одноповерховий келійний корпус під мансардним дахом. Віконні прорізи за формою є прямокутні, витягнуті арочні та кругові плоскі. Міжярусні карнизи оформлені зубчасто. У споруді поєднані світськість (класичний стиль оформлення з давньослов'янськими мотивами), сакральність (купол у східній частині вальмового даху) та асиметричність елементів декору[6].

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]