Дамаскін (Малюта)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Архієпископ Дамаскін
Дамаскін Малюта.jpg
«Старший єпископ» Української Автономної Православної Церкви
6 червня 1943 — квітень 1944
Попередник: Олексій (Громадський)
Наступник: Пантелеймон (Рудик)
Єпископ Кам'янець-Подільський
1943 — квітень 1944
Церква: Українська Автономна Православна Церква
Попередник: Пімен (Пеґов)
Наступник: Максим (Бачинський)
Єпископ Чернівецький і Буковинський
початок 1941 — червень 1941
Церква: Український екзархат РПЦ
Наступник: Феодосій (Ковернинський)
Єпископ Житомирський
20 серпня 1940 — початок 1941
Церква: Український екзархат РПЦ
Наступник: Антоній (Кротевич)
Намісник Почаївської лаври
1920 — 1931
 
Альма-матер: Варшавський університет
Національність: українець
Народження: 1880 (приблизно)
Чернівці, Герцогство Буковина, Австрійська імперія
Смерть: 1944
Омськ (?)
Дамаскін у Вікісховищі?

Дамаскін (Малюта) (бл. 18801944) — український церковний діяч, православний архієрей.

Жертва сталінського терору.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився майбутній церковний діяч у православній родині в Австро-Угорській імперії на Буковині.

Отримав чудову початкову освіту, володів кількома іноземними мовами. Юнаком виїхав до Житомира, де закінчив Волинську духовну семінарію. Вищу освіту здобув аж в 1928 році, закінчивши Богословський факультет Варшавського університету.

Щодо відомостей про дату народження майбутнього архієрея, то вони досить суперечливі. Дата 22.10.1903, що наводиться в окремих джерелах не відповідає дійсності. На думку переважної більшості дослідників — Дамаскін (Малюта) народився близько 1880 року.

Іночество[ред. | ред. код]

Після закінчення Житомирської семінарії близько 5 років подвизався на Афоні.

1914 року згадується вже як Ієродиякон Почаївської лаври, який розписував тамтешній «Собор Святої Троїці», але зробив мало через війну[1].

З 1920 року як Архімандрит і Намісник очолював братію Почаївської лаври. В той час Лавра опинилася на окупованій Польщею території, і Архімандрит Дамаскін змушений був перейти у клір Польської православної церкви, яка на той час була автономною у складі РПЦ. 1923-го року оголосила себе автокефальною.

З 1921 року обіймав посаду Благочинного усіх монастирів Волинської єпархії. Під час ревіндикації активно відстоював належне православній церкві майно, здебільшого успішно. 1923-го під його контроль був також переданий Яблочинський монастир[2].

Завдяки старанням Дамаскіна у Почаївській лаврі обладнали електростанцію та власний млин. За його ігуменства у Лаврі відкрили притулок для сиріт. Дітей навчали професіям в іконописній та позолотній майстернях, які працювали на потреби всіх православних приходів Польщі. Архімандрит Дамаскін був не тільки талоновитим проповідником, а й вмілим організатором господарського життя монастирів[3].

1931 року Синод ППЦ відсторонив Дамаскіна від посади намісника Почаївської лаври.

Архієрейське служіння[ред. | ред. код]

1939-го р. територію західної України було приєднано до УРСР. Водночас, Дамаскін (Малюта) разом з іншим духовенством увійшли у клір Українського екзархата РПЦ.

20 серпня 1940 року у Москві Патріарший Місцеблюститель Сергій (Старгородський) очолив хіротонію Архімандрита Дамаскіна (Малюту) в Єпископа. При цьому архієрея було призначено на Житомирську кафедру. Під час керування Житомирською єпархією, єпископ Дамаскін проживав у Ковелі.

У червні 1940 Північну Буковину окупували сталінські війська, приєднавши її до маріонеткової УССР. З місцевих парафій утворено Чернівецько-Буковинську єпархію РПЦ Московської патріархії, формально включено до складу Українського екзархату. На початку 1941 єпископа Дамаскіна призначено на захоплену Чернівецьку кафедру РумПЦ. З початком Другої світової війни Північна Буковина знову повернулася до складу Румунії. Владика Дамаскін виїхав у Житомир — в совєцьку зонку окупації. Водночас продовжував носити фіктивний титул — Єпископ Чернівецький і Буковинський.

Того ж року брав участь у єпископському соборі під головуванням Алексія (Громадського) у Почаївській лаврі, на якому було утворено Українську Автономну Православну Церкву.

1943-го р. єпископ Дамаскін очолив єпархію в Кам'янці-Подільському. Фактично з 1941 по 1942 був тимчасово керуючим Вінницькою єпархіїю. У документі про нагородження митрою настоятеля Спасо-Преображенського собору протоієрея Іоанна Кишковського підписавя, як єпископ Кам'янець-Подільський і Вінницький. Приблизно півроку мешкав у Вінниці для того щоб оновити церковне життя. У 19431944 рр. — тимчасово керував Кременецькою єпархією.

Після вбивства Митрополита Алексія (Громадського), 6 червня 1943 на Архієрейському Соборі у Ковелі (на пропозицію єпископа Іова (Кресовича) Дамаскіна Малюту одноголосно обрано першоієрархом Автономної УПЦ й зведено у сан архієпископа. Одночасно архієпископу Дамаскіну надано в управління найбільшу «Волинську єпархію» з місцем перебування у Кам'янці-Подільському. На вимогу німецької адміністрації титул архієпископа в офіційних документах замінено на «старший єпископ»[4].

Сталінський терор[ред. | ред. код]

З новою сталінською окупацією у березні 1944 Кам'янця-Подільського, архієпископ Дамаскін (Малюта) заарештований й відправлений до концтаборів ГУЛАГ СРСР. Ув'язнення відбував на Сірому Клину, під Омськом, де невдовзі й доведений до смерті комуністами.

Див. також[ред. | ред. код]

Буковинські архієреї

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]