Почобут Андрій Станіславович
| Почобут Андрій Станіславович | |
|---|---|
 | |
| Народився |
16 квітня 1973 (51 рік) Велика Берестовиця, Гродненська область, Білоруська РСР, СРСР |
| Країна |
 Білорусь |
| Діяльність | журналіст, письменник |
| Галузь | журналіст |
| Alma mater | Гродненський державний університет імені Янки Купали (1998) |
| Знання мов | білоруська і польська |
| Заклад | Q43012405? і Газета Виборча |
| Членство | Union of Poles in Belarusd |
| Нагороди | |
Андрій Почобут (біл. Андрэй Пачобут, пол. Andrzej Poczobut) (16 квітня 1973, Велика Берестовиця) — білоруський журналіст, публіцист і блогер, активіст Спілки поляків Білорусі. Політичний в'язень Білорусі, в'язень сумління[1][2].
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився 16 квітня 1973 року в місті Велика Берестовиця Гродненської області. Закінчив юридичний факультет Гродненського державного університету імені Янки Купали (1998). Працював викладачем права у Гродненському державному політехнічному коледжі та недержавному технікумі права та бізнесу (1999—2001). З 2002 року займається журналістикою[3].
Працював у гродненських газетах «Пагоня», «Дзень», «Мясцовы час», «Поверх Немна», а також був кореспондентом мінської незалежної газети «Народная воля». Обіймав посаду головного редактора часопису Спілки письменників Білорусі (СПБ) «Magazyn Polski na uchodźstwie». Активний учасник СПБ, до якої належить з початку 1990-х років. Він завжди говорив про необхідність отримання незалежності організації в рамках білоруського законодавства. Зараз він обіймає посаду керівника Головної ради СПБ, організації, не визнаної білоруською владою.
За свою громадсько-політичну та журналістську діяльність неодноразово був затриманий, оштрафований, підлягав адміністративному арешту[4][5].
З 2006 року він є кореспондентом у Білорусі найбільшого польського видання Gazeta Wyborcza.
Належить до опонентів Олександра Лукашенка, якого неодноразово критикував у своїх статтях.
Експерт у справах, пов'язаних з історією спецслужб СРСР та антирадянського збройного опору на території Західної Білорусі, насамперед щодо діяльності Армії Крайової на цих теренах.
Має дружину та двох дітей (доньку та сина).
Переслідування[ред. | ред. код]
Пачобут висвітлював події в Мінську 19 грудня 2010 року, за що суддя Жовтневого суду Мінська Наталя Пратасавицька засудила його до 15 діб арешту. Це був другий вирок для журналіста у тій самій справі — «за участь» у несанкціонованому мітингу. Перший раз Пачобута оштрафували на 1 мільйон 750 тисяч. рублів, але прокуратура опротестувала постанову суду як надто м'яку[6].
18 березня 2011 року Гродненська обласна прокуратура порушила справу проти Андрія Пачобута за образу президента Білорусі (ч. 1 ст. 368 КК РБ). 6 квітня Андрія Пачобута затримали, коли він прямував до Мінська для участі в телемості з представниками Європарламенту. Спочатку його затримали на 72 години, але потім взяли під варту на два місяці[7]. Проти нього була порушена ще одна кримінальна справа — за наклеп на А. Лукашенка[8] (ч. 1 ст. 367 КК РБ).
Експертами слідства щодо текстів А. Пачобута були викладач-філолог Гродненського державного університету Олексій Нікітенко та двоє співробітників відділу ідеології Гродненського облвиконкому — Павло Скрабка (начальник) і Віктор Жалезнякович (відповідальний за роботу зі ЗМІ).
Розгляд справи розпочався 14 червня в суді Ленінського району Гродно і проходив у закритому режимі. 5 липня 2011 року А. Пачобута засуджено до 3 років позбавлення волі з відстрочкою виконання покарання на 2 роки. Суд виправдав журналіста за статтею «Образа президента Республіки Білорусь», але визнав його винним у наклепі.
Того ж дня, 5 липня, А. Пачобута було звільнено в залі суду під підписку про невиїзд (з 6 квітня 2011 року журналіст перебував у слідчому ізоляторі Гродненської тюрми № 1).
Ще одна кримінальна справа (повторне звинувачення в наклепі на главу держави, ч. 2 ст. 367 КК РБ) була порушена проти А. Пачобута влітку 2012 року. 21 червня 2012 року його заарештували вдома у Гродно. Підставою стали замітки А. Пачобута в блозі та його статті на сайтах « Хартія 97» і «Білоруський партизан». 30 червня 2012 року вийшов під заставу[6], а 15 березня 2013 року. другу кримінальну справу проти журналіста закрили за відсутністю складу злочину[6].
23 вересня 2013 року за першою справою його звільнили від відбування умовного покарання. Звільнення відбулося після закінчення дворічного відтермінування[6].
Коли його знову заарештували 25 березня 2021 року, високий представник Європейського Союзу із закордонних справ і політики безпеки Жозеп Боррель засудив цей арешт[9]. У лютому 2023 року Пачобута засудили до 8 років колонії суворого режиму[10].
Нагороди[ред. | ред. код]
Премія журналу ARCHE «За правдиве слово» (Білорусь, 18 січня 2009 р.)
Премія ім Анджея Войцеховського (Польща, 17 листопада 2011 р.)[11]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Журналист, обвиняемый в клевете на Лукашенко, выпущен из тюрьмы
- ↑ Andrzej Poczobut więźniem sumienia Amnesty International (пол.). Amnesty International. 15 квітня 2011. Архів оригіналу за 19 квітня 2011. Процитовано 25 квітня 2011.
- ↑ Хто ёсць хто ў Беларусі / Укладальнікі Л. А. Андросік і інш. — Вільня, 2007. — 256 с. — С.162.
- ↑ Спынен пераслед Саюза палякаў, БУНТ, 12 ліпеня 2007. Архів оригіналу за 15 вересня 2009. Процитовано 13 лютого 2023.
- ↑ Андрэя Пачобута не выпусцілі з турмы забраць жонку з раддому, Вясна, 19 лютага 2010
- ↑ а б в г Андрэй Пачобут. Архів оригіналу за 20 січня 2022. Процитовано 13 лютого 2023.
- ↑ Андрэя Пачобута пакінулі за кратамі, Радыё Свабода, 9 красавіка 2011
- ↑ На Пачобута завялі яшчэ адну крымінальную справу — за паклёп на прэзідэнта, Хартыя 97, 8 красавіка 2011
- ↑ EU Demands Immediate Release Of Andżelika Borys, Andrzej Poczobut, All Political Prisoners (англ.). Хартія 97. 25 березня 2021. Архів оригіналу за 25 березня 2021. Процитовано 25 березня 2021.
- ↑ Польшча — Беларусі: Вызваліце Пачобута — адкрыем пераход «Баброўнікі» (біл.). Новы Час. 23 березня 2023. Процитовано 28 квітня 2023.
- ↑ 2011 | Strona Nagrody Radia ZET im. Andrzeja Woyciechowskiego. www.nagrodawoyciechowskiego.pl (пол.). 23 квітня 2023. Процитовано 29 січня 2024.
Посилання[ред. | ред. код]
|
