Проксеміка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Проксе́міка (англ. Proximity близькість) — область соціальної психології, практичної психології і семіотики, що займається вивченням просторової і тимчасової знакової системи спілкування.

Виступаючи як особлива знакова система, простір і час організації процесу спілкування несуть смислове навантаження, будучи компонентами комунікативної ситуації.

Проксеміка - одна з декількох підкатегорій у дослідженнях невербальної комунікації, яка охоплює  вчення про дотики, кінесику/ кінезику (рухи тіла), вчення про парамови та структуру часу.

Антрополог Едвард Холл (Edward T. Hall) у 1950-х роках, досліджуючи особистісний простір людини в його повсякденній поведінці, позначає цим терміном «аналіз того як людина здійснює спонтанне структурування мікропростору  — міжсуб'єктного простір, організацію простору в своєму житлі, планування міського середовища». Він прийшов до нового розуміння взаємовідносин між людьми. Кожна людина має певну територію, яку вона вважає особистою. Відстань при спілкуванні залежить від багатьох факторів (походження, культура, особисті уподобання). При дуже малій або великій відстані люди можуть відчувати незручність і дискомфорт.

Холл виділяє чотири міжсуб'єктні зони:

  • інтимна (0-0,5 м): інтимна зона поділяється на дві фази: близьку і далеку. Фаза близькості - це фаза зближення, що передбачає повне злиття, коли переважає тактильне сприйняття. Далека фаза інтимної зони передбачає відстань до 45 см. Для деяких культур така відстань дорівнює відстані конфіденційності (в арабських країнах). Вторгнення в інтимну зону сприймається болісно за умови, що сама людина не бажає подібного вторгнення або не контролює його. Зони інтимної дистанції розрізняються залежно від культури. У Західній Європі відстань становить 60 см, в Східній - 45 см, в країнах Середземномор'я - від кінчиків пальця до ліктя [https://helpiks.org/8-88851.html];
  • персональна (особистісна) (0,5 м-1, 2м) - це відстань, в межах якої той, що говорить надає перевагу у спілкуватися з іншими людьми в робочій обстановці, на вечірках;
  • соціальна (1,2 м-3, 65м) - є дистанцію для соціальних контактів формального характеру, наприклад, з незнайомими людьми, на ділових зустрічах [http://pokerbooks.lt/books/novyj-jazyk-telodvizhenij.pdf]. Соціальна зона передбачає взаємодію з малою групою - приблизно від семи до п'ятнадцяти чоловік.[https://helpiks.org/8-88851.html]
  • громадська (3,65 м і більше) -це відстань між співрозмовниками, що перевищує зону, зарезервовану для громадських контактів [http://pokerbooks.lt/books/novyj-jazyk-telodvizhenij.pdf]

Розміри особистісного простору, вторгнення в яке інших людей нами допускається, як показали дослідження Холла, культурно детерміновані (розрізняються для людей різних культур (національностей). Східні культури допускають меншу відстань при спілкуванні, ніж західні.

Підвищення соціальної активності, як правило, супроводжується зменшенням фізичної відстані і взаємною орієнтацією в просторі [https://lpgenerator.ru/blog/2016/08/07/nejromarketing-temnye-patterny-proksemicheskih-vzaimodejstvij/].

В рамках проксеміки вчені займаються проблемами:

впливу дистанції між співрозмовниками на міжособистісне спілкування;

міжкультурних відмінностей проксемної поведінки комунікантів;

екології малих груп, що вивчає проксемну поведінку людей в формальних і неформальних ситуаціях;

впливу щільності населення і натовпу на психічне здоров'я людини (density and crowding);

використання правил просторової організації в віртуальному світі [ https://cyberleninka.ru/article/n/prosodicheskie-i-neverbalnye-harakteristiki-rechi-v-sinhronii-i-diahronii-na-materiale-britanskih-hudozhestvennyh-filmov].

Форми ставлення до простору Виокремлюють 4 форми ставлення людини до простору: • персональний простів • індивідуальна дистанція • територіальність • персоналізація середовища [http://www.medpsy.ru/meds/meds316.php].

Теорія проксеміки на практиці [ Теорія проксеміки використовується при формуванні стратегій придушення. Такі стратегії засновані на свідомому втручанні в інтимну зону людини, щоб зламати її волю до опору. Найуспішніше вторгнення в інтимну зону і придушення волі відбувається у тому випадку, якщо людина не може захиститися. При цьому, крім фізичної, завдається і психічна шкода. Приклад: практика роботи слідчих на допитах з метою натиснути на підозрюваного і «розколоти» його [https://helpiks.org/8-88851.html].

Посилання[ред. | ред. код]