Проривання корпоративної завіси
Підняття корпоративної завіси[1] (або вуалі),[1] в британському, американському праві відома як англ. piercing the corporate veil; alter ego doctrine; alter ego theory[2][3][4] — це ситуація заперечення корпоративної правосуб’єктності компанії, коли відмінність між компанією та особою, яка за нею стоїть, заперечується в тій мірі, в якій це необхідно для вирішення спору, що виникло через те, що правосуб'єктність компанії була лише фасадом[3] (симуляцією,[3] пустою оболокною[3]) або зловживанням. Підняття (пронизування) корпоративної завіси відноситься до ситуації, коли суди визнають недійсною обмежену відповідальність і скасовують її.[5][6] Це правова ситуація в комерційному праві, а особливо в корпоративному праві,[7][8] яка передбачає, що акціонери несуть солідарну відповідальність за борги компанії в певних випадках, чим чітко роз’яснюється її правовий принцип відмови від прав особистості. Таким чином, коли корпоративну завісу піднято, бенефіціари отримують відповідальність незалежної юридичної особи, що є засобом захисту кредиторів від явних зловживань з боку засновників юридичних осіб, які їх контролюють.[1]
У правовій доктрині підняття корпоративної завіси з корпорації розглядається як низка сформованих судовою практикою винятків із принципу самостійності та незалежності корпорації, які пояснюють випадки відмови від ознаки обмеженої відповідальності юридичної особи.[1]
Інші назви, що використовуються: «пронизування корпоративної вуалі»,[9] «зняття корпоративної вуалі»,[10][11]
«підняття корпоративної завіси»,[12][1] «підняття копоративної вуалі»,[3][1] «проривання корпоративної завіси»,[2] «проникнення за корпоративну вуаль»,[8] також англ. «lifting the corporate veil», нім. «Durchgriffshaftung» в німецькому праві, «нід. doorbraak van aansprakelijkheid» — в праві Нідерландів.[2] В роботах різних авторів у правовій літературі використовуються також такі синонімічні поняття: прокол корпоративної вуалі, проникнення за корпоративну оболонку, відкриття корпоративної завіси, «доктрина «обманного використання корпоративної форми».[2]
Корпоративна вуаль — стан, коли акціонери компанії не несуть відповідальність за борги підприємства. Принцип обмеженої відповідальності корпорацій є основою корпоративної вуалі.[1] Така «корпоративна завіса» є бар’єром, що відокремлює юридичну особу від її учасників.[13]
Мета зняття корпоративної вуалі полягає у врегулюванні дисбалансу інтересів, що виникає між учасниками правовідносин внаслідок зловживання обмеженою відповідальністю і автономністю корпорації.[1]
Корпорація наділяється окремою особистістю від своїх членів і пов’язаних сторін (акціонерів, посадових осіб тощо) і стає незалежним суб’єктом прав і обов’язків. Компаніям надається правосуб'єктність, оскільки вони виконують функції, корисні для національної економіки. Таким чином, у випадках, коли корпоративною правосуб’єктністю зловживається або коли корпоративна правосуб’єктність зведена до простої формальності, компанія не виконує функцію, корисну для національної економіки, то у певних випадках визнання формальної незалежності корпорацій може мати наслідки, які суперечать справедливості або коли дії компанії є серйозними порушеннями. У таких випадках ототожнення корпорації з людьми, які стоять за нею (контролюючими акціонерами, менеджерами тощо), призводить до заперечення корпоративної особистості.[8] Це відрізняється від розпуску компанії у тому сенсі, що воно не призводить до припинення права власності.
Таким чином, правосуб'єктність компанії заперечується в обсязі, необхідному для вирішення справи, а компанія та ті, хто за нею стоїть, прирівнюються. Так, Alter ego doctrine є доктриною ототожнення юридичної особи та її членів.[2] Наслідком застосування відмови від правосуб’єктності є те, що сторони за лаштунками (контрольні акціонери, керівники тощо) матимуть ті самі борги, що й борги компанії (позитивний ефект права).
Неправомірна поведінка корпорацій може включати такі зловживання, де, наприклад, відбувається змішування особистих і корпоративних активів або коли йдеться про недостатню капіталізацію під час реєстрації.[5] Суди скасовують обмежену відповідальність і покладають на акціонерів або директорів корпорації особисту відповідальність за дії або борги такої корпорації.[5] Найчастіше це зустрічається в закритих корпораціях.[5]
У різних юрисдикціях США підставами для прориву корпоративної завіси можуть бути випадки, коли корпорація, про яку йдеться, є лише альтер-его або просто інструментом материнської компанії чи її акціонерів; або кіснує надмірний контроль у поєднанні з порушеннями в діяльності корпорації; або корпорація перебуває під впливом і контролем особи, яка є її альтер-его — існує єдність інтересів і власності так, що одне є невіддільним від іншого, а фіктивність окремої юридичної особи уможливлює шахрайство або сприяє несправедливості; або акціонер використовував корпорацію як свого агента для ведення бізнесу в індивідуальній якості; або учасник (учасники) мав намір використати корпорацію для вчинення фактичного шахрайства, а корпорація вчинила фактичне шахрайство насамперед для прямої особистої вигоди відповідача; корпорація використовується для уникнення юридичних обмежень щодо фізичних або корпорацій; або сторона приховує або не розкриває істотний факт, про який їй відомо, інша сторона не знає про цей факт і не має рівних можливостей дізнатися правду, сторона має намір, щоб інша сторона вчинила певні дії, приховуючи або не розкриваючи факт, і інша сторона зазнає шкоди в результаті дій, не знаючи про нерозкритий факт.[5] Загальноприйнятий факт, що майно та відповідальність юридичної особи є відокремленими від фізичної особи, використовується недобросовісними боржниками для уникнення відповідальності перед кредиторами.[2][7] І загалом, кредитори не мають права позову проти корпоративних акціонерів, якщо дотримані всі формальності. Однак, коли компанія створюється шахрайським шляхом з метою уникнення відповідальності, кредитори можуть проникнути крізь корпоративну завісу.[5] У цих випадках суд притягне принципала до відповідальності відповідно до доктрини вищого рівня. Тягар встановлення відповідальності alter ego лежить на позивачі. Хоча законодавство в різних штатах відрізняється, суди, як правило, мають сильну презумпцію проти прориву корпоративної завіси і роблять це лише у випадках серйозних порушень.[5]
Партнери несуть повну відповідальність, якщо юридичну особу компанії було створено таким чином, щоб відволікти від неї обов'язки шляхом створення фіктивних компаній або установ і таким чином компанія є справжнім маскуванням агентів. Зазвичай компанія розглядається як корпоративна юридична особа, яка несе повну відповідальність за борги та є єдиним бенефіціаром кредиту, і країни підтримують цей принцип поділу особистості (принцип, згідно з яким юридична особа є відокремленою від своїх засновників і учасників, і самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, та не відповідає за зобов'язання її учасника[2][3]), але у виняткових ситуаціях юридична особа не враховується, суд скасовує[3] або ігнорує[3][14] корпоративний статус групи акціонерів, посадових осіб і директорів корпорації щодо їхньої обмеженої відповідальності (яка закладена в основу концепції існування юридичної особи[2]) і тоді, через розривання корпоративної завіси, обов'язки юридичної особи змішуються з правами чи обов'язками її власників.[15][10][6]
- ↑ а б в г д е ж и Олександр Банасько, суддя судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. Притягнення до субсидіарної відповідальності у справах про банкрутство. (див. розділ: Доктрина зняття корпоративної вуалі, стор.: 4/31) PDF | supreme.court.gov.ua
- ↑ а б в г д е ж и Махінчук В. М. Piercing the corporate veil (зняття корпоративної вуалі): поняття та зміст доктрини / Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія: Юридичні науки. — 2015. — Вип. 3(1). — С. 136-140. Доступ
- ↑ а б в г д е ж и Карнаух Т. Доктрина "підняття корпоративної вуалі": сутність та перспективи застосування в Україні / Юридична Україна. — 2013. — № 3. — С. 53-60. Доступ
- ↑ Van Thienen, Pablo (2009). Teoría del Alter Ego en la formación de sociedades de capital para eludir impuestos (PDF). CEDEF Law & Finance.
- ↑ а б в г д е ж «Piercing the corporate veil» | Корнелльський університет | www.law.cornell.edu
- ↑ а б Косінова Д., Діденко В. Доктрина «Зняття корпоративної вуалі»: Міжнародний приватно-правовий досвід / Наука і техніка сьогодні № 7(21) (2023). (Стор.: 42) DOI:10.52058/2786-6025-2023-7(21)-36-49
- ↑ а б Руслан Юрченко. Зняття корпоративної вуалі в Україні / Юридична газета online. №12 (718) | 25 червня 2020 | yur-gazeta.com
- ↑ а б в Жорнокуй Ю.М. Доктрина "проникнення за корпоративну вуаль": світовий досвід та сучасні реалії українського правозастосування / Форум права. — 2016. — № 4. — С. 127–132. Доступ
- ↑ Хомко С.В. Відповідальність власників бізнесу і посадових осіб у випадку банкрутства юридичної особи | 01.11.2023 | dominanta-law.com
- ↑ а б Дмитро Балабан. Коли борги ТОВ можуть стати боргами його засновників | 7 березня 2023 | epravda.com.ua
- ↑ Владислав Соколовський. Суди почали активно притягувати власників за борги їхніх компаній. Як працює субсидіарна відповідальність | 02 червня 2021 | forbes.ua
- ↑ Анатолій Єфіменко. Американський досвід очима українця | 12 сiчня 2007 | zn.ua
- ↑ Представники Верховного Суду обговорили питання судової практики у корпоративній сфері | 26 березня 2021 | supreme.court.gov.ua
- ↑ Проникаючи за корпоративну вуаль | Газета «Правовий тиждень»
- ↑ Іванова М.І., Чанцева Т.П. «Зняття корпоративної вуалі»: перспективи застосування в Україні / Теоретичні та практичні проблеми застосування норм цивільного, трудового та господарського права в сучасних умовах: матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. (м. Дніпро, 23 листопада 2018 р.): у 2 ч. — Ч. 1. Погляди теоретиків та практиків. — Дніпро: Вид. Біла К.О., 2018. — С. 152-154. Доступ
- Книги
- Hazen, T. L.; Markham, J. W. (2003). Corporations and Other Business Enterprises. Thomson/West. с. 124—144. ISBN 0-314-26476-0.
- Статті
- Alting, C. (1994–1995). Piercing the corporate veil in German and American law - Liability of individuals and entities: a comparative view. Tulsa Journal Comparative & International Law. 2: 187.
- Berle, Adolf A., Jr. (1947). The Theory of Enterprise Entity. Columbia Law Review. 47 (3): 343—358. doi:10.2307/1118398. JSTOR 1118398.
- Cohn, E. J.; Simitis, C. (1963). 'Lifting the Veil' in the Company Laws of the European Continent. The International and Comparative Law Quarterly. 12 (1): 189—225. doi:10.1093/iclqaj/12.1.189.
- Dewey, John (1926). The Historic Background of Corporate Legal Personality. Yale Law Journal. 35 (6): 655—673. doi:10.2307/788782. JSTOR 788782.
- Hansmann, Henry; Kraakman, Reinier (1991). Toward unlimited shareholder liability for corporate torts. Yale Law Journal. 100 (7): 1879—1934. doi:10.2307/796812. JSTOR 796812.
- Hansmann, Henry; Kraakman, Reinier; Squire, Richard (2006). Law and the Rise of the Firm. Harvard Law Review. 119 (5): 1333—1403. JSTOR 4093574.
- Machen, Arthur W., Jr. (1910). Corporate Personality. Harvard Law Review. 24 (4): 253—267. doi:10.2307/1324056. JSTOR 1324056.