Пушкін Олександр Анатолійович (полковник)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Пушкін (значення).
Пушкін Олександр Анатолійович
Народження30 грудня 1872 (11 січня 1873)
Велике Болдино, Лукоянівський повітd, Нижньогородська губернія, Російська імперія
Смерть1919
Устар-Гардай
ПохованняКраснодар
Країна Російська імперія
ОсвітаЄлисаветградське кавалерійське училище (1897) і Офіцерська кавалерійська школаd (1907)
Званняполковник
Командування14-й драгунський Малоросійський полкd
Війни / битвиПерша світова війна і Громадянська війна в Росії
Нагороди
орден Святого Георгія IV ступеня Орден Святого Володимира IV ступеня з мечами та бантом орден Святої Анни II ступеня з мечами орден Святого Станіслава II ступеня з мечами орден Святої Анни III ступеня з мечами і бантом орден Святого Станіслава III ступеня з мечами та бантом орден Святої Анни IV ступеня

Олександр Анатолійович Пушкін (30 грудня 1872 (11 січня 1873) — весна 1919) — полковник Російської імператорської армії. Учасник Першої світової і Громадянської воєн. Після Жовтневої революції приєднався до Білого руху, служив у Добровольчій армії і Збройних силах Півдня Росії (ЗСПР). Був командиром козачої бригади. Загинув від рук «більшовицьки налаштованих чеченців». Кавалер ордена Святого Георгія 4-го ступеня (1917). Внучатий племінник поета Олександра Пушкіна.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Походження і дитинство

[ред. | ред. код]

Олександр Анатолійович Пушкін народився в селі Велике Болдино Нижегородської губернії[1] 30 грудня 1872 року в родині Анатолія Львовича Пушкіна, який своєю чергою, був сином Льва Сергійовича Пушкіна — брата російського поета Олександра Сергійовича Пушкіна[2]. Крім Олександра, в Анатолія Львовича був ще один син — Лев[ru] (1870—1918), віцегубернатор Оренбурзької губернії (1915—1917), і дві дочки — Віра (1871—1941) і Надія (1875—1898)[1].

Освіту здобув у Імператорському Олександрівському ліцеї[ru][3], однак курсу не закінчив[4].

Служба

[ред. | ред. код]

29 серпня 1893 року вступив на службу в Російську імператорську армію однорічником в 35-й драгунський Білгородський полк[ru]. 13 серпня 1897 року закінчив Військово-училищний курс Єлисаветградського кавалерійського юнкерського училища по 1-му розряду, з підвищенням з вахмістра в корнети (зі старшинством[ru] з 12 серпня 1896 року) і переведенням в 36-й драгунський Охтирський полк. 15 березня 1901 проведений в поручники, зі старшинством з 12 серпня 1900 року, а 1 вересня 1904 року — в штабсротмістри, зі старшинством з 12 серпня того ж року[3][4][5].

Навесні 1907 року закінчив курс Офіцерської кавалерійської школи[ru] з оцінкою «успішно», після чого був зарахований 15 липня 1907 року до постійного складу цієї школи молодшим офіцером (із залишенням у списках 36-го драгунського Охтирського полку). У 1910 році, у зв'язку з пожалуванням офіцерської кавалерійської школи прав Старої гвардії, отримав гвардійське старшинство в чині штабс-ротмістра — з 12 серпня 1908 року. 8 жовтня 1911 призначений помічником завідувача курсу вершників у відділі вершників офіцерської кавалерійської школи. 26 серпня 1912 року проведений в ротмістри (гвардійської кавалерії), зі старшинством з 12 серпня того ж року. З 1 жовтня 1913 року приряджений на 1 рік до 14-го гусарського Мітавського полку[ru] для цензового командування 5-м ескадроном[3][4][5].

У складі Мітавського полку виступив на фронт Першої світової війни. В одному з перших боїв, 30 липня 1914 року під Кельцями, отримав серйозне поранення, для лікування відправлений до Івангородського госпіталю[6]. Після закінчення терміну цензового командування повернувся в полк Офіцерської кавалерійської школи, в лавах якого воював до 1916 року. За відзнаку при стримуванні атаки противника при селі Уміоткі 14 грудня 1914 року був представлений до нагородження Георгіївською зброєю, однак подання не отримало затвердження в Думі[7][8].

22 січня 1916 переведений в 14-й гусарський Мітавський полк з перейменуванням в підполковники армійської кавалерії (22 червня 1917 року старшинство в чині встановлено з 12 серпня 1910 року). 23 лютого 1917 року проведений в полковники, зі старшинством з 28 грудня 1915 року[9]. 2 вересня того ж року призначений командиром 14-го драгунського Малоросійського полку[ru][3]. В ході війни отримав кілька поранень[1].

Після Жовтневої революції приєднався до Білого руху, служив у Добровольчій армії і Збройних силах Півдня Росії. Обіймав посаду командира бригади в кубанській Козачій дивізії ЗСПР[10]. Загинув навесні 1919 року в бою проти «більшовицькі налаштованих чеченців» під містом Устар-Гардай на річці Валерик[ru]. Похований на братському кладовищі в Катеринодарі[1].

Сім'я

[ред. | ред. код]

23 січня 1909 одружився з Катериною[4][10][11] Іванівною Чікіної (22 листопада 1886 — після 1948). Від цього шлюбу мав трьох дітей — Аллу (нар. 1910[4], у 1948 році з чоловіком емігрувала до Венесуели), Олександра (нар. 1911/1912[4], у 1941 році вступив до лав німецької армії і в тому ж році убитий в бою з РСЧА на території Естонії), і Ірину (молодша дитина). З 1919 по 1944 роки Катерина Іванівна жила разом з дітьми на території балтійських країн. Станом на 1948 рік разом з молодшою донькою перебувала у таборі для переміщених осіб у Ашаффенбурзі (Баварія). Подальша доля вдови полковника Пушкіна невідома[2][11].

Нагороди

[ред. | ред. код]

Олександр Анатолійович був нагороджений наступними нагородами[3]:

  • орден Святого Станіслава 3-го ступеня (найвищий наказ 13 травня 1907);
  • орден Святого Станіслава 2-го ступеня з мечами (найвищий наказ 10 червня 1915);
  • орден Святого Володимира 4-го ступеня з мечами і бантом (найвищий наказ 12 листопада 1915);
  • орден святої Анни 4-го ступеня з написом «За хоробрість» (наказ командувача 4-ю армією, затверджений найвищим наказом 16 грудня 1915);
  • мечі і бант до ордену Святого Станіслава 3-го ступеня (наказ командувача 10-ю армією, затверджений найвищим наказом 21 червня 1916);
  • орден святої Анни 3-го ступеня з мечами і бантом (наказ головнокомандувача арміями Північно-Західного фронту, затверджений найвищим наказом 4 листопада 1916);
  • орден святої Анни 2-го ступеня з мечами (наказ головнокомандувача арміями Північно-Західного фронту, затверджений найвищим наказом 4 листопада 1916);
  • орден Святого Георгія 4-го ступеня (наказ по армії і флоту 8 жовтня 1917)[12].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г Бессонова, 2000.
  2. ↑ а б Фридкин, 1999, с. 208.
  3. ↑ а б в г д Пушкин Александр Анатольевич. (рос.) // grwar.ru — Російська імператорська армія в Першій світовій війні.
  4. ↑ а б в г д е Список (по старшинству в чинах) генералам, штаб и обер-офицерам и классным чиновникам Офицерской кавалерийской школы. К 10 января 1914 года // РГВИА. Ф. 408. Оп. 1. Д. 9361. Л. 13 об. — 14.
  5. ↑ а б Список (по старшинству в чинах) генералам, штаб и обер-офицерам и классным чиновникам 14-го гусарского Митавского полка. К 1 января 1914 года // РГВИА. Ф. 408. Оп. 1. Д. 197. Л. 13 об. — 14.
  6. ↑ Список воинских чинов 14-го гусарского Митавского полка, убитых, пропавших без вести и взятых в плен неприятелем, а также раненых и контуженых, с 20 июля по 9 августа 1914 г. / РГВИА. Ф. 16196. Оп. 1. Д. 1000. Л. 1 об. — 2.
  7. ↑ Наградной лист полка Офицерской кавалерийской школы ротмистра Александра Пушкина // РГВИА. Ф. 2048. Оп. 2. Д. 109. Л. 105—109.
  8. ↑ Представления о награждении Георгиевским оружием… // РГВИА. Ф. 2048. Оп. 2. Д. 109. Л. 528.
  9. ↑ Дополнение к приказу армии и флоту о военных чинах сухопутного ведомства 4 марта 1917 года (утверждено 23 февраля 1917 года). — С. 10.
  10. ↑ а б Волков, 2004, с. 435.
  11. ↑ а б Бессонова, 2003.
  12. ↑ Шабанов В. М. Военный орден Святого Великомученика и Победоносца Георгия. Именные списки 1769—1920. (Биобиблиографический справочник). — М.: Русскій міръ, 2004. — С. 715. — 3000 экз. — ISBN 5-89577-059-2

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Волков С. В.[ru]. Офицеры армейской кавалерии: Опыт мартиролога. — Москва : Русский путь, 2004. — С. 435. — ISBN 5-85887-191-7.
  • Фридкин В. М.[ru]. Дорога на Чёрную речку. — Москва : Вагриус, 1999. — 448 с. — ISBN 5-7027-0932-2.
  • Бессонова А. М. Родословная роспись потомков А. П. Ганнибала, прадеда А. С. Пушкина. — Санкт-Петербург : Бельведер, 2000. — С. 166.
  • Бессонова А. М. Прадед Пушкина Ганнибал и его потомки: Очерки. Родословная роспись / Науч. ред. А. В. Терещук, М. Н. Яковлев, Е. С. Петрова. — Санкт-Петербург : Бельведер, 2003. — С. 328. — ISBN 5-9259-0041-3.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Пушкін_Олександр_Анатолійович_(полковник)&oldid=38207301