Південношведська височина

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Південношведська височина
56°58′ пн. ш. 14°33′ сх. д. / 56.967° пн. ш. 14.550° сх. д. / 56.967; 14.550Координати: 56°58′ пн. ш. 14°33′ сх. д. / 56.967° пн. ш. 14.550° сх. д. / 56.967; 14.550
Країна  Швеція
Тип нагір'я
Південношведська височина. Карта розташування: Швеція
Південношведська височина
Південношведська височина
Південношведська височина (Швеція)
Мапа
Вид з висоти на ферми та ліс у муніципалітеті Ідре
Лісистий ландшафт Південношведського нагір’я, вид зі Скуругатта в муніципалітеті Екше

Південношведське нагір'я або Південношведська височина (швед. Sydsvenska höglandet) — горбиста місцевість, що охоплює значні частини Йоталанду на півдні Швеції. За винятком відсутності глибоких долин, ландшафт схожий на рельєф Норрланда[en], що знаходиться далі на північ у Швеції.[1] У центрально-східній частині нагір'я міститься близько тридцяти вузьких каньйонів, які місцеві називають скурусами.[2]

Значна частина нагір'я лежить вище 200 м над рівнем моря, а навколо нагір'я є великі території, висота яких перевищує 100 м над рівнем моря. Нагір'я знаходиться головним чином у Смоланді , але охоплює також великі ділянки у Сконе, Галланді, Вестерйотланді, Естерйотланді і Блекінге.[3] Найвища точка знаходиться на висоті 377 м над рівнем моря[4]

Історія[ред. | ред. код]

Південношведське нагір’я було заселене ще з Північної кам’яної доби, про що свідчать знахідки кам'яних ящиків.[5] Під час скандинавської бронзової доби (бл. 1700–500 рр. до н. е.) відбулося значне розширення сільськогосподарських угідь на височині. Ґрунти, створені на валунній глині, були розчищені, а потім створені каїрни.[5][6] Іншими періодами експансії сільського господарства є римська залізна доба і високе середньовіччя (бл. XIII століття).[6]

Погані ґрунти створювали значні труднощі для сільського господарства на височині.[5] Багато покинутих полів зараз вкриті лісом. Залишки занедбаних полів можна розпізнати на високогір’ї за характерними купами каміння, зробленими під час розчищення ділянок для культивації.[5]

Клімат[ред. | ред. код]

Клімат на заході височини вологіший, ніж на сході. Це пов’язано з орографічними опадами, спричиненими південно-західним вітром, який приносить вологе повітря на височину.[7] Озеро Соммен розташовано у північно-східній частині височини де відносно низька вологість та низька кількість опадів..[8] Місячний рекорд опадів для Смоланда — 347 мм, зареєстровано в Юнгбю, в південно-західній частині нагір'я, у серпні 1945 року.[7]

У січні середньодобова температура на височині падає приблизно до -5°C, що подібно до температури Дальсланду або Уппланду, що знаходяться значно північніше. У липні середня денна температура досягає лише близько 14°C, що можна порівняти з Йоккмокком на Полярному колі. Річна середньодобова температура нижче 5°C, що можна порівняти з Естерсундом, що на 750 км північніше. Хоча снігопади зазвичай відбуваються з кінця жовтня до початку травня, у Спінкабу снігопад спостерігався 30 вересня 1995 (12 см) і 14 червня 1982 (7 см). Оскільки лише три місяці середньодобова температура перевищує 10 °C, клімат кваліфікується як субарктичний.[9][10] Зима часто є найдовшим сезоном, на височині вона триває з середини листопада до кінця березня.

Південношведське нагір’я має менше штормів, ніж південне та західне узбережжя Швеції, але шторми все одно можуть бути дуже руйнівними.[7] Циклон Гудрун[en] 2005 року був особливо сильним, завдавши значної шкоди лісам у південно-західній частині височини.[7][11] Ялини особливо постраждали від Гудрун, тоді як інші дерева з розвиненішою кореневою системою почувалися краще.[11] Пошкодження посилилися посадкою ялин і практикою суцільних рубок, у результаті чого багато дерев залишалися відкритими для вітру.[11] Гудрун також спричинив відключення електроенергії та виведення з ладу телекомунікаційної інфраструктури на височині.[7][11]

Геологія[ред. | ред. код]

У центрі мапи позначена Південношведська височина

Геологічно височина є верхівкою Південношведського купола[4]. Південношведський купол кілька разів опускався і підіймався внаслідок епеїрогенних рухів[en] у фанерозої. Купол мав періоди опускання, а відкладення в осадових породах чергувалися з періодами вивітрювання та формуванням пенепленів і горбистого рельєфу. Субкембрійський пенеплен[en] пізнього неопротерозойського віку є одним найдавніших з суходолів. Він охоплює східний і північний фланги купола та його пасмо, де він зруйнований[12][13], Субмезозойський горбистий рельєф покриває південну та західну околиці купола, приблизно відповідаючи провінціям Галланд, Блекінге та північно-східне Сконе. Наймолодшою ​​чітко вираженою поверхнею є пенеплен Південний Смоланд[en], який утворився в неогені.[12] У деталях Південношведський купол має форму п’ємонттреппену[en] або сходів з ерозованих поверхонь. Зверху вниз рівні:[14]

  • пасмові та підняті частини субкембрійського пенеплена;
  • пенеплен 300 м над рівнем моря;
  • пенеплен висотою 200 м над рівнем моря, що містить різноманітні інзельберги[13];
  • пенеплен Південний Смоланд (175–125 м над рівнем моря)
    • поверхня 100 м над рівнем моря, яка є частиною пенеплену Південний Смоланд

Пізньокайнозойське підняття купола попередньо пов’язане з напругами стиснення в дальній зоні, які підняли регіон у вигляді гігантської антиклінальної літосферної складки. Таким чином, він схожий на підняті пасивні окраїни[en], такі як Скандинавські гори або гори Західної та Східної Гренландії.[15]

Останній льодовиковий період і дегляціація[ред. | ред. код]

Під час останньої дегляціації Віслинського льодовикового щита Південношведська височина була місцем дивергенції льодового потоку.[16] Дегляціація південної Швеції була відносно повільною зі швидкістю відступу льоду менше ніж 150 м/рік. Відступ кілька разів переривався невеликим просуванням льодовика. Ці зміни призвели до утворення серії кінцевих моренних систем.

Зараз різні озера на Південношведській височині містять планктонні види ракоподібних, які є реліктами з того часу, як Віслинський льодовиковий щит відступив з цієї території приблизно 12 000 років тому.[17][18] Озеро Соммен цікаво тим, що в ньому є три види льодовикових реліктових ракоподібних: Pallasea quadrispinosa, Mysis affinis і Limnocalanus macrurus. Проте в озері немає найпоширенішого реліктового ракоподібного, знайденого в озерах південної Швеції, Mysis relicta.[17]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Lundqvist, Jan (1969). Landskapet. У Lundqvist, Magnus (ред.). Det Moderna Sverige (швед.). Bonniers. с. 64—67.
  2. ↑ Olvmo, Mats (2006). Skuruna i Småland. Geologiskt Forum (швед.). 50: 8—11. Процитовано 22 квітня 2019.
  3. ↑ Åkerhielm, Erik (1912). Sydsvenska höglandet. Geografien i skildingar och bilder (швед.). Lund. с. 49—90. Процитовано 7 червня 2015.
  4. ↑ а б Lidmar-Bergström, Karna; Bonow, Johan M.; Japsen, Peter (2013). Stratigraphic Landscape Analysis and geomorphological paradigms: Scandinavia as an example of Phanerozoic uplift and subsidence. Global and Planetary Change. 100: 153—171. Bibcode:2013GPC...100..153L. doi:10.1016/j.gloplacha.2012.10.015.
  5. ↑ а б в г Kulturspår på sydsvenska höglandet. Skogskunskap (швед.). 6 листопада 2016. Архів оригіналу за 14 травня 2019. Процитовано 10 травня 2019.
  6. ↑ а б Lagerås, Per (2013). Agrara fluktuationer och befolknings-utveckling på sydsvenska höglandet tolkade utifrån röjningsrösen. Fornvännen (швед.). 108 (4): 263—277.
  7. ↑ а б в г д Smålands klimat. SMHI (швед.). 16 січня 2018. Процитовано 10 травня 2019.
  8. ↑ 4. östra Götalands sprickdals- och eklandskap. Skogliga naturvärdesregioner för södra Sverige [Forest biodiversity regions in southern Sweden] (PDF) (Звіт) (швед.). Södra. 2015. с. 66. Архів оригіналу (PDF) за 23 квітня 2018. Процитовано 13 жовтня 2023.
  9. ↑ Tidiga snöfall i Sverige. Процитовано 24 лютого 2016.
  10. ↑ Sena snöfall i Sverige. Процитовано 24 лютого 2016.
  11. ↑ а б в г Skogsskador efter Gudrun. SMHI (швед.). 8 липня 2015. Процитовано 10 травня 2019.
  12. ↑ а б Japsen, Peter; Green, Paul F.; Bonow, Johan M.; Erlström, Mikael (2016). Episodic burial and exhumation of the southern Baltic Shield: Epeirogenic uplifts during and after break-up of Pangaea. Gondwana Research. 35: 357—377. Bibcode:2016GondR..35..357J. doi:10.1016/j.gr.2015.06.005.
  13. ↑ а б Lidmar-Bergström, Karna. Sydsvenska höglandet. Nationalencyklopedin (швед.). Cydonia Development. Процитовано 30 листопада 2017.
  14. ↑ Lidmar-Bergström, Karna; Olvmo, Mats; Bonow, Johan M. (2017). The South Swedish Dome: a key structure for identification of peneplains and conclusions on Phanerozoic tectonics of an ancient shield. GFF.
  15. ↑ Japsen, Peter; Chalmers, James A.; Green, Paul F.; Bonow, Johan M. (2012). Elevated, passive continental margins: Not rift shoulders, but expressions of episodic, post-rift burial and exhumation. Global and Planetary Change. 90—91: 73—86. Bibcode:2012GPC....90...73J. doi:10.1016/j.gloplacha.2011.05.004.
  16. ↑ Lundqvist, Jan; Lundqvist, Thomas; Lindström, Maurits; Calner, Mikael; Sivhed, Ulf (2011). Svekokarelska Provinsen. Sveriges Geologi: Från urtid till nutid (швед.) (вид. 3rd). Spain: Studentlitteratur. с. 515. ISBN 978-91-44-05847-4.
  17. ↑ а б Kinsten, Björn (2010). De glacialrelikta kräftdjurens utbredning i södra Sverige (Götaland och Svealand) (PDF) (Звіт) (швед.). № 2010/7. Länsstyrelsen Blekinge län. с. 1—19. Процитовано 19 квітня 2019.
  18. ↑ Stroeven, Arjen P; Hättestrand, Clas; Kleman, Johan; Heyman, Jakob; Fabel, Derek; Fredin, Ola; Goodfellow, Bradley W; Harbor, Jonathan M; Jansen, John D; Olsen, Lars; Caffee, Marc W; Fink, David; Lundqvist, Jan; Rosqvist, Gunhild C; Strömberg, Bo; Jansson, Krister N (2016). Deglaciation of Fennoscandia. Quaternary Science Reviews. 147: 91—121. Bibcode:2016QSRv..147...91S. doi:10.1016/j.quascirev.2015.09.016.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Південношведська_височина&oldid=41766402