Скандинавські гори

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Скандинавські гори
E6, Kviturfjellet & Veikdalsisen, 2011 June.jpg
Країна Норвегія, Швеція, Фінляндія
Довжина 1700[1] км, у північно-східному керунку
Ширина 320[1] км
Найвища точка Гальхепігген[2]
 - розташування 61°38′11″ пн. ш. 08°18′45″ сх. д. / 61.63639° пн. ш. 8.31250° сх. д. / 61.63639; 8.31250, поблизу містечка Лом, Опплан, Норвегія
 - висота 2469 м
Скандинавські гори
Скандинавські гори

Скандина́вські го́ри — гірський масив, що перетинає Скандинавський півострів, протяжністю близько 1700 км а шириною — до 1320 км. Західні схили гір круто уриваються у Північне море і Норвезьке море, формуючи норвезькі фьорди в напрямку на північний схід, до кордону з Фінляндією вони зникають. На півночі гори є кордоном між Норвегією,Швецією і Фінляндією, але їхня висота несуттєва.

Висота гір порівняно невелика. Найвища точка — гора Гальхепігген (норв. Galdhøpiggen), 2469 м, розташована в південній частині Норвегії. Найвища точка на території Швеції — гора Кебнекайсе (швед. Kebnekaise), 2111 м. Рельєф згладжений діяльністю древніх льодовиків. Сучасні льодовики скандинавських гір є одними з найбільш потужних в материковій Європі.

Комбінація північного розташування і вологості від Північної Атлантики викликала утворення крижаних полів і льодовиків разом з крутими схилами гір створюють захоплюючі і драматичні краєвиди.

Льодовики[ред.ред. код]

Рельєф Скандинавських гір був значною мірою згладжений діяльністю стародавніх льодовиків. В сучасному рельєфоутворенні провідну роль відіграє водна ерозія, а у верхньому (нівальному) поясі гір — також діяльність снігу і льоду. Характерні найбільші в материковій Європі сучасні льодовики переважно скандинавського (щитоподібного) типу. Загалом у Скандинавських горах більше 2400 льодовиків загальною площею 3050 км².

Основні райони заледеніння: Юстедальсбре, Ютунхеймен, Свартісен (Норвегія), Сарек і Кебнекайсе (Швеція).

Геологічна будова[ред.ред. код]

Скандинавська гірська система сполучена з горами Шотландії, Ірландії і горами східної частини Північної Америки. Геологи вважають, що всі вони сформували єдиний ряд до розриву давнього суперконтиненту Панагея. Ці гори — залишки Каледонських гір, багато геологів вважають, що це найбільший гірський масив в історії.

Фауна і флора[ред.ред. код]

Схили гір покриті тайговими лісами, чагарниками, торф'яниками, а також гірською тундрою і луками.

Серед тварин поширені олень, лось, вівцебик та інші.

Корисні копалини[ред.ред. код]

Присутні родовища руд заліза, міді, титану, піриту.

Ліси Скандинавських гір використовуються у господарських потребах скандинавських країн, передусім Швеції[3].

Туризм[ред.ред. код]

Заповідні території[ред.ред. код]

У Скандинавських горах створено багато національних парків, зокрема:

Окрім того, є численні заповідники.

Лижний спорт[ред.ред. код]

У горах Скандинавії природний сніг лежить з листопада по квітень, тому лижні курорти цих країн дуже популярні серед європейських туристів. Найвідоміші лижні курорти: у Фінляндії — Хімос, Тахко, Вуокатті, Колі, Леві, Рука, Юлляс, у Швеції — Оре, Селен, Ідре, у Норвегії — Хемседал, Трюсіл, Квітфьоль, Хафьоль, Гейло, а також інші.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Lindström, Maurits. «fjällkedjan» (Swedish). Nationalencyklopedin. http://www.ne.se/fjällkedjan. Процитовано 18 July 2010. 
  2. «Galdhøpiggen» (Swedish). Nationalencyklopedin. http://www.ne.se/galdhöpiggen. Процитовано 18 July 2010. 
  3. А. В. Кий. З досвіду лісозаготівель Швеції // Науковий вісник НЛТУ України: Збірник науково-технічних праць. — Львів : НЛТУ України. — 2006. — Вип. 16.7.

Література[ред.ред. код]

  • Скандинавські гори // УСЕ: Універсальний словник-енциклопедія
  • Р. А. Ерамов. Скандинавские горы // Большая советская энциклопедия. — М.: Советская энциклопедия. 1969–1978.
  • Скандинавские горы // Словарь современных географических названий. — Екатеринбург: У-Фактория. Под общей редакцией акад. В. М. Котлякова. 2006.
  • Скандинавские горы // География. Современная иллюстрированная энциклопедия. — М.: Росмэн. Под редакцией проф. А. П. Горкина. 2006.