Дегляціація

Дегляціація — процес звільнення суші і морських акваторій від покриву налягаючих і плавучих льодовиків^[1]. Остання велика дегляціація, як вважають більшість дослідників, була пов'язана зі скороченням обсягу та площ пізньоплейстоценового заледеніння і відбувалася між 17 і 10 тисяч років.

Залежно від будови підльодовикового ложа, механізми дегляціаціі можуть бути різними:

Дегляціація може відбуватися фронтально, тобто йти шляхом поступового відступання країв активних льодовикових покривів і кінців гірських льодовиків.
Дегляціація може бути ареальною і буде полягати в омертвінні великих частин льодовикових покривів або долинних льодовиків і їх загальному потоншенні (тобто — танення зверху, розпад на брилі мертвого льоду і таке інше).
Дегляціація також може бути розсікаючою. При такому механізмі провідна роль належатиме спуску льоду в океан через крижані потоки (особливо, як підкреслює М. Г. Гросвальд, прискорюється при сьордж ах — ан. glacial surge), розвитку бухт серед айсбергів, їх відступлення до верхів'їв подледнікових жолобів і розчленування льодовикових покривів на «смуги» ізольованих залишкових льодовиків.

Столовий айсберг, що відколовся від шельфового льодовика Росса в Західній Антарктиді. Отелення айсбергів - головна стаття дегляціації покривних льодовиків. Січень 2001 року.
Процес дегляціації гірничо-долинних льодовиків через механізм айсбергового отелення. Крижаний острів, що відколовся від льодовика Петермана (Petermann Glacier) в північно-західній Гренландії, 5 серпня 2010 року
Фронтальна дегляціація західноантарктичного льодовикового покриву. Оголена перероблена заледенінням скельна прильодовикова поверхню.

Перший спосіб характерний як для рівнинних територій, так і для гірських країн. Ареальна дегляціація властива, головним чином, територіям, на яких суша чергується з внутрішніми морями, або для суші зі складною гірничо-долинною орографією (наприклад, Байкальський регіон (Байкальська рифтова зона) і взагалі — гори Південного Сибіру, для яких характерне поєднання високих гірських хребтів і глибоких міжгірських западин. Нарешті, третій тип дегляціаціі характерний для континентальних шельфів.

Загалом, у науковій літературі часто не робиться відмінностей між термінами «дегляціація» і «деградація заледеніння». У зміст останнього терміну також вкладається процес загального спаду і відмирання заледеніння при тривалому погіршенні гляціокліматичних умов. Такі ж явища мають місце і при деградації «морських» льодовиків, однак, як зауважує М. Г. Гросвальд, провідну роль в цьому процесі відіграють лінії перекриття крижаних потоків, їх сьорджі, спуск льоду в океан, формування та відступ бухт отелення і т. д. Таким чином, обидва терміни можливо вважати синонімами.