Північ — Південь

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

«Північ — Південь» (NS) — міжнародний транспортний коридор.

Покликаний забезпечити транспортний зв'язок між країнами Балтії та Індією через Іран.[1]

Основними переваги МТК «Північ — Південь» перед іншими маршрутами (зокрема перед морським маршрутом через Суецький канал) називаються: скорочення в два і більше рази відстані перевезень, а також зниження вартості перевезення контейнерів у порівнянні з вартістю транспортування по морському шляху.[2]

Країни-учасники[ред. | ред. код]

1999 року група індійських, іранських та російських транспортних фірм підписали генеральну угоду про експортно-імпортне транспортування контейнерів по міжнародному транспортному коридору Шрі-Ланка — Індія — Іран — Каспійське море — Росія.[3] Угода визначала організацію цього транспортування, відповідальність учасників, приблизні внески та терміни проходження вантажів в 20 і 40-футових контейнерах.[3]

12 вересня 2000 року під час другої Євроазіатської конференції з транспорту в Санкт-Петербурзі було підписано міжурядову угоду про створення коридору «Північ — Південь».[2] Країнами-учасницями стали Росія, Іран та Індія.[2] У лютому 2002 року Державна Дума РФ і Рада Федерації РФ прийняли Федеральний Закон про ратифікацію Угоди про міжнародний транспортний коридор «Північ-Південь».[3] У травні 2002 року в Санкт-Петербурзі міністрами транспорту країн-учасниць було підписано протокол про офіційне відкриття коридору.[2]

У період з 2000 по 2002 року по коридору були направлені сотні індійських контейнерів.[3] Перевезення здійснювалися групою фірм у складі ірано-індійської фірми «Іран-Хенд» та змішаної ірано-російської компанії «Ірсотр», за участю фірми-координатора «Реджі».[4] Практика показала, що час перевезення контейнерів від порту Бендер-Аббас на узбережжі Перської затоки до порту Ензелі на Каспійському морі становило 4 дні з урахуванням митних формальностей.[4] Час перевезення від Бендер-Аббаса становило 13 днів.[4]

Проте надалі, зважаючи на багато технічних складнощів, контейнерні перевезення по коридору «Північ-Південь» обмежилися маршрутом Росія — Іран — Росія.[3] Перевезення контейнерів з Індії через Астрахань були заморожені.[3] Проте проект, як і раніше, залишався привабливим та пізніше до договору приєдналися Азербайджан, Вірменія, Білорусь, Казахстан, Оман, Сирія.[2] Подали заявки на приєднання Туреччина та Україна.[2]

Останнім часом однією з найбільш активних країн-учасниць є Казахстан. Для якої маршрут Північ — Південь дозволяє переорієнтувати експортні поставки через територію Росії та Чорне море в країни Перської затоки. Однак для Казахстану цільовим вантажем є не контейнери, а зерно.

Опис[ред. | ред. код]

Товарний ринок оцінюється в 25-26 млн тонн до 2015 року.[2] Очікується, що будівництво залізничної ділянки між Іраном та Азербайджаном скоротить на 13…20% обсяг російського зовнішньоторговельного транзиту вантажів через Туреччину (включаючи водний шлях Босфор — Мармурове море — Дарданели).[5] На території Росії стрижневим напрямком розвитку транзитних та зовнішньоторговельних вантажопотоків у рамках коридору «Північ — Південь» є залізничний напрям Бусловская — Санкт-Петербург — Москва — Рязань — Кочетовка — Ртіщево — Саратов — Волгоград — Астрахань протяжністю 2513 км.[2]

Маршрути прямування вантажів[ред. | ред. код]

Коридор передбачає три основних маршруту проходження вантажів щодо Каспійського моря:[2]

  • Транскаспійський: через порти Астрахань, Оля, Махачкала. 2004 року була побудована залізнична гілка до порту Оля.
  • Східний: пряме залізничне сполучення через Казахстан, Узбекистан та Туркменістан з виходом на залізничну мережу Ірану за чинним прикордонним переходом Теджен — Серахс. Договір про будівництво дороги в обхід Узбекистану підписаний 2007 року, відкриття заплановане на 2013 рік.
  • Західний: напрямок Астрахань — Махачкала — Самур, далі по території Азербайджану до планованої прикордонної станції Астара. По території Ірану транзит повинна забезпечувати майбутня лінія Астара — Решт — Казвін. відкриття заплановане на 2013 рік.

Транскаспійський[ред. | ред. код]

З російського боку маршрут проходить через порти Астрахань, Оля, Махачкала.

Будівництво залізничної гілки до порту Оля розпочалося 1 жовтня 2003 року.[6] Рух було урочисто відкрито 28 липня 2004.[6] У першому півріччі 2010 року в порт Оля прибуло 5700 вагонів вантажу для відправки в Іран.[6]

З іранської сторони маршрут проходить через порти Анзалі, Амірабад та Ноушехр.

Східний[ред. | ред. код]

Східний маршрут являє собою пряме залізничне сполучення. Стара його гілка проходить через Каракалпакию (Казахстан, Узбекистан, Туркменістан) з виходом на залізничну мережу Ірану з прикордонного переходу Теджен — Сарахс. Перестановка вагонів здійснюється на станції Сарахс.[7]

Нова гілка через Болашак (безпосередньо з Казахстану в Туркменістан) побудована 2014 року і виходить на Іран з прикордонного переходу Етрек — Горган.

Західний[ред. | ред. код]

По західній гілці коридору маршрут проходить за напрямком Астрахань — Махачкала — Самур, далі по території Азербайджану до планованої прикордонної станції Астара. По території Ірану транзит повинна забезпечувати нова лінія Астара — Решт — Казвін. Станом на березень 2011 року завершувалося відсипання залізничного полотна на ділянці Казвін — Решт.[8] Станом на жовтень 2012 року, влада Ірану обіцяє відкрити рух по лінії в червні 2013 року.[9]

Рух вантажів від Самура за існуючим маршрутом через території Азербайджану та Вірменії з виходом в Іран через прикордонну станцію Джульфа заблоковано з політичних мотивів. В 2009 році у Вірменії була створена «Дирекція з будівництва залізниці Північ-Південь», яка відповідальна за будівництво та пошук джерел фінансування будівництва дороги між Вірменією та Іраном.[10] Угода про будівництво дороги підписана 29 січня 2013, одним з інвесторів стане дубайська інвестиційна компанія «Rasia»[11].

Критика[ред. | ред. код]

Nuvola apps kview.svg Зовнішні зображення
Searchtool.svg Міжнародний транспортний коридор «Північ — Південь»

Основними недоліками міжнародного коридору «Північ — Південь» називають відсутність між Росією та Іраном прямого залізничного сполучення та повільна робота митниці в російських портах.[12]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Как сделать транспортный коридор Север-Юг привлекательным. Виртуальна таможня. 07.11.06. Архів оригіналу за 2012-07-28. Процитовано 2011-04-15. 
  2. а б в г д е ж и к Международный транспортный коридор «Север-Юг». Транспортные коридоры. ОАО РЖД. Процитовано 2014-08-25. 
  3. а б в г д е Индийские эксперты проведут оценку готовности Астрахани к транзиту по коридору «Север-Юг». PortNews. 2014-08-24. Процитовано 2014-08-26. 
  4. а б в Новое дыхание проекта «Север – Юг»: от Балтики до Персидского залива. ТПП-Информ. 2014-09-09. Процитовано 2014-09-11. 
  5. Чичкин, Алексей (№676 от 21.10.2008). Закавказский рельс. Российская Бизнес-газета. Процитовано 2011-04-15. 
  6. а б в Шесть лет назад в Астраханском регионе было открыто движение поездов по новой железнодорожной ветке «Порт Оля — Яндыки», privzd.rzd.ru
  7. Развитие железнодорожного транспорта, railway.gov.tm
  8. Рустамов, Эльшан (24.03.2011). Продолжается строительство железной дороги между Ираном и Азербайджаном. First news. Архів оригіналу за 2012-07-28. Процитовано 2011-04-15. 
  9. Гудок тепловоза раздастся на железнодорожном вокзале Решта уже в июне будущего года | Российско-Иранский Деловой Совет. Архів оригіналу за 2013-03-22. Процитовано 2013-03-19. 
  10. Словацкая компания заинтересована программами строительства транспортного коридора «Север-Юг» и желдороги «Иран-Армения». umniylogist.ru. 28.09.2011. Архів оригіналу за 2012-07-28. Процитовано 2011-10-04. 
  11. Армения строит новую железную дорогу. Архів оригіналу за 2013-03-22. Процитовано 2013-03-19. 
  12. Белановский, Сергей (2006). Перспективы развития торговых отношений России и Индии. Железнодорожное сообщение. Архів оригіналу за 2012-07-28. Процитовано 2011-04-15. 

Посилання[ред. | ред. код]