Пісні мая
Пісні мая — усна форма музичної культури в народів мая в часи існування їхньої цивілізації. Пісні мая охоплювали та організовували різні області суспільного і побутового життя, в ніх відображалося розуміння побудови світу. Основними жанрами були: релігійний (культовий), історичний (героїічний, військовий), побутовий.
Характеристика[ред. | ред. код]
Пісенна творчість (к'ай) стародавніх мая тісно пов'язана з їх музикою та поезією. Фактично пісня і поезія є різними частинами однієї форми творчості. При цьому остання відрізнялася від пісенною виконанням без музики та написанням у рукописах.
Пісенна діяльність стародавніх мая обмежувалася усною творчістю. На сьогодні окрім «Пісень іца» та «Пісень з Ц'ітбальче», яких також відносять до поетичної спадщини мая, відомі пісні з «Чилам-Балам з Мані» та «Повідомлення про справи в Юкатані» Дієго де Ланди. З цих невеличких пам'яток, а також за допомоги дослідження пісенного фольклору сучасних мая дослідникам вдалося встановити основні жанри, тематику, особливості виконання пісень мая часів існування їх цивілізації.
Значна прогалина у знаннях про пісенну творчість в першу пергу пов'язана з діяльністю іспанських конкістадорів та католицької церкви, які в піснях вдачали намагання мая слідувати своїм поганським звичаям та пам'ять про часи свободи від колонізаторів. Так, у 1555 році вийшов наказ, згядно якого індіанці не повинні співати згадані пісні про свої обряди або давні історії, поки ці пісні не будуть досліджені духовенством або людьми, які добре знають мову. Служителі Євангелія повинні дивитися, щоб в таких піснях не містилося б нічого мирського.
Для пісень властиві були симетрія, дворазове або багаторазове повторення однією строчки або слова. В результаті вони представляли собою (особливо ритуальні гімни) напівспів-напівдекламацію.
Жанри[ред. | ред. код]
Пісні не існували самі по собі, а були своєрідною «інструкцією» до проведення того чи іншого ритуалу або обряду: жертвоприношення, весілля, народження, поховання, відправка на війну, перемога, свято. Кожній з них присвячувалася окрема група пісень.
Також вони супроводжували побутові процеси: початок і завершення сільськогосподарських робіт, прихід з полювання або рибаловлі, під час виробу тканини чи керамічних виробів (співи гончарів та ткаль), при рубці лісу, побування каміння, будівництві, колискові, пісні-закликання лікарів при хворобах, здійснення пророкування. З різних джерел відомо про виконання пісень на випадок, тобто були присвячені якійсь конкретній подій, де вихваляли або журили людину. Оскільки подія мала тимчасовий характер, той й пісня не тривалий час зберегалася у народній пам'яті.
Існували також спеціальні пісні, присвячені найважливішим етапам року або ери, насамперед в дні їх завершення, оскільки цей момент вважався найважливішим, що визначав усі подальші події.
Відомі ліричні співи, зокрема любові (кай-нікте). Вони мали декілька видів, носили також ритуальний характер, оскільки виконували під час заручин, між заручинами та весіллям і під час весілля.
Історичні співи найкраще збереглися в юкатанських мая та мая-кіче. В них присутнє поєднання відомостей від давнини до сучасності (тобто до XVI ст. — появи іспанців). Значний вплив на пісні юкатанських мая справили тольтеки, що підкорили Юкатан у X ст. Вони привнесли героїчні мотиви, що вихваляли загарбників, як переможців богатирів та велетнів. При цьому в таких піснях змішувалися історичні та міфічні події. Вони виконувалися під час урочистостей, бенкетах володарів.
Виконання[ред. | ред. код]
Згідно більшості досліджень мая виконували свої пісні колективно, тобто найбільш поширеною була хорова практика. Крім того, пісні виконувалися парно (чоловіком і жінкою). Стосовно одноосібного виконання пісень у стародавніх мая натепер немає відомостей. У мая існували також професійні співаки, вони ж були професійними акторами та танюристами (ах'-баалц'аммоб), оскільки пісні передували і супроводжували театральні вистави.
Виконання пісень супроводжувалися флейтами, барабанами, трубами (дерев'яними, керамічними, з мушель), що підтримували ритм.
Джерела[ред. | ред. код]
- W. Krickeberg. Altmexikanische Kulturen. Berlin, 1956, SS. 230—231.
- R. L. Roys. The Book of Chilam Balam of Chumayel. University of Oklahoma Press. Norman, 1967, pp. 37-38.
- Coe, Michael D. (2011). The Maya (Eighth ed.). Thames &Hudson. ISBN 978-0-500-28902-0.
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||