Рахунок-фактура

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Раху́нок-факту́ра — в комерційній практиці України, що склалася і підтримується після розпаду СРСР, документ, що надається продавцем покупцеві і містить перелік товарів, послуг робіт, їх кількість і пропоновану ціну, по якій вони можуть бути поставлені покупцеві у разі його згоди, формальні особливості товару (колір, вага і т. д.), умови постачання і відомості про відправника і одержувача. Як правило рахунок-фактура є також документом, з посиланням на який покупець, що погоджується на запропоновані умови, виконує повну або часткову попередню оплату. Важливою особливістю є те, що зазначене вище практичне використання рахунку-фактури в Україні не передбачає його використання як документу первинного бухгалтерського обліку.

На відміну від України, в країнах, не обтяжених спадком СРСР, рахунок-фактура виконує суттєво іншу роль. В цих країнах рахунок-фактура (Invoice, Facture, Rechnung etc.) є первинним документом бухгалтерського обліку і засвідчує виникнення у особи (напр. покупця) боргу перед іншою особою (напр. постачальника) за фактично поставлені вже товари або надані послуги.

Виходячи з цього, рахунок-фактура в Україні є аналогом документів, що називаються в інших країнах Quotation, або Offer. Виставлення рахунку-фактури само по собі в Україні означає лише пропозицію продати певні товари, у припущенні, що фактичне відвантаження має бути оформлене іншим документом: видатковою накладною, актом виконаних робіт, тощо.

А в інших країнах як пропозицію створюють Quotation або Offer, а рахунок-фактуру (інвойс) виставляють лише одночасно або після фактичного відвантаження певних товарів. Для попередньої оплати в інших країнах викориcтовують pro-forma invoice.

Рахунок (рахунок-фактура) за своїм призначенням не відповідає ознакам первинного документа, оскільки не фіксує ніякої господарської операції, розпорядження ані дозволу на проведення господарської операції, а має лише інформаційний характер. Форма рахунку (рахунку-фактури) не належить до типових форм, що затверджується Держкомстатом, застосування її нормативно-правовими актами не передбачено.

Фактично рахунок-фактура є розрахунково-платіжним документом, що передбачають тільки виставлення певних сум до оплати покупцям за поставлені (фактично поставлені) товари чи надані (фактично надані) послуги, а сам факт отримання товарів (послуг) повинен бути підтверджений видатковою накладною постачальника або актом прийому-передачі виконаних робіт (послуг), про що вже говорилося вище.

Такої ж думки дотримується і Мінфін у листах, виданих як до прийняття (листи від 27.11.2006 р. № 31-34000-20-23/25136 та від 09.07.2007 р. № 31-34000-20/23-4579/4800 ), так і після прийняття ПКУ (лист від 30.05.2011 р. № 31-08410-07-27/13794). Тобто з прийняттям ПКУ позиція цього державного органу по відношенню до правової сутності рахунки-фактури не змінилася.

Принаймні до революції 1917р. в Україні, як і у решті світу, Рахунок-фактура (або просто Рахунок) використовувався для підтвердження фактичних операцій та виникнення боргу перед контрагентом.

Рахунок-фактура не є первинним документом- в Україні.[ред. | ред. код]

Рахунок (рахунок-фактура) за своїм призначенням не відповідає ознакам первинного документа (оскільки ним не фіксується будь-яка господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції), а носить лише інформаційний характер. Тобто форма рахунку-фактури не містить можливості визначення змісту правочину (купівля-продаж, надання послуг, перевезення тощо) та не визначає вид договірних зобов'язань.

Фактично рахунок-фактура є розрахунково-платіжним документом, що передбачають тільки виставлення певних сум до оплати покупцям за поставлені (фактично поставлені) товари чи надані (фактично надані) послуги, а сам факт отримання товарів (послуг) повинен бути підтверджений видатковою накладною постачальника або актом прийому-передачі виконаних робіт (послуг), про що вже говорилося вище. Форма рахунку (рахунку-фактури) не належить до типових форм, що затверджується Держкомстатом, застосування її нормативно-правовими актами не передбачено.

Відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.

У разі укладання договорів в письмовій формі в податковій накладній проставляються вид цивільно-правового договору згідно з Цивільним кодексом (договір купівлі-продажу, міни, підряду, надання послуг, перевезення тощо) за операцією, на яку виписується податкова накладна, а також дата складання договору та його номер.

Відповідно до ст. 207 Цивільного кодексу правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксовано в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Згідно зі ст. 9 Закону про бухоблік первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву підприємства, установи, від імені яких складено документ, назву документа (форми), дату і місце складання, зміст, обсяг та одиницю вимірювання господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Посилання[ред. | ред. код]