Рильський монастир

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
об'єкт всесвітньої спадщини ЮНЕСКО
Вікіпедія: Портал:«Болгарія»
Рильський монастир
болг. Рилски манастир
Rila klooster.jpeg
Країна Болгарія Болгарія
Область[d] Кюстендильська область
Община Рила
Код ЕКАТТЕ 62685
Поштові індекси 2643
Телефонний код 07054
Координати 42°07′59″ пн. ш. 23°20′22″ сх. д.H G O
Висота 1173 м.н.р.м.
Населення 39 (2011)
Відстань
До обласного центру
 фізична 56 км [1]
До Софії
 фізична 62 км [1]
Розташування
Рильський монастир. Карта розташування: Болгарія
Рильський монастир
Рильський монастир
Рильський монастир (Болгарія)
CMNS: Рильський монастир на Вікісховищі

Ри́льський монасти́р (болг. Рилски манастир),(болг. Манастир «Св. Иван Рилски» — «монастир святого Івана Рильського») — найбільший ставропігіяльний чоловічий монастир Болгарської Церкви. Монастир у Кюстендильській області Болгарії, на північному заході гірського масиву Рила. Входить до складу общини Рила. Він був заснований в десятому столітті св. Іваном Рильським у верхів'ях річки Рильська, (ліва притока річки Струма) на висоті 1147 м над рівнем моря. Рильський монастир є однією з найважливіших культурних пам'яток в Болгарії, символ Болгарії, у 1983 році був включений до переліку Світової спадщини ЮНЕСКО.

Рильський монастир особливо активно відвідують туристи, що зупиняються в Софії чи на бальнеологічному й водночас гірськолижному курорті Боровец.

Історія[ред. | ред. код]

За переказами, заснований в 30-ті роки X століття преподобним св. Іваном Рильським (876–946 рр.), чиє ім'я він носить, починаючи з часу правління болгарського царя Петра I (927-968 рр.). Святий Іоанн жив у печері неподалік від нинішнього монастиря, тоді як сам монастир був побудований його учнями, які прийшли в гори, щоб продовжити навчання.

Монастирський двір
Рильський монастир у серпні 2013 року
Вежа Хрельо Драговола, XIV століття

Майже від часу створення монастир підтримували й шанували правителі Болгарії. Мало не кожний правитель Другого Болгарського царства аж до завоювання Болгарії турками-османами жалував значні суми монастирю, завдяки чому він став культурним і духовним центром Болгарії. Розквітом монастиря був період з XII по XIV століття.

У XIV столітті, після землетрусу, монастир ґрунтовно перебудував місцевий феодал Хрельо Драговол, перетворивши його в солідно укріплений архітектурний ансамбль. Проте в середині XV століття турки розграбували і зруйнували це святе місце. До наших днів збереглися вежа (1334-1335 рр.), названа на честь Драговола, а також трон єпископа і різьблені ворота згорілої в 1833 році середньовічної церкви.

Фрески в головній церкві

У другій половині XV століття почалося духовне і культурне відродження монастиря. У 1466 році три брати з Кюстенділа Давид, Теофан і Йоасаф домоглися в Константинополі у султана спеціальної охоронної грамоти та уклали договір про взаємодопомогу між Рильським монастирем і монастирем Святого Пантелеймона на горі Афон (оригінал цього документа зберігається в музеї монастиря). У 1469 року вони перенесли сюди зі зруйнованої турками столиці Тирново моощі св. Івана Рильського. Відроджувався і облаштовувався монастир і завдяки пожертвам Російської православної церкви, 1558 року до Москви, у пошуках грошей, церковного начиння та книг Рильського ченці відправили цілу делегацію. У XVI-XVII ст. розширюються контакти і з іншими сусідами — сербськими, румунськими, грецькими монастирями, і особливо зі слов'янськими монастирями на Святій горі.

У роки панування османів монастир виступав у ролі хранителя болгарської мови та культури. У часи болгарського національного відродження (XVIII—XIX століття) монастир згорів у пожежі (1778, 1833), але був відновлений. Уся країна збирала гроші. Саме тоді територія монастиря набула нинішнього вигляду. У 1844 Неофіт Рильський заснував при монастирі школу.

У монастирі зберігаються мощі св. Івана Рильського й чудотворна ікона Богородиці «Одигітрія» з 32 чотирикутними перегородками з мощами святих, одна з трьох найбільш шанованих ікон Болгарської Православної Церкви [1].

У 1976 монастир був визнаний національною історичною пам'яткою, а в 1983 — об'єктом Світової спадщини ЮНЕСКО. З 1991 монастир підпорядковується Священному Синоду Болгарської Церкви.

25 травня 2002 папа Іоанн Павло II відвідав монастир під час свого паломництва до Болгарії.

Монастирські будови[ред. | ред. код]

Монастирський собор Різдва Богородиці.
План монастиря

Сучасний комплекс монастиря має форму неправильного чотирикутника і займає територію в 8800 м², центром її є внутрішній двір, де розташовані башта і головна церква.

Головна церква[ред. | ред. код]

Кафолікон монастиря був побудований в середині XIX століття (архитектор Павел Йоанов) на місці невеликої церкви 1343 року. Церква увінчана 5 куполами, має три вівтаря та дві прибудови. У цій церкві є відомі фрески, (в тому числі й Захарія Зографа) та ікони.


Житлова частина[ред. | ред. код]

Тут розташована стародавня бібліотека. У бібліотеці, надзвичайно багатій на книжки, що збиралися століттями, зберігаються цінні пам'ятки болгарської писемності — до 250 рукописних книг XI-XIX ст., 9 тис. стародруків, нотні записи, гравюри часу Болгарського відродження.

Монастирський музей[ред. | ред. код]

Музей на території монастиря має в своєму зібранні 35 тис. експонатів. Це і багата колекція ікон, і твори ужиткового мистецтва, культові та етнографічні предмети. Монастирський музей відомий насамперед Хрестом Рафаїла — унікальним зразком різьби по дереву, на якому зображені 104 релігійні сцени і 650 мініатюрних фігур. Ченцеві Рафаїлу створення цього шедевра (закінчений у 1802 р.) коштувало 12 років життя і втрати зору.

Монети[ред. | ред. код]

У 1981 році Рильський монастир був викарбуваний на мідно-нікелевій монеті номіналом 2 лева. Монета входить у серію монет, присвячених 1300-річчю Болгарії.

Гурт Ребристий
Маса 11 грам
Діаметр 30 мм
Товщина 2.2 мм

Галерея[ред. | ред. код]

Населення[ред. | ред. код]

За даними перепису населення 2011 року, в монастирі проживали 39 осіб, з них 33 особи (94,3%) — болгари[2].

Розподіл населення за віком у 2011 році[3]:


Динаміка населення[4]:

Література[ред. | ред. код]

  • Emil Ivanov: Das Bildprogramm des Narthex im Rila-Kloster in Bulgarien unter besonderer Berücksichtigung der Wasserweihezyklen, Diss., Erlangen, 2002.
  • Emil Ivanov: Rila-Kloster, Artikel: RGG4, Bd. 7, 2007, Sp. 520.
  • Dechkov Hristov, Hristo; et al. (1959). The Rila Monastery: history, architecture, frescoes, woodcarvings. Sofia: Bulgarian Academy of Sciences. 
  • Anchev, Ancho; et al. (1968). Rilski manastir. Rilʹskiĭ monastyrʹ. Das Rila Kloster. Le Monastère de Rila. The Rila Monastery. Nauka i Izkustvo. 

Примітки[ред. | ред. код]