Ромигайло Петро Дмитрович
| Петро Ромигайло Петро Дмитрович Ромигайло | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Генерал-майор | |||||||||
| Загальна інформація | |||||||||
| Народження |
6 квітня 1966 (58 років) Балин, Літинський район, Вінницька область, Українська РСР, СРСР | ||||||||
| Громадянство |
 Україна | ||||||||
| Alma Mater | Національний університет оборони України | ||||||||
| Військова служба | |||||||||
| Приналежність |
Україна | ||||||||
| Вид ЗС |
 Збройні сили | ||||||||
| Війни / битви | Російсько-українська війна | ||||||||
| Командування | |||||||||
| |||||||||
| Нагороди та відзнаки | |||||||||
| |||||||||
Петро Дмитрович Ромигайло (нар. 6 квітня 1966, Балин, Вінницька область[1]) — український воєначальник, генерал-майор Збройних сил України, учасник російсько-української війни. Лицар ордену Богдана Хмельницького II та III ступенів.
Життєпис[ред. | ред. код]
Петро Ромигайло народився 6 квітня 1966 року в селі Балин, нині Літинської громади Вінницького району Вінницької области України.
Проходив строкову службу в смт Тіксі в Якутії. Згодом став командиром відділення[1].
Як найкращому випускнику Ленінградського військового училища імені Кірова надали право обрати подальше місце служби. Тоді лейтенант Петро Ромигайло вибрав Прикарпатський воєнний округ (м. Мукачево). У 1990 році був відряджений на Кубу, де командував взводом, ротою, керував у частині фізичною підготовкою та спортом[1].
1993 року повернувся в Україну та розпочав службу в 820-му мотострілецькому полку Збройних сил України. Пройшов шлях від командира взводу до командира полку[1].
У 2004 році після розформування полку переведений на посаду начальника штабу 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади[1].
У 2005 році призначений командиром 354-го навчального полку в Десні. У 2007—2010 роках командир 128 ОГШБр[1].
У 2011 році закінчивши Національний університет оборони імені Івана Черняховського став заступником начальника штабу 8-го армійського корпусу. На початку 2014 року призначений начальником штабу цього ж військового з'єднання[1].
Станом на 2015 рік заступник командувача ОК «Захід»[1].
Від 2017 року начальник штабу — заступник командувача військ ОК «Північ»[1][2]. Під час повномасштабного російського вторгнення в Україну 2022 року брав участь в обороні Чернігова[3].
Нагороди[ред. | ред. код]
- орден Богдана Хмельницького II ступеня (21 квітня 2022) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі[4];
- орден Богдана Хмельницького III ступеня (10 березня 2022) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі[5].
Військові звання[ред. | ред. код]
- генерал-майор (нині);
- лейтенант (1989).
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г д е ж и к Л. Кліщук. Командувач ОТУ «Північ» Ромигайло: Наказ знищити документи по Іловайську був неправомірний, тому не виконали // Новинарня. — 2019. — 20 грудня.
- ↑ Військовий аташе Японії відвідав оперативне командування «Північ» // АрміяInform. — 2021. — 16 грудня.
- ↑ С. Дзюба. На наших мінах кляті орки підривалися й відправлялися до пекла // Біла хата. — 2022.
- ↑ Указ Президента України від 21 квітня 2022 року № 268/2022 «Про відзначення державними нагородами України»
- ↑ Указ Президента України від 10 березня 2022 року № 123/2022 «Про відзначення державними нагородами України»
Джерела[ред. | ред. код]
|
Це незавершена стаття про військового чи військову Збройних сил України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
- Генерал-майори (Україна)
- Народились 6 квітня
- Народились 1966
- Уродженці Літинського району
- Випускники Національного університету оборони України
- Військовики 128-ї гірсько-піхотної бригади
- Військовики 169-го навчального центру
- Лицарі ордена Богдана Хмельницького II ступеня
- Лицарі ордена Богдана Хмельницького III ступеня
- Українські воїни-учасники російсько-української війни (з 2014)