Ропиця Гурна
Село
 Координати 49°36′ пн. ш. 21°15′ сх. д. / 49.600° пн. ш. 21.250° сх. д.Координати: 49°36′ пн. ш. 21°15′ сх. д. / 49.600° пн. ш. 21.250° сх. д.
|
Ропиця Гурна, раніше Руська Ропиця (пол. Ropica Górna, раніше пол. Ropica Ruska, Ropica Sękowska) — лемківське село в Польщі, у гміні Сенкова Горлицького повіту Малопольського воєводства. Населення — 572 особи (2011[1]).
Назва[ред. | ред. код]
Після депортації українців польський уряд 19 серпня 1949 р. змінив назву села з «Руська Ропиця» (Ropica Ruska) на «Ропиця Ґурна» (Ropica Górna).[2]
Розташування[ред. | ред. код]
Лежить у Низькому Бескиді, в долині річки Сенкувки — правої притоки Ропи.
Через село пролягає воєводська дорога № 977.
Історія[ред. | ред. код]
Королівське село бецького староства наприкінці XVI ст. Згадується в податковому реєстрі 1581 року як село Бецького староства у Бецькому повіті, було парохією, були 6,5 селянських ланів, 1 коморник з тягловою худобою, 2 коморники без тяглової худоби, 1,5 лану солтиса і тартак.
У 1914 р. за москвофільство 20 жителів села заарештовано і вислано до Талергофу.
У роки Першої світової війни на території села 5 місяців точилися запеклі бої та так званий Горлицький прорив.
В 1936 р. в селі (разом із присілком Драгашів) нараховувалося 736 греко-католиків.
В 1946 р. в околицях села діяли повстанці УПА з сотні «Бродича».
До 1945 р. в селі була дочірня церква греко-католицької парохії Маластів Горлицького деканату, до якої належали також Пантна, Драгашів і Сенкова. У селі було переважно лемківське населення: з 800 жителів села — 710 українців, 80 поляків і 10 євреїв[3]. Після Другої світової війни частину лемків вивезли в СРСР, а 195 осіб 10 червня 1947 р. під час операції «Вісла» депортували на понімецькі землі[4], в селі залишилося 172 поляки і 30 українців. На зламі 1950-1960-х років деякі депортовані лемки повернулись до рідного села. З 1968 р. відновлено греко-католицькі відправи.
У 1975—1998 роках село належало до Новосондецького воєводства.
Демографія[ред. | ред. код]
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року[1][5]:
| Загалом | Допрацездатний вік |
Працездатний вік |
Постпрацездатний вік | |
|---|---|---|---|---|
| Чоловіки | 289 | 67 | 201 | 21 |
| Жінки | 283 | 67 | 167 | 49 |
| Разом | 572 | 134 | 368 | 70 |
Місцеві пам'ятки[ред. | ред. код]
Об'єкти, перераховані в реєстрі пам'яток Малопольського воєводства:
- Греко-католицька церква св. apx. Михаіла 1819 року, дерев'яна, іконостас XVIII ст.: після виселення лемків перетворена на костел.
- 4 військові кладовища з Першої світової війни № 67, № 68, № 77, № 78.
Серед прізвищ мешканців було прізвище Пироганич пол. Piroganicz, про що свідчать Австрійські кадастрові записи, які згадує Красовський (1787) (Lemko Surnames cited by Krasovs'kyj from 1787 Austrian Cadastral Records) як Piroganicz.[6]
Народились[ред. | ред. код]
- Смарж Іван «Помста» (*1926 — †1951, Коломийський р-н Івано-Франківської обл.) — член ОУН з 1945 р., референт господарки СКВ 7-го району надрайону «Бескид». Заарештований поляками у 1945 р. та засуджений до 3 років ув'язнення. Після звільнення перейшов у підпілля та діяв у складі боївки СБ 4-го району надрайону «Бескид». 24.08.1948 р. з групою підпільників прибув у Західну Німеччину. Кур'єр Проводу ЗЧ ОУН до підпілля ОУН у Польщі (08.1949-04.1950). У червні 1950 р. разом із Євгеном Гурою — «Славком», в якості кур'єрів доставили пошту з Польщі в Україну, а восени того ж року скеровані за кордон — до Проводу ЗЧ ОУН, куди щасливо добралися у жовтні 1950 р. Закінчив англійську розвідувальну школу (05.1951). Як керівник кур'єрської групи Проводу ЗЧ ОУН 15.05.1951 р. десантувався в околиці м. Коломиї на Івано-Франківщині, де невдовзі і загинув. Відзначений Срібним хрестом бойової заслуги 1 класу (20.07.1950)[7].
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в GUS. Ludność w miejscowościach statystycznych według ekonomicznych grup wieku. Stan w dniu 31.03.2011 r. [Населення статистичних місцевостей за економічними групами віку. Стан на 31.03.2011]. Процитовано 12 серпня 2018.
- ↑ Rozporządzenie Ministra Administracji Publicznej z dnia 19 sierpnia 1949 r. o przywróceniu i ustaleniu nazw miejscowości. Monitor Polski - rok 1949, nr 59, poz. 795
- ↑ Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939. — Вісбаден, 1983. — с. 25.
- ↑ Акція «ВІСЛА»: Список виселених у ході операції сіл і містечок
- ↑ Згідно з методологією GUS працездатний вік для чоловіків становить 18-64 років, для жінок — 18-59 років GUS. Pojęcia stosowane w statystyce publicznej [Терміни, які використовуються в публічній статистиці]. Процитовано 14 серпня 2018.
- ↑ http://www.pslava.info/GorlyckyjPow_RuskaRopycjaS,104577.html
- ↑ Федун Петро-«Полтава». Концепція Самостійної України. Том 2. Документи і матеріали / упоряд. і відп. ред. М. В. Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України; Центр незалежних історичних студій. — Львів, 2013. — С. 813—814.
Джерела[ред. | ред. код]
- Шематизм греко-католицької єпархії Лемківщини. — Львів, 1936 — с. 23-25
- Ropica (2) // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1888. — Т. IX. — S. 743. (пол.)
- Dragonów (albo Dragaszów) // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1881. — Т. II. — S. 139. (пол.)
- Apokryf Ruski(пол.)
Посилання[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Ропиця Гурна
- Ropica Górna d. Ruska cmentarz łemkowski. (пол.)
- Cmentarz nr 67 — Ropica Górna (пол.)
- Cmentarz nr 68 — Ropica Górna (пол.)
- Cmentarz nr 77 — Ropica Górna (пол.)
- Cmentarz nr 78 — Ropica Górna (пол.)
| ||||||||||||||
|
Це незавершена стаття про Малопольське воєводство. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |