Ріта Гейворт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Ріта Гейворт
Rita Hayworth
У фільмі «Кров і пісок» (1941)
У фільмі «Кров і пісок» (1941)
Ім'я при народженні Маргарита Кармен Кансіно
Margarita Carmen Cansino
Інші імена Ріта Кансіно
Народилася 17 жовтня 1918(1918-10-17)
Бруклін, Нью-Йорк
Померла 14 травня 1987(1987-05-14) (68 років)
Нью-Йорк
Поховання цвинтар Святого Хреста (Калвер-Сіті)
Громадянство Flag of the United States.svg США
Рід діяльності акторка, танцюристка
Роки діяльності 1926—1972
Чоловік Едвард С. Джадсон (1937—1943)
Орсон Веллс (1943—1948)
Принц Алі Хан (1949—1953)
Дік Геймс (1953—1955)
Джеймс Гіл (1958—1961)
Діти Yasmin Aga Khan[d]
Батьки Eduardo Cansino, Sr.[d]
Volga Hayworth[d]
Брати / сестри Eduardo Cansino, Jr.[d] і Vernon Cansino[d]
IMDb nm0000028
Автограф Rita Hayworth signature.svg
Нагороди та премії

Ріта Гейворт у Вікісховищі?

Рі́та Ге́йворт (англ. Rita Hayworth, справжнє ім'я — Маргари́та Ка́рмен Кансі́но, Margarita Carmen Cansino; 17 жовтня 1918 — 14 травня 1987) — американська акторка й танцюристка, секс-символ 1940-х років.

Біографія[ред.ред. код]

Ріта народилася в родині танцюристів фламенко. Батько, іспанець Едуардо Кансіно, емігрував з Іспанії 1913 року. Мати Волга, англійського й ірландського походження, танцювала у складі популярного бродвейського ревю «Дівчата Зігфілда». Вони познайомилися 1916 року і наступного року одружилися.

Ріта займалася танцями з раннього дитинства, у восьмирічному віці вперше з'явилася на екрані в складі «Танцюючої родини Кансіно» в епізоді фільму «Фієста», танцювала в клубах Каліфорнії й ТіхуаниМексиці) у парі з батьком.

У віці 16 років професійна танцюристка Ріта була примічена керівником кінокомпанії Fox, який запропонував їй контракт. З 1935 до 1939 року Ріта знялася в кількох невеликих ролях танцюристок у фільмах компанії Fox під ім'ям Ріта Кансіно. Потім кінокомпанія розірвала контракт, але незабаром Кансіно підписала новий контракт — з кінокомпанією Columbia. Багато в чому це було результатом старань її першого чоловіка — Едварда Джадсона, колишнього продавця машин, що вирішив присвятити себе просуванню молодої дружини до слави. Керівник Columbia Гаррі Кін змінив її прізвище на Гейворт (додавши літеру «й» до прізвища її матері, Геворт). Ріта пофарбувала своє чорне волосся в рудий колір і для підняття занадто низької лінії волосся протягом довгого часу піддавалася болючому електролізу.

1941 року Columbia позичила акторку компанії Warner Bros для зйомок у фільмі «Солом'яна блондинка». У цій ролі вперше виявилася природність, повнота життя й сексуальність, які надалі зробили її секс-символом великого екрана. Того ж року Ріта зіграла жагучу іспанку донью Сол дес Муїре в парі з Тайроном Павером у ранньому кольоровому фільмі «Кров і пісок».

На обкладинці журналу Yank

У мюзиклах «Ти ніколи не розбагатієш» (1941) і «Ти ніколи не була гарнішою» (1942) Ріта нарешті отримала шанс розкрити свій талант танцюристки у парі із Фредом Астером. В 1942 вона знялася з іншим легендарним танцюристом, Джином Келлі, у фільмі «Дівчина з обкладинки» (1944). Ріта була посередньою співачкою, тому звичайно вона виконувала вокальні номери під фонограму, записану іншими співачками.

У фільмі «Ґільда»

Після цих ролей Гейворт стала зіркою. Вона з'явилася на обкладинці журналу Life, стала одною з найпопулярніших моделей (pin-up girls) серед американських солдатів. Тестова ядерна ракета, скинута в 1946 році на атол Бікіні, несла на обшивці її фото.

Кульмінацією кар'єри Гейворт став фільм-нуар «Джильда» (1946). Ріта зіграла роль фатальної жінки, співачки Джильди, що зробила її суперзіркою й секс-символом 1940-х. Фільм особливо запам'ятався відвертою сценою, де героїня Гейворт виконує пісню «Put the Blame on Mame». Образ Джильди став найпопулярнішим в американському кіно сорокових років. Завдяки «Джильді» через п'ятдесят років в 1995 журнал Empire помістив акторку у свій рейтинг 100 найсексуальніших зірок в історії кіно.

У трейлері фільму «Леді з Шанхаю»

Хоча на екрані вона втілювала образ впевненої в собі, сильної фатальної жінки, у дійсності Гейворт була соромливою і тихою, повною протилежністю свого екранного образу. Вона казала: «Чоловіки лягали спати з Джильдою, а прокидалися зі мною».

1943 року вона одружилася вдруге — з режисером Орсоном Веллсом. У шлюбі з ним народила дочку Ребекку. Зіграла головну роль у його фільмі «Леді із Шанхаю» (1948), для якої була змушена коротко підстригтися й пофарбуватися на блондинку. Фільм вийшов уже після розлучення Гейворт і Веллса й не мав успіху. Проте роль у цьому романтичному трилері називають однією із найкращих ролей Рити як «серйозної акторки», нарівні з такими пізніми роботами, як «Місс Седі Томпсон» (1953), «За окремими столиками» (1958) і «Вони приїхали в Кордуру» (1959).

Незабаром після розлучення з Веллсом черговий роман викликав навколо її імені справжній скандал. Її зв'язок із сином лідера Пакистану Принцом Алі Ханом завершився шлюбом. Для Гейворт сімейне щастя було важливішим за кар'єру, тому з 1949 вона не знімалася й народила дочку Ясмін. Однак шлюб тривав недовго, і на початку 1950-х Ріта, без грошей і з розбитим серцем, повернулася в Голлівуд.

На той час вона вже не була зіркою першої величини, як у 1940-х, і після постійних сутичок з Гаррі Коном через вибір сценаріїв, режисерів і розміру бюджетів Ріта вдруге залишила компанію Columbia в 1953-му. Вона знову вийшла заміж — за співака Діка Геймса, розійшлася з ним і знову повернулася в кіно, вже як акторка другого плану.

У 1950—1960-ті роки Гейворт грала на телебаченні, у кіно знімалася зі змінним успіхом. Проте 1965 року вона одержала свою єдину номінацію на премію «Золотий глобус» за роль у фільмі «Світ цирку».

Починаючи з 1960 року для неї ставало дедалі складнішим запам'ятовувати діалоги, що значно знизило її працездатність. Це пов'язували зі зловживанням нею алкоголем, але, як з'ясувалося пізніше, погана пам'ять була одним із ранніх симптомів хвороби Альцгеймера. Діагноз був поставлений лише 1980 року.

1972 року Ріта Гейворт знялася в своєму останньому фільмі — «Гнів господній». Під час зйомок їй підказували кожну репліку.

До початку вісімдесятих вона вже не могла самостійно піклуватися про себе й 1987 року померла у віці 68 років. До самого кінця в з нею була молодша донька, принцеса Ясмін Ага Хан. Зараз принцеса Ясмін є філантропом, що займається збором коштів для міжнародної організації із вивчення й пошуку шляхів лікування хвороби Альцгеймера.

Фільмографія[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]