Річард, 3-й герцог Йоркський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Річард Йоркський
Ryszard, 3. książę Yorku.JPG
Народився 21 вересня 1411(1411-09-21)
Помер 30 грудня 1460(1460-12-30) (49 років)
Векфілд, Йоркшир
загибель у битві
Проживання Англія
Інші імена Richard of York
Діяльність політик, герцог Йоркський
Титул аристократ
Звання королівський лейтенант У Франції, намісник Ірландії, лорд-протектор
Партія Йорки
Конфесія католицтво
Батько Річард, граф Кембрідж
Матір Ганна Мортімер
Рід Йорки
Родичі Мортімери, Невіли, Холланди
Дружина Сесіл Невілл
Діти 9 синів та 4 доньки
Armoiries Richard d'York.png

Річард Йоркський (*21 вересня 1411 — †30 грудня 1460) — англійський аристократ, 3-й герцог Йоркський, 4-й граф Кембрідж, 6-й граф Марч, 7-й граф Ольстер.

Життєпис[ред.ред. код]

Молоді роки[ред.ред. код]

Походив з впливової аристократичної родини Йорків, побічної лінії королівської династії Плантагенетів. Народився у родині Річарда, графа Кембріджа, та Ганни Мортімер. Вже у 1415 році за організацію змови проти короля Генріха V було страчено Річарда Кембріджа. Через деякий час молодий Річард успадкував титул графа Кембріджа. Втім фактично розпоряджався його майном опікун Річарда — Ральф Невілл, герцог Вестермонленд, вірний прихильник династії Ланкастерів.

Після смерті у 1425 році свого дядька Едмунда Мортімера Річард також став претендувати на володіння свого родича — графства Марч та Ольстер. Після деякого коливання (з огляду на ворожі стосунки між Йорками та Ланкастерами) регентська рада при королі Генріху VI все ж таки дала згоду на отримання цього спадка.

Значний проміжок часу Річард залишався вірним королю. Брав участь у коронаціях 1429 (як короля Англії) та 1431 років (як короля Франції). У 1432 році успадкував герцогство Йоркське, а також звільнився від опікунства, його було визнано повноцінним володорем Йорка, Кембріджа, Марча, Ольстера. Ще раніше зміцнив своє становище, уклавши шлюб з представницею родини Невілл.

Військова кар'єра[ред.ред. код]

У 1436 році, після смерті Джона Ланкастера, герцога Бедфорда, Річарда Йоркського було призначено лейтенантом короля у Франції. Проте деякий час не зміг стримати наступ французьких військ, які звільнили значну частину північної Франції. Зрештою Річарду Йоркському вдалося закріпитися у Нормандії. Втім ситуація погіршувалася за відсутності суттєвої допомоги від англійського короля. Тому у 1439 році Річард повертається до Англії. Проте адміністрація короля на чолі з єпископом Генріхом Бофором, побоюючись впливу Йорка, домоглася не включення того у королівську раду.

У 1440 році повертається до Франції з більш розширеними повноваженням, які насправді виявилися фіктивними — того ж року до Гасконі було спрямовано Джона Бофора, герцога Сомерсета, фактично в якості самотійного губернатора. Таким чином, поноваження Річарда Йоркського розмивалися. Конфлікти між Йорком та Бофором не давали англійцям ефективно протидіяти наступу французів. Тому Йорк більш покладався на перемовини.

У 1445 році повертається до Англії. Тут Річард Йоркський намагався протидіяти політики поступок по відношенню до Франції. Тому, щоб віддалити від королівського двору, у 1448 році Річарда було призначено губернатором Ірландії. На цій посаді він залишався до 1450 року.

Боротьба за владу[ред.ред. код]

У 1450 році виникла криза внаслідок вбивства єпископа Адама Молейнса та імпічмента Вільяма Саффолка, прихильників Ланкастерів. Водночас у Кенті вибухнуло повстання Джека Кеда проти корупції королівської адміністрації. Повстанці захопили Лондон. Це повстання незабаром було придушено, але король вимушений був скликати парламент. Під час його засідання прихильники Річарда Йорка намагалися домогтися від парламенту визнати Йорка спадкоємцем трону. Ці спроби завершилися у 1452 році завершилися арештом Річарда Йорка, якого тримали у Тауері до 1453 року. В цей час Річард став йменувати себе Плантагенетом, підкреслюючи свою спорідненість з королівською династією Плантагенетів.

У 1453 році стався першим психічним зрив короля Генріха VI. Тому Річарда Йоркського було призначено лордом-протектором. на цій посаді він залишався до 1454 роки, коли король відновився. Після цього Річард Йорк повернувся у свої володіння, готуючись до продовження боротьби при цьому знову стає губернатором Ірландії.

У 1455 році Йорк з'єднався з Річардом Воріком й рушив на південь Англії. 22 травня відбулася Перша битва при Сен-Олбансі з Ланкастерами, яка поклала початок Війни Червоної і Білої троянд. Тут перемогу здобув Йорк. Проте Ланкастери зберігли контроль над урядом. Річард Йорк повернувся до Ірландії. Звідси почав нову військову кампанію — у 1459 році висадився в Англії. 23 вересня прихильники Йорка здобули перемогу при Блор Хіт, але вже 12 жовтня Йорк та граф Ворік зазнали поразки при Ладфорд Бріджі. Тому Річард Йоркський знову повернувся до Ірландії.

У 1460 році розпочалася нова військова кампанія — 10 липня граф Ворік здобув перемогу при Нортгемптоні й згодом захопив Лондон. Незабаром сюди прибув Річард Йорк, який вимагав від парламенту визнати себе королем, але отримав відсіч. Йорка було визнано лише спадкоємцем трону.

В цей час Ланкастери зібрали війська на півночі й рушили до Лондона. 30 грудня відбулася їх битва проти війська Річарда Йорка, який зазнав поразки й загинув у битві.

Родина[ред.ред. код]

Дружина — Сесіл Невілл

Діти:

  • Джон (1438)
  • Ганна (1439–1476), герцогиня Ексетер
  • Генріх (1441)
  • Едуард (1442–1483), король Англії з 1461 до 1470, з 1471 до 1483 року.
  • Едмунд (1443–1460), граф Ратленд
  • Єлизавета (1444–1503), герцогиня Саффолк.
  • Маргарита (1446–1503), дружина Карла, герцога Бургундського.
  • Вільгельм (1447).
  • Джон (1448).
  • Джордж (1449–1478), герцог Кларенс
  • Річард (1452–1485), король Англії з 1483 до 1485 року
  • Урсула (1455)

Джерела[ред.ред. код]

  • Hilliam, David Kings, Queens, Bones and Bastards Sutton Publishing 2000 ISBN 0-7509-2340-7
  • Robin Storey: The End of the House of Lancaster, Sutton Publishing 1986, ISBN 0-86299-290-7, S. 72
  • K.B. Mc Farlane, «Inghilterra: i re della casa di Lancaster, 1399–1461», cap. XIII, vol. VII (L'autunno del Medioevo e la nascita del mondo moderno) della Storia del Mondo Medievale, 1999, pp. 445–508.