СІДЕ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Секретаріат розвідки
Secretaría de Inteligencia
Emblema de la Secretaría de Inteligencia.svg
Емблема СІДЕ
SIDE Main Building.jpg
Країна: Аргентина Аргентина
Дата заснування: 1946
Ліквідована: 2015
Юрисдикція: Президент Аргентини, Національний Конгрес
Штаб-квартира: Буенос-Айрес, вулиця 25 Травня, 11
Бюджет: Засекречено
Чисельність: Засекречено
Наступна
служба:
Федеральне розвідувальне агентство[en]
Керівництво
Héctor Icazuriaga[d]
СІДЕ у Вікісховищі?

Секретаріат розвідки (ісп. Secretaría de Inteligencia) — вищий орган системи національної розвідки Аргентини, що існував з 1946 по 2015 роки і здійснював як розвідувальну, так і контррозвідувальну діяльність.

З моменту створення 1946 року до 2001 року[1] спецслужба йменувалась акронімом СІДЕ (CIDE до 1956 року, SIDE після 1956 року). Після реформування служби і скорочення назви до двох літер (SI) у загальному вжитку залишалася стара абревіатура.

2015 року Секретаріат розвідки було ліквідовано, натомість створено Федеральне розвідувальне агентство[en] (AFI).

Історія[ред.ред. код]

Перший директор SIDE, Родольфо Фрейде[en] (ліворуч), з Хуаном та Евою Перон

Секретаріат розвідки під назвою Координація державної інформації (ісп. Coordinación de Informaciones de Estado, скорочено CIDE) був створений 1946 року декретом №337/46 президента Хуана Перона. Метою створення органу було об'єднання цивільної розвідки, яка до того була розпорошена між армією, ВМС, ВПС, федеральною[en] і провінційною поліцією, в одному місці.

Після перевороту 1955 року, внаслідок якого до влади прийшов президент Педро Арамбуру, спецслужба була реформована й отримала назву Секретаріат державної інформації (ісп. Secretaría de Informaciones de Estado, SIDE). Повний контроль над нею отримали Збройні сили Аргентини. Бюджет організації було засекречено. Основною діяльністю СІДЕ у роки правління Арамбуру була антипероністська й антикомуністична. У ці роки СІДЕ здійснила низку скандальних операцій в Аргентині, зокрема вбивство відомого адвоката Маркоса Сатановського, напад на будинок посла Гаїті тощо.

В середині XX століття аргентинська розвідка також брала активну участь у міжнародній антикомуністичній діяльності в Центральній та Південній Америці. У 1966 році SIDE здійснила невдалу спробу викрадення радянського консула Петрова в Буенос-Айресі, що спричинило відставку керівництва Секретаріату.

За часів диктатури Відели, 13 травня 1976 року було здійснено чергову реформу, й аргентинська служба розвідки почала йменуватись Секретаріатом державної розвідки (ісп. Secretaría de Inteligencia de Estado, SIDE). У цей період SIDE перетворилась на таємну поліцію, що здійснювала шпигунські дії серед угрупувань противників режиму, у профспілках, а також у будь-якій іншій організації чи групі осіб, які мали антиурядову спрямованість чи підозрювалися у цьому. Спільно зі спецслужбами інших південноамериканських країн SIDE активно брала участь у переслідуванні та фізичному знищенні опозиційних політичних діячів (Операція «Кондор»).

Після відновлення демократії у 1983 році, за часів президентства Рауля Альфонсіна, кількість персоналу SIDE було значно скорочено, бюджет організації урізано, й посилився контроль цивільної адміністрації за діяльністю спецслужб, однак це не врятувало організацію від постійних політичних і корупційних скандалів.

2015 року рішенням тодішнього президента Крістіни Кіршнер Секретаріат розвідки було ліквідовано, натомість створено Федеральне розвідувальне агентство[en] (AFI).

Функції[ред.ред. код]

Головна будівля SIDE на вулиці 25 Травня, 11 (Буенос-Айрес)

Відповідно до Закону про національну розвідку[2] (№ 25.520 від 3.12.2001) Секретаріат розвідки мав такі функції:

  1. Розробка Плану національної розвідки.
  2. Розробка і здійснення програм та розподіл бюджетів відповідно до Плану національної розвідки.
  3. Планування та здійснення заходів з отримання й аналізу інформації в інтересах національної розвідки і контррозвідки.
  4. Керівництво й координація діяльності та функціонування Національної системи розвідки, а також здійснення відносин з розвідувальними службами інших держав.
  5. Координація діяльності в рамках законів 23.554 «Про національну оборону» і 24.059 «Про національну безпеку» з посадовими особами у відповідних галузях, рангом не менше, ніж помічник держсекретаря.
  6. Отримання від усіх органів цивільної адміністрації інформації, необхідної для виконання своїх функцій.
  7. У разі необхідності кооперування своєї діяльності з органами влади провінцій.
  8. Координація роботи з підготовки Національної стратегічної оцінки розвідки й подальшого збирання даних в її інтересах.
  9. Підготовка щорічного звіту з розвідувальної діяльності з метою його подання двопалатній комісії Національного Конгресу з аудиторської перевірки діяльності спецслужб.
  10. Здійснення комплектування, підготовки кадрів, підвищення кваліфікації власного персоналу, а також участі у підвищенні кваліфікації співробітників інших державних спецслужб опосередковано через Національну школу розвідки.
  11. Забезпечення розвідувальною інформацією Міністерства оборони в інтересах стратегічної військової розвідки.
  12. Забезпечення розвідувальною інформацією Ради національної безпеки, необхідної для здійснення діяльності органів карного розшуку.
  13. Укладання угод з фізичними чи юридичними особами, державними або приватними, в інтересах виконання своїх функцій.

Структура[ред.ред. код]

Секретаріат розвідки складався з трьох підсекретаріатів, які, у свою чергу, поділялися на управління:

  • Підсекретаріат внутрішньої розвідки (ісп. Subsecretaría de Inteligencia Interior)
    • Управління внутрішньої розвідки (ісп. Dirección de Inteligencia Interior) — відповідало за загальне збирання інформації в інтересах національної безпеки у політичній, економічній і соціальній галузях
    • Управління збору внутрішньої інформації (ісп. Dirección de Reunión Interior) — відповідало за загальне збирання інформації у технічних і адміністративних галузях
    • Управління судового спостереження (ісп. Dirección de Observaciones Judiciales) — здійснювало збір інформації через засоби зв'язку (поштові відправлення, телефонні лінії), відповідно до судових постанов
    • Управління контррозвідки (ісп. Dirección de Contrainteligencia)
    • Управління громадських комунікацій (ісп. Dirección de Comunicación Social) — здійснювало аналіз даних із засобів масової інформації
  • Підсекретаріат зовнішньої розвідки (ісп. Subsecretaría de Inteligencia Exterior)
    • Управління збору зовнішньої інформації (ісп. Dirección de Reunión Exterior) — здійснювало збирання зовнішньополітичної інформації, відповідає за зв'язки із закордонними спецслужбами
    • Управління зовнішньої розвідки (ісп. Dirección de Inteligencia Exterior)
  • Підсекретаріат підтримки (ісп. Subsecretaría de Apoyo de Inteligencia) — набирав персонал, здійснював матеріально-технічне забезпечення, забезпечував зв'язок та обробку даних в інтересах Секретаріату

Чисельність співробітників Секретаріату на 2006 рік оцінювалася у 2500-3000 осіб[3].

Напрямки діяльності[ред.ред. код]

До компетенції Секретаріату розвідки входила діяльність за такими напрямками:

  • Міжнародний тероризм;
  • Релігійний фундаменталізм;
  • Організована злочинність;
  • Організація міжнародного співробітництва;
  • Легальна й нелегальна міграція;
  • Розповсюдження зброї масового ураження (ядерної, хімічної, біологічної);
  • Екологічні проблеми, які несуть потенційні ризики для національної безпеки;
  • Вітчизняні та зарубіжні наукові розробки;
  • Підтримка офіційної політики з питань національної оборони й безпеки;
  • Моніторинг ситуації у Південній Атлантиці, в тому числі в аргентинській Антарктиці та в районі Фолклендських островів;
  • Аналіз політичної ситуації в крупних латиноамериканських і європейських країнах з метою виявлення нестабільності, конфліктів і криз, які можуть мати пряме чи непряме відношення до національних інтересів Аргентини.

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]