СІДЕ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Секретаріат розвідки
Secretaría de Inteligencia
Emblema de la Secretaría de Inteligencia.svg
Emblema de la Secretaría de Inteligencia.svg
Емблема СІДЕ
SIDE Main Building.jpg
Країна: Аргентина Аргентина
Дата заснування: 1946
Ліквідована: 2015
Юрисдикція: Президент Аргентини, Національний Конгрес
Штаб-квартира: Буенос-Айрес, вулиця 25 Травня, 11
Бюджет: Засекречено
Чисельність: Засекречено
Наступна
служба:
Федеральне розвідувальне агентство[en]
Керівництво
Héctor Icazuriaga[d]
СІДЕ у Вікісховищі?

Секретаріат розвідки (ісп. Secretaría de Inteligencia) — вищий орган системи національної розвідки Аргентини, що існував з 1946 по 2015 роки і здійснював як розвідувальну, так і контррозвідувальну діяльність.

З моменту створення 1946 року до 2001 року[1] спецслужба йменувалась акронімом СІДЕ (CIDE до 1956 року, SIDE після 1956 року). Після реформування служби і скорочення назви до двох літер (SI) у загальному вжитку залишалася стара абревіатура.

2015 року Секретаріат розвідки було ліквідовано, натомість створено Федеральне розвідувальне агентство[en] (AFI).

Історія[ред. | ред. код]

Перший директор SIDE, Родольфо Фрейде[en] (ліворуч), з Хуаном та Евою Перон

Секретаріат розвідки під назвою Координація державної інформації (ісп. Coordinación de Informaciones de Estado, скорочено CIDE) був створений 1946 року декретом №337/46 президента Хуана Перона. Метою створення органу було об'єднання цивільної розвідки, яка до того була розпорошена між армією, ВМС, ВПС, федеральною[en] і провінційною поліцією, в одному місці.

Після перевороту 1955 року, внаслідок якого до влади прийшов президент Педро Арамбуру, спецслужба була реформована й отримала назву Секретаріат державної інформації (ісп. Secretaría de Informaciones de Estado, SIDE). Повний контроль над нею отримали Збройні сили Аргентини. Бюджет організації було засекречено. Основною діяльністю СІДЕ у роки правління Арамбуру була антипероністська й антикомуністична. У ці роки СІДЕ здійснила низку скандальних операцій в Аргентині, зокрема вбивство відомого адвоката Маркоса Сатановського, напад на будинок посла Гаїті тощо.

В середині XX століття аргентинська розвідка також брала активну участь у міжнародній антикомуністичній діяльності в Центральній та Південній Америці. У 1966 році SIDE здійснила невдалу спробу викрадення радянського консула Петрова в Буенос-Айресі, що спричинило відставку керівництва Секретаріату.

За часів диктатури Відели, 13 травня 1976 року було здійснено чергову реформу, й аргентинська служба розвідки почала йменуватись Секретаріатом державної розвідки (ісп. Secretaría de Inteligencia de Estado, SIDE). У цей період SIDE перетворилась на таємну поліцію, що здійснювала шпигунські дії серед угрупувань противників режиму, у профспілках, а також у будь-якій іншій організації чи групі осіб, які мали антиурядову спрямованість чи підозрювалися у цьому. Спільно зі спецслужбами інших південноамериканських країн SIDE активно брала участь у переслідуванні та фізичному знищенні опозиційних політичних діячів (Операція «Кондор»).

Після відновлення демократії у 1983 році, за часів президентства Рауля Альфонсіна, кількість персоналу SIDE було значно скорочено, бюджет організації урізано, й посилився контроль цивільної адміністрації за діяльністю спецслужб, однак це не врятувало організацію від постійних політичних і корупційних скандалів.

2015 року рішенням тодішнього президента Крістіни Кіршнер Секретаріат розвідки було ліквідовано, натомість створено Федеральне розвідувальне агентство[en] (AFI).

Функції[ред. | ред. код]

Головна будівля SIDE на вулиці 25 Травня, 11 (Буенос-Айрес)

Відповідно до Закону про національну розвідку[2] (№ 25.520 від 3.12.2001) Секретаріат розвідки мав такі функції:

  1. Розробка Плану національної розвідки.
  2. Розробка і здійснення програм та розподіл бюджетів відповідно до Плану національної розвідки.
  3. Планування та здійснення заходів з отримання й аналізу інформації в інтересах національної розвідки і контррозвідки.
  4. Керівництво й координація діяльності та функціонування Національної системи розвідки, а також здійснення відносин з розвідувальними службами інших держав.
  5. Координація діяльності в рамках законів 23.554 «Про національну оборону» і 24.059 «Про національну безпеку» з посадовими особами у відповідних галузях, рангом не менше, ніж помічник держсекретаря.
  6. Отримання від усіх органів цивільної адміністрації інформації, необхідної для виконання своїх функцій.
  7. У разі необхідності кооперування своєї діяльності з органами влади провінцій.
  8. Координація роботи з підготовки Національної стратегічної оцінки розвідки й подальшого збирання даних в її інтересах.
  9. Підготовка щорічного звіту з розвідувальної діяльності з метою його подання двопалатній комісії Національного Конгресу з аудиторської перевірки діяльності спецслужб.
  10. Здійснення комплектування, підготовки кадрів, підвищення кваліфікації власного персоналу, а також участі у підвищенні кваліфікації співробітників інших державних спецслужб опосередковано через Національну школу розвідки.
  11. Забезпечення розвідувальною інформацією Міністерства оборони в інтересах стратегічної військової розвідки.
  12. Забезпечення розвідувальною інформацією Ради національної безпеки, необхідної для здійснення діяльності органів карного розшуку.
  13. Укладання угод з фізичними чи юридичними особами, державними або приватними, в інтересах виконання своїх функцій.

Структура[ред. | ред. код]

Секретаріат розвідки складався з трьох підсекретаріатів, які, у свою чергу, поділялися на управління:

  • Підсекретаріат внутрішньої розвідки (ісп. Subsecretaría de Inteligencia Interior)
    • Управління внутрішньої розвідки (ісп. Dirección de Inteligencia Interior) — відповідало за загальне збирання інформації в інтересах національної безпеки у політичній, економічній і соціальній галузях
    • Управління збору внутрішньої інформації (ісп. Dirección de Reunión Interior) — відповідало за загальне збирання інформації у технічних і адміністративних галузях
    • Управління судового спостереження (ісп. Dirección de Observaciones Judiciales) — здійснювало збір інформації через засоби зв'язку (поштові відправлення, телефонні лінії), відповідно до судових постанов
    • Управління контррозвідки (ісп. Dirección de Contrainteligencia)
    • Управління громадських комунікацій (ісп. Dirección de Comunicación Social) — здійснювало аналіз даних із засобів масової інформації
  • Підсекретаріат зовнішньої розвідки (ісп. Subsecretaría de Inteligencia Exterior)
    • Управління збору зовнішньої інформації (ісп. Dirección de Reunión Exterior) — здійснювало збирання зовнішньополітичної інформації, відповідає за зв'язки із закордонними спецслужбами
    • Управління зовнішньої розвідки (ісп. Dirección de Inteligencia Exterior)
  • Підсекретаріат підтримки (ісп. Subsecretaría de Apoyo de Inteligencia) — набирав персонал, здійснював матеріально-технічне забезпечення, забезпечував зв'язок та обробку даних в інтересах Секретаріату

Чисельність співробітників Секретаріату на 2006 рік оцінювалася у 2500-3000 осіб[3].

Напрямки діяльності[ред. | ред. код]

До компетенції Секретаріату розвідки входила діяльність за такими напрямками:

  • Міжнародний тероризм;
  • Релігійний фундаменталізм;
  • Організована злочинність;
  • Організація міжнародного співробітництва;
  • Легальна й нелегальна міграція;
  • Розповсюдження зброї масового ураження (ядерної, хімічної, біологічної);
  • Екологічні проблеми, які несуть потенційні ризики для національної безпеки;
  • Вітчизняні та зарубіжні наукові розробки;
  • Підтримка офіційної політики з питань національної оборони й безпеки;
  • Моніторинг ситуації у Південній Атлантиці, в тому числі в аргентинській Антарктиці та в районі Фолклендських островів;
  • Аналіз політичної ситуації в крупних латиноамериканських і європейських країнах з метою виявлення нестабільності, конфліктів і криз, які можуть мати пряме чи непряме відношення до національних інтересів Аргентини.

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]