Самогубства в Японії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Самогубства в Японії колись представляли відому національну дилему, значна поширеність цього явища і його історичне коріння дозволяють казати про наявність в Японії культури самогубства.[1][2] В Японії відзначався один з найвищих рівнів суїциду у світі, в 2006 році країна вийшла на дев'яте місце за цим показником. А в 2020 році Японія посіла вже 36 місце. Для порівняння, Україна зайняла 15 місце у тому ж рейтингу.[3] Особливо швидко число самогубств зросло у 1990-і роки, наприклад, в 1998 році приріст по відношенню до попереднього року склав 34,7 %.[1] Це спонукало уряд на збільшення виділення коштів на профілактику самогубств. 71% завершених суїцидів відбуваються чоловіками[2] і є основною причиною загибелі чоловічого населення у віковій групі від 20 до 44 років.[4][5]

Графік, що відображає число самогубств на 100 000 населення для Японії, Нідерландів, Нової Зеландії, Норвегії, Швеції, Швейцарії та США, за період з 1960 по 2007 роки.

Історичні передумови[ред. | ред. код]

Японська культура має довгу історію шанованих самогубств — сеппуку, що здійснюються самураями щоб спокутувати свою провину і уникнути безчестя. Багато самогубств у сучасній Японії відбуваються також як спокута за допущену помилку, що накликає ганьбу, або заподіяну шкоду сім'ї, компанії, своїй спортивній команді, школі тощо.

Широко відомо було й відчайдушна самогубне поведінка японських воїнів під час бойових дій. У період Другої світової війни, наприклад, японські пілоти-камікадзе, з метою нанесення максимальної шкоди ворогу, вели свої літаки і планери на самогубний таран американських авіаносців. Відрізнялися і прості солдати, які зводили запеклі банзай-атаки, щоб уникнути ганьби поразки.[6]

В історії Японії також існувала традиція самогубства літніх людей, якщо вони відчували, що ставали сім'ї тягарем.

Відома традиція самомуміфікації буддистських ченців школи Сінгон, яку можна трактувати як жертовне самогубство.

Причини[ред. | ред. код]

Причини самогубств в Японії включають в себе перш за все втрату роботи (в старшій віковій групі — відчуття порожнечі при виході на пенсію). Станом на 2009 рік втрата роботи була причиною 65,3% випадків самогубств. Депресія тримала перше місце в списку основних психологічних факторів.[7] Інші часті причини включають в себе неможливість знайти роботу, неможливість повернути борг або кредит, соціальний тиск, проблеми зі здоров'ям, проблеми у взаєминах, у молодшій віковій групі — цькування в школі.[4] У 2007 році національне поліцейське агентство Японії деталізувало свої принципи категоризації, і тепер налічує до 50 можливих причин з обов'язковим зазначенням не менше трьох в кожному окремому випадку.[7]

Демографія[ред. | ред. код]

Традиційно велика частина самогубств відбувається чоловіками — більше 71% всіх випадків в 2007 році.[2] У 2009 їх кількість зросла на 641 і склала 23 421 особи, причому з цього числа 40,8% припало на вікову групу від 40 до 69 років.[4][5] Чоловіки також схильні в два рази частіше кінчати з собою після розлучення, ніж жінки.[8] Незважаючи на це, суїциди все ж є основною причиною смерті і японських жінок у віці від 15 до 34 років.[4][9] Хоча слід враховувати, що в цій віковій групі смерть від захворювань в Японії вкрай низька.

У групі 20-річних рівень самогубств також виріс і в 2009 році, досягнувши піку за весь час спостереження, 2-й рік поспіль склав 24,1 випадок на 100 000 населення. Національне поліцейське агентство Японії в своєму звіті повідомило ще про один новий антирекорд за кількістю суїцидів, зафіксованому 3-й рік поспіль в групі у 30-річних.[7] Рівень самогубств в когорті 60-річних також високий, однак все-таки нижче, ніж у 30-річних.[2]

Загальна кількість самогубств в 2009 році зросла на 2% і склало 32 849 осіб (26 на 100 000 населення), перевищівши поріг в 30 000 вже 12-й рік поспіль.[10] Це число відповідає приблизно одному суїциду кожні 15 хвилин.[4] Для порівняння, рівень у Великій Британії складає 9 на 100 000, в США 11 на 100 000 населення відповідно.[4] У цьому сенсі Японія сильно виділяється на тлі інших розвинених країн. У 2007 році за кількістю жіночих суїцидів країна була на першому місці серед держав Великої вісімки, а за кількістю чоловічих — на другому, поступившись тільки Росії.[11]

Місця і способи[ред. | ред. код]

Найбільш поширеними способами самогубства серед чоловіків в Японії є (в порядку зменшення кількості випадків): повішення, отруєння газом або удушення, стрибок з висоти, самогубство за допомогою холодної зброї (в тому числі мечем), утоплення, самогубство за допомогою транспортних засобів (так зване «тобікомі»). Найбільш поширеними способами самогубства серед жінок в Японії є: повішення, стрибок з висоти, отруєння газом або удушення, отруєння медикаментами, утоплення, самогубство за допомогою транспортних засобів.[12]

Найбільш популярне місце для здійснення самогубства — ліс Аокігахара.[13] У період до 1988 року там знаходили близько 30 тіл щорічно.[14] У 1999 році було знайдено 74 тіла,[15] це був антирекорд аж до 2002 року, коли було знайдено 78 трупів.[16] Територія лісу патрулюється загонами поліції, якими в тому ж році було затримано 83 потенційних самогубці.[16]

Залізниці також є популярним місцем, особливо лінія Тюо.[17]

До будівництва там огорожі, популярним способом самогубства був стрибок в жерло вулкана Міхара.

Сіндзю[ред. | ред. код]

Сіндзю (яп. 心中, англ. shinjū) дослівно означає японською мовою «єдність сердець».[18] Сіндзю в найбільш відомому сенсі — самогубство пари закоханих, чия любов є соціально неприйнятною або відкидається сім'єю. Закохані вважали, що після сіндзю вони з'єднаються знову на небесах. Такі подвійні самогубства були досить поширені в Японії протягом всієї історії й стали важливою частиною мистецтва. У японському театрі та літературної традиції сіндзю грає дуже важливу роль. Сіндзю було описано, наприклад, у знаменитій п'єсі «Самогубство закоханих на Острові Небесних Мереж», написаної в сімнадцятому столітті трагіком Тікамацу Мондзаемоном для лялькового театру бунраку. У театральних п'єсах перед сіндзю закохані традиційно роблять невелику романтичну поїздку, насолоджуючись останніми днями і згадуючи щасливі моменти. Сіндзю знайшло відображення й в сучасному японському кінематографі, наприклад, у фільмі «Феєрверк» режисера Такесі Кітано.

Менш відомий вид сіндзю — вбивство батьками (частіше одним батьком) своїх дітей з подальшим самогубством. Широку популярність здобув на Заході випадок, що стався 29 січня 1985 року в США, де 32-річна японська іммігрантка, не витримавши зради чоловіка, вирішила втопити двох своїх дітей й втопитися сама на пляжі Санта-Моніки.[18] У представленні жінки японської культури ніхто не зможе подбати про маленьких дітей краще матері, тому, вирішивши покінчити з життям, вона забирає дітей з собою.[18]

Групове самогубство[ред. | ред. код]

Нерідко в Японії відбуваються самогубства, які залучають величезну увагу японських засобів масової інформації.[18] Крім того, що масовість допомагає подолати страх суїциду, коріння групового самогубства також можна знайти в японській історії, з якої відомі багато прикладів масових сеппуку, а також відомий випадок з Другої світової війни, коли близько тисячі жителів острова Сайпан покінчили життя самогубством (в основному кинувшись зі скелі), щоб уникнути американської окупації.

Самогубства за угодою[ред. | ред. код]

Особливістю самогубств в Японії на початку XXI століття стала поява самогубств за угодою. Так, незнайомі до цього люди, часто знайшовши один одного в мережі Інтернет, укладають угоду про спільне самогубство або одночасне самогубство в різних місцях. Велику освітленість в пресі отримав випадок 2005 року, коли одночасно в двох машинах з собою покінчили сім чоловік (задихнувшись вихлопними газами), попередньо домовившись про це через Інтернет.[19]

Вийшовши за межі Японії, самогубства за угодою почали поширюватися по світу, змушуючи уряди різних країн вживати заходів. Зокрема, в Ізраїлі було створено спеціальний відділ поліції, в якому поліцейські психологи відстежують нові повідомлення в форумах, присвячених самогубству, й відповідають на них, по можливості надаючи психологічну допомогу і підтримку.

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Strom, Stephanie (15 липня 1999). In Japan, Mired in Recession, Suicides Soar. Health. The New York Times. Процитовано 20 вересня 2008.
  2. ↑ а б в г Lewis, Leo (19 червня 2008). Japan gripped by suicide epidemic. The Times. Процитовано 20 вересня 2008.
  3. ↑ Girl's suicide leaves dozens ill from fumes. /asia. CNN.com. 24 квітня 2008. Архів оригіналу за 18 червня 2008. Процитовано 20 вересня 2008.
  4. ↑ а б в г д е Chambers, Andrew (3 серпня 2010). Japan: ending the culture of the 'honourable' suicide. London: The Guardian. Процитовано 21 березня 2011.
  5. ↑ а б Suicides Top 30,000 Cases in Japan for 12th Straight Year. Jiji Press Ticker Service. 11 червня 2010. {{cite news}}: |access-date= вимагає |url= (довідка)
  6. ↑ «The Moral Dimensions of Properly Evaluating and Defining Suicide» By Edward S. Harris, Chowan College. Архів оригіналу за 12 грудня 2018. Процитовано 23 серпня 2016.
  7. ↑ а б в Suicides due to hardships in life, job loss up sharply in 2009. Japan Economic Newswire. 13 травня 2010. {{cite news}}: |access-date= вимагає |url= (довідка)
  8. ↑ The different impacts of socio-economic factors on suicide between males and females. Obesity, Fitness & Wellness Week. 14 серпня 2010. {{cite news}}: |access-date= вимагає |url= (довідка)
  9. ↑ Ozawa-de Silva, Chikako (December 2008). Too Lonely to Die Alone: Internet Suicide Pacts and Existential Suffering in Japan. Cult Med Psychiatry. 32 (4): 516—551. doi:10.1007/s11013-008-9108-0. PMID 18800195. p. 519
  10. ↑ Suicides in Japan top 30,000 for 12th straight year, may surpass 2008 numbers. The Mainichi Daily News. 26 Dec. 2009.[недоступне посилання з 01.08.2012]
  11. ↑ Prideaux, Eric, «World’s suicide capital — tough image to shake», The Japan Times, 20 November 2007, p. 3, retrieved on 24 December 2010.
  12. ↑ 5 Things to know about suicide in Japan. Архів оригіналу за 17 серпня 2016. Процитовано 23 серпня 2016.
  13. ↑ McCurry, Justin (19 червня 2008). Nearly 100 Japanese commit suicide each day. London: The Guardian. Процитовано 20 вересня 2008.
  14. ↑ Takahashi, Yoshitomo (1988). EJ383602 - Aokigahara-jukai: Suicide and Amnesia in Mt. Fuji's Black Forest. Education Resources Information Center (ERIC). Процитовано 20 вересня 2008.
  15. ↑ Suicide manual could be banned. World: Asia-Pacific. BBC News. 10 грудня 1999. Процитовано 20 вересня 2008.
  16. ↑ а б 'Suicide forest' yields 78 corpses. The Japan Times. 7 лютого 2003. Процитовано 20 вересня 2008.
  17. ↑ French, Howard W. (6 червня 2000). Kunitachi City Journal; Japanese Trains Try to Shed a Gruesome Appeal. Health. The New York Times. Процитовано 20 вересня 2008.
  18. ↑ а б в г Cultural dynamics and the unconscious in suicide in Japan
  19. ↑ Seven die in online suicide pact in Japan
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Самогубства_в_Японії&oldid=40481664