Аокігахара

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Координати: 35°28′12″ пн. ш. 138°37′11″ сх. д. / 35.47000° пн. ш. 138.61972° сх. д. / 35.47000; 138.61972

Аокігахара
SaiKo.jpg
Озеро Сай та ліси Аокіґахари
Екозона палеарктика
Біом ліс помірної зони
Статус збереження відносно стабільний
Країни Японія Японія

Аокіґахара (яп. 青木ヶ原?, «Рівнина зелених дерев»); також відома як Дзюкай (яп. 樹海?, "Море дерев") — ліс біля підніжжя гори Фудзі на японському острові Хонсю.

Загальна площа лісу становить приблизно 35 км2. Рельєф включає безліч скелястих печер, а особливості розташування, зокрема густина лісу і низина, забезпечують «приголомшуючу» тишу. Також стверджується, що під землею в районі лісу знаходяться великі поклади залізної руди, цим, мабуть, пояснюється той факт, що у Аокіґагарі не функціонують компаси[1]. Земля, на якій розкинувся ліс, є вулканічною породою, досить щільною і непіддатливою обробці ручними інструментами, наприклад сапами та лопатами.

Аокіґахара вважається молодим лісом, оскільки утворилася приблизно 1200 років тому[2]. Останнє велике виверження вулкану Фудзі сталося в 1707 році і з якоїсь причини не покрило лавою один зі схилів площею близько 3000 гектарів землі. Пізніше ця ділянка заросла щільним лісом з самшиту, сосен і інших хвойних. Дерева стоять практично суцільною стіною.

Історія[ред. | ред. код]

Хащі Аокіґахари

Аокіґахара є свого роду сумною пам'яткою Японії. Це місце називають Лісом самовбивць[3]. Спочатку ліс асоціювався з японською міфологією і традиційно вважався житлом демонів і примар. Легенди про це місце відомі японцям з Середньовіччя. У XIX столітті, в голодні роки, бідні японські селянські родини, котрі не мали змоги прогодувати старих та немовлят, привозили й залишали їх у цьому лісі на вірну смерть[1]. Можливо, із цим пов'язані перші страхітливі асоціації із цією місциною.

Традиційно дуже забобонні японці з легкістю вірять у надприродні сили, що живуть у лісах, у демонів і примар, які мешкають серед дерев Аокігахари[4].

Озеро Сай та ліси Аокіґахари

Самогубства[ред. | ред. код]

Аокіґахара є популярним місцем самогубств серед жителів Токіо й околиць, та вважається другим[5] за популярністю місцем у світі для зведення рахунків з життям (першість у моста Золоті ворота в Сан-Франциско). Щорічно в лісі знаходять від 70 до 100 тіл. Офіційно поліція почала займатися пошуком тіл самовбивць Аокігахари з 1970 року. З того часу кількість виявлених тіл росте рік від року. У 2002 році було знайдено 78 останків самовбивць. Серед способів самогубства лідирує повішення та отруєння медичними препаратами. За свідченнями очевидців, досить зробити всього декілька десятків кроків углиб лісу від стежини, як на землі можна знайти речі, сумки, пластикові пляшки і упаковки пігулок.

Обов'язки з пошуку, евакуації та поховання тіл покладено на офіційну владу трьох найближчих до лісу сіл: Нарусава, Асівада (нині місто Фудзікавагутіко) і Камікуїсікі (нині місто Кофу). На ці цілі спеціально виділяються кошти у розмірі п'яти мільйонів йєн щорічно[6]. При цьому спеціально відведені для цього приміщення переповнені знайденими, але так ніким і незатребуваними тілами. Так, за даними 2000 року в Камікуїсікі зберігалися 119 тіл, в Асіваді — 52 і ще 60 в Нарусаві.

При вході в ліс встановлений плакат:

Ваше життя є безцінним даром від ваших батьків.
Подумайте про них і про вашу сім'ю.
Ви не повинні страждати самостійно.
Зателефонуйте нам 22-0110[7]

З метою відвертання нових самогубств місцева влада вживає ряд превентивних заходів: встановлюють таблички із зверненнями та вказівкою телефонів довіри, встановлюють відеокамери уздовж дороги і стежин, що ведуть в ліс. У місцевих магазинчиках не продаються засоби (пігулки, мотузки), які могли б бути використані для зведення рахунків з життям. Співробітники магазинів, що знаходяться поблизу від доріг, що ведуть до Аокігахари, безпомилково вичленяють з натовпу тих туристів, хто прибув сюди з метою самогубства:

…Вони деякий час тиняються неподалік перед тим, як піти по стежині, а ще вони намагаються ні з ким не зустрічатися очима.
Оригінальний текст(англ.)
They wander around for a while before starting down the trail and are careful not to make eye contact with anyone

— Кадзуакі Амано
касир торгового центру "Lava Cave"[8]

Той же співробітник підтвердив, що у разі підозр вони негайно повідомляють у поліцію. Регулярне патрулювання лісу і навколишніх доріг поліцейськими і добровольцями також допомагає запобігти можливим самогубствам. Особливо впадають у вічі «чоловіки, які так і не залишили звички постійно носити діловий костюм, блукаючі по стежинах Аокігахари у строгому офісному одязі», їх поліція забирає в першу чергу[6].

Раз на рік ліс піддається ретельному огляду великою групою добровольців (близько 300 чоловік) і поліції. Ділянки лісу, що перевіряються ними, обгороджуються спеціальною стрічкою, яка так і залишається висіти[2]. Численні туристичні путівники і сайти пістрявлять порадами не відхилятися від прокладених офіційних маршрутів і стежин, оскільки в лісі дуже легко загубитися.

Флора та фауна[ред. | ред. код]

У Аокіґахару живуть гімалайські ведмеді[9], кажани, олені, лисиці, кабани, дикі кролики, японські вивірки, змії, здичавілі пси та інші види. Ростуть кипарисовик туполистий, криптомерія, південнояпонська цуґа, клен, береза, японський пієріс, енкіантус, тонколучник однорічний, майник широколистний, горець японський, вишня дрібнопильчата, скиммія японська, монгольський дуб, горобина, густоквітна і біла японська сосна, мохи та папороті[10][11].

Пам'ятки[ред. | ред. код]

Аокіґахара є національним парком, по території якого прокладено декілька туристичних маршрутів, що пропонують підйом на Фудзі по північному схилу, а також прогулянки по найкрасивішому лісовому масиву. Оскільки ліс знаходиться недалеко від Токіо і пропонує безліч різних способів провести час на свіжому повітрі, Аокіґахара є популярним місцем для проведення пікніків і прогулянок на вихідні[2]. Серед пам'яток парку «Крижана печера Нарусава» (яп. 鳴沢氷穴 氷穴?, хе:кецу), «Печера кажанів озера Сай» (яп. 西湖コウモリ穴 西湖蝙蝠穴, хе:Сайко коморі-ана) та «Печера вітрів Фуґаку» (яп. 富岳風穴 富岳風穴?, фу:кецу / кадзеана).

У культурі[ред. | ред. код]

У 1960 році в Японії вийшла книга письменника Сейтьо Мацумото «Пагода хвиль» (яп. 波の塔 波の塔?, Намі но то:), яка розповідала про примару жінки, що колись наклала на себе руки в Аокігахарі[12]. Того ж року Мацумото опублікував ще одну книгу, «Чорне море дерев» (яп. 黒い樹海 Курой дзюкай?), про пару молодих закоханих, що здійснюють у лісі подвійне самогубство. У Росії роман опублікований під назвою «Точки і лінії»[13].

Проте найвідомішим твором щодо феномену Аокіґагари є опублікований у 1993 році бестселер[6] «Повне керівництво по самогубству» письменника Ватару Цурумі. Автор охарактеризував Аокігахару як прекрасне місце, щоб померти. У Японії було продано понад 1,2 мільйонів екземплярів книги. Біля тіл деяких самовбивць Аокіґагари було знайдено книгу Цурумі[1].

У 2005 році вийшов фільм «Море дерев» (яп. 樹の海 樹の海?, Кі-но умі), у якому режисер Томоюкі Такімото розповідає історію чотирьох чоловік, що вирішили убити себе в Аокігахарі[14]. На 17-му Токійському міжнародному кінофестивалі фільм отримав премію в номінації найкращий фільм у розділі «Японське кіно. Свій погляд»[15].

Японська метал-гурту«Screw» записала пісню «The Sea of Trees», а в основу відеокліпа лягли кадри, зняті в Аокіґагарі[16].

У німецької горрор-панк-гурту «The Crimson Ghosts» також є пісня «Aokigahara (Sea of Trees)».

У 2011 році вийшов міні-альбом нідерландської атмосферік-блек метал гурту «Sea Of Trees» під назвою «Aokigahara».

У квітні 2014 року вийшов другий альбом австрійської пост-блек-метал гурту «Harakiri For The Sky», що одержав назву «Aokigahra».

Голлівудський режисер Гас Ван Сент у 2015 році зняв фільм «Море дерев».

У 2016 році вийшов фільм жахів «Ліс примар», події якого відбуваються в лісі Аокіґахара[17].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Zack Davisson The Suicide Woods of Mt. Fuji // SeekJapan 2010. — SeekJapan.
  2. а б в Detailed Travel Guide for Aokigahara Jukai. Must love Japan. Архів оригіналу за 2012-04-26. Процитовано 2010-05-19. 
  3. За аналогією з 2-м поясом 7 кола Пекла у Божественній комедії.
  4. Blair Mathis (24 червня 2008). Backpacking Japan: Aokigahara Jukai- the Forest of Death. Associated Content, Inc. Архів оригіналу за 2012-04-26. Процитовано 2010-05-19. 
  5. Aokigahara Suicide Forest. Atlas Obscura. Архів оригіналу за 2012-04-26. Процитовано 2010-05-19. 
  6. а б в Peter Hadfield Japan struggles with soaring death toll in Suicide Forest // TELEGRAPH.CO.UK. — Tokyo : Telegraph Media Group Limited, 5 ноября 2000.
  7. Японський ліс самогубців «Дзюкай»
  8. CHESTER DAWSON Forest becomes suicide magnet // THE ASSOCIATED PRESS. — Southeastern Newspaper Corp., 25 октября 1998.
  9. Koike, Shinsuke; Hazumi, Toshihiro (2008). Notes on Asiatic black bears denning habits in the Misaka Mountains, central Japan. Ursus 19 (1): 80–84. Процитовано 27 May 2017. 
  10. Kitahara, Masahiko; Watanabe, Maki (2003). Diversity and rarity hotspots and conservation of butterfly communities in and around the Aokigahara woodland of Mount Fuji, central Japan. Ecological Research 18 (5): 503–522. doi:10.1046/j.1440-1703.2003.00574.x. Процитовано 27 May 2017. 
  11. Kitahara, Masahiko; Masahiko, Mitsuko; Kobayashi, Takato (2008). Relationship of butterfly diversity with nectar plant species richness in and around the Aokigahara primary woodland of Mount Fuji, central Japan. Biodiversity and Conservation 17: 2713–2734. doi:10.1007/s10531-007-9265-4. Процитовано 28 May 2017. 
  12. Pejk Malinovski (30 січня 2009). Studio 360 : Suicide Forest. Public Radio International. Архів оригіналу за 2012 - 04-26. Процитовано 2010-05-19. 
  13. Сэйтё Мацумото. {{{Заголовок}}}.
  14. Jyukai: The Sea of Trees Behind Mt. Fuji на сайті IMDb (англ.)
  15. dejimafilmfestival.nl/en/archive/2005/jyukai.php Jyukai - The Sea of Trees Behind Mt. Fuji (Ki no umi). Dejima Japanese Film Festival. 2005. Архів оригіналу за 2009-08-30. Процитовано 2010-05-19. 
  16. «The Sea of Trees» by Screw
  17. Ліс привидів / The Forest (2016) на Гуртом

Посилання[ред. | ред. код]