Самозатоплення

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Пам'ятник затопленим кораблям
Самозатоплення німецького лінійного крейсера «Дефлінгер» у бухті Скапа-Флоу. 1919
Японський авіаносець «Хірю», що тоне. 1942
Французький флот тоне: ліворуч — лінкор «Страсбург», далі — важкі крейсери «Кольбер» (палає у вогні) і — «Алжері» (в диму); крайній праворуч — легкий крейсер «Марсельез». Військово-морська база Тулон. 27 листопада 1942

Самозатоплення — навмисні дії або дії, що викликані через необережність капітана, інших осіб суднового екіпажу чи лоцмана під час судноводіння або управління судном (кораблем), що призводить до потрапляння забортної води в корпус судна (корабля). Самозатоплення у відкритому морі здійснюється у різних ситуаціях та за різними обставинами й може проводиться декількома варіантами: відкриванням люків (кінгстонів, заслінок) або силовим втручанням (розривом днища корпусу (борту) об перепони прибережної зони, скелі тощо, а також підривом вибухових речовин для пророблення отворів).

Самозатоплення[ред. | ред. код]

Самозатоплення — акт навмисного затоплення капітаном або командою корабля чи судна, що може бути наслідком будь-яких внутрішніх або зовнішніх факторів. Головною метою самозатоплення є недопущення його потрапляння в руки противника з унеможливлюванням подальшої експлуатації ворогом. Також метод затоплення судна може застосовуватись для блокування водних шляхів на річці, озері, в гавані чи бухті тощо. Акт самозатоплення може проводиться на покинутому, старому чи захопленому кораблі (судні). Як правило, в історії випадки самозатоплення траплялися за часів війн та збройних конфліктів.

Також самозатоплення проводиться з метою створення штучного рифу, зміни берегової лінії або для дайверів.

Історичні приклади затоплення[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]