Самозатоплення

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Самозатоплення німецького лінійного крейсера SMS Derfflinger в бухті Скапа-Флоу. 1919
Тонучий японський авіаносець «Хірю». 1942

Самозатоплення (англ. scuttling, нім. Selbstversenkung) — навмисні або через необережність дії капітана, інших осіб суднового екіпажу і лоцмана в судноводінні або управлінні судном (кораблем), що призводять до потрапляння забортної води в корпус судна (корабля). Самозатоплення у відкритому морі здійснюється у різних ситуаціях та за різними обставинами й може проводиться декількома варіантами: відкриванням люків (клапанів, заслінок) або силовим втручанням (розривом днища корпусу (борту) об перепони прибережної зони, скелі тощо, а також підривом вибухових речовин для пророблення отворів).

Самозатоплення[ред. | ред. код]

Самозатоплення — акт навмисного затоплення капітаном або командою корабля чи судна, що може бути наслідком будь-яких внутрішніх або зовнішніх факторів. Головною метою самозатоплення є недопущення його потрапляння в руки противника з унеможливлюванням подальшої експлуатації ворогом. Також метод затоплення судна може застосовуватись для блокування водних шляхів на річці, озері, в гавані чи бухті тощо. Акт самозатоплення може проводиться на покинутому, старому чи захопленому кораблі (судні). Як правило, в історії випадки самозатоплення траплялися за часів війн та збройних конфліктів.

Також самозатоплення проводиться з метою створення штучного рифу чи зміни берегової лінії.

Історичні приклади затоплення[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]